Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.01.2018 року у справі №800/206/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 року

Київ

справа №800/206/17

адміністративне провадження №А/9901/125/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Бившевої Л.І. (суддя доповідач), Хохуляка В.В., Шипуліної Т.М., розглянув справу за позовом ОСОБА_3 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про скасування указу,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся 19.05.2017 (згідно із відбитком календарного штемпелю поштового відділення) до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України Порошенка П.О. про скасування Указу Президента України від 15.05.2017 № 133/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію санкцій, передбачених підпунктами 9 пунктів 271 - 276, підпунктами 11 пунктів 422 - 425 додатку 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.04.2017 «Про застосування персональних спеціальних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтував тим, що зазначеним актом строком на три роки запроваджено такий вид санкцій як заборона Інтернет-провайдерам надавати послуги з доступу користувачам мережі Інтернет до відповідних ресурсів за переліком, наведеним у позовній заяві. Позивач вважає, що запровадження санкцій у визначений спосіб є назаконним та таким, що порушує його права як користувача мережі Інтернет.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23.05.2017 відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017).

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, Вищий адміністративний суд України застосував положення частини першої статті 2, частини першої статті 6, частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та дійшов висновку, що позовні вимоги не належать розглядати в порядку адміністративного судочинства України. Указ Президента України, що оспорюється, є актом індивідуальної дії, оскільки породжує правові наслідки, впливає на права і свободи суб'єктів, яким його адресовано. Цим актом до позивача не застосовано персональних обмежувальних санкцій і публічно-правові відносини, породжені цим актом, позивача як користувача мережі Інтернет не стосуються.

ОСОБА_3 01.06.2017 подав до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.05.2017 з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати ухвалу та передати справу на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що Вищий адміністративний суд України порушив норми матеріального та процесуального права. Посилаючись на положення статті 55 Конституції України, частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, пункт 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», зазначає, що він є суб'єктом правовідносин, в яких буде застосовано оспорюваний Указ Президента України. Цей акт вводить заборону необмежуваному колу Інтернет-провайдерів надавати послуги з доступу користувачам до мережі Інтернет до зазначених ресурсів/серверів, тому застосовується у правовідносинах, що виникають між Інтернет-провайдерами та користувачами мережі Інтернет.

Верховний Суд України ухвалою від 14.07.2017 відкрив провадження у справі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У зв'язку з припиненням діяльності Верховного Суду України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2018 для розгляду справи визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач), Шипуліна Т.М., Хохуляк В.В.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бившевої Л.І. ухвалою від 29.01.2018 прийняв до провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.05.2017, ухвалою від 20.04.2018 - призначив справу до розгляду без повідомлення та виклику учасників справи на 07.05.2018.

Верховний Суд заслухав доповідь судді-доповідача, дослідив письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, та дійшов висновку, що в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, норми права застосовано правильно.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України здійснив офіційне тлумачення частини другої статті 55 Конституції України у рішеннях від 25.11.1997 № 6-зп, від 25.12.1997 № 9-зп, від 14.12.2011 № 19-рп/2011.

У рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що у своїх рішеннях він послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

Верховний Суд зазначає, що держава законами встановлює критерії, за якими право на доступ до суду не є абсолютним.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) цей Кодекс визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 цього Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною другою статті 2 цього Кодексу визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 6 цього Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України визначені у статті 171-1 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 1 і 3 частини першої зазначеної статті правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) указів і розпоряджень, дій чи бездіяльності Президента України.

За змістом статті 171-1 зазначеного Кодексу оскарженню підлягають нормативно-правові акти та індивідуальні акти.

Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Суд вважає, що це ж правило має застосовуватися і до оскарження правових актів індивідуальної дії.

Указ Президента України від 15.05.2017 № 133/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» є актом індивідуальної дії, оскільки стосується прав або інтересів осіб, до яких застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), та дія якого вичерпується його виконанням - уведенням в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

Відносини, що пов'язані із застосуванням зазначених санкцій, регулюються Законом України «Про санкції». Цим Законом визначається ряд обмежувальних заходів, які, у разі їх застосування, безпосередньо впливають на господарські відносини між резидентами України та окремими особами - нерезидентами, а також на можливість здійснення визначеними суб'єктами господарської діяльності в Україні.

Цей акт індивідуальної дії не стосується прав або інтересів позивача, оскільки позивач не є особою, стосовно якої вводяться в дію персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), акт не містить положень, які б встановлювали чи обмежували права та обов'язки громадян, в тому числі щодо зберігання, накопичення чи поширення інформації чи думки на інтернет-ресурсах чи накопичувачах в мережі Інтернет.

Відсутність у позивача прав та/або обов'язків, пов'язаних з виданням Указу Президента України від 15.05.2017 № 133/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», не породжує у нього права на захист судом, а відповідно і права на звернення з цим адміністративним позовом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що Вищий адміністративний суд України правильно застосував зазначені норми матеріального і процесуального права та постановив законну і обґрунтовану ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі.

Аргументи, якими позивач обґрунтовує вимоги заяви про перегляд ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, ґрунтуються на помилковому розумінні положень законів.

Підстави для задоволення заяви позивача про перегляд ухвали про відмову у відкритті провадження у справі відсутні.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.05.2017 відмовити.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна