Історія справи
Ухвала КЦС ВП від 21.08.2019 року у справі №320/2325/19Ухвала КАС ВП від 10.02.2020 року у справі №320/2325/19
Постанова КАС ВП від 07.03.2023 року у справі №320/2325/19

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 березня 2023 року
м. Київ
справа № 320/2325/19
адміністративне провадження № К/9901/3140/20
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2019 (головуючий суддя - Федотов І.В., судді: Єгорова Н.М., Сорочко Є.О.) у справі №320/2325/19.
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області від 04.02.2019 №Ф-29194-50.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2019 позов задоволено.
Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. В період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності згідно оскаржуваної вимоги, позивач не здійснювала підприємницьку діяльність, оскільки перебувала у трудових відносинах з підприємством, яким здійснювалось відрахування єдиного внеску з її заробітної плати.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2019 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.
При прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, яка застосовує спрощену систему оподаткування та одночасно є найманим працівником на підприємстві. На момент отримання оскаржуваної вимоги про сплату боргу, підприємницька діяльність позивача не була припинена у встановленому законодавством порядку, що свідчить про наявність в останньої обов`язку зі сплати єдиного внеску незалежно від того, чи працювала одночасно остання за трудовим договором.
Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його у касаційному порядку.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2019 та залишити в силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2019.
В обґрунтування своїх доводів ОСОБА_1 зазначає, що стягнення боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування згідно оскаржуваної вимоги, не ґрунтується на положеннях Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки підприємницька діяльність не здійснювалась, дохід не отримувався.
У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДФС у Київській області зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована Таращанською районною державною адміністрацією 23.07.2004, номер державної реєстрації 23480000000000016. Основний вид діяльності: 01.41.0 - надання послуг у рослинництві; облаштування ландшафту.
В 2005 році позивач подала до ДПІ у Таращанському районі відповідну заяву про скасування реєстрації її як приватного підприємця та припинення підприємницької діяльності.
04.02.2018 ГУ ДФС у Київській області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) в сумі 18276,72 грн.
В період, за який нараховано єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне страхування від здійснення підприємницької діяльності, позивач підприємницьку діяльність не здійснювала, оскільки перебувала у трудових відносинах з підприємством, яке сплачувало внесок з її заробітної плати.
Зокрема, з 02.01.2013 по 26.04.2019 позивач працювала на посаді молодшої медичної сестри у Комунальному підприємстві Таращанської районної ради «Таращанський центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги».
Відповідачем під час розгляду даної справи не надано доказів, які б спростовували цей факт.
25.03.2019 здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить із наступного.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Наведені законодавчі норми дають підстави для висновку про те, якщо особа не веде господарську діяльність і є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.
За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки протягом періоду, за який нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, була працевлаштована у Комунальному підприємстві Таращанської районної ради «Таращанський центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» та сплатою її роботодавцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу вимоги від 04.02.2019 № Ф-283-51 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 18276,72 грн.
Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтовану та законну постанову суду першої інстанції, то постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2019 підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2019.
Керуючись статтями 341 344 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2019 у справі №320/2325/19 скасувати.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2019 у справі №320/2325/19 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова