Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.2018 м. Київ К/9901/3537/18 813/3490/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кравчука В.М., суддів: Анцупової Т.О., Коваленко Н.В., розглянув у попередньому судовому засіданні справу №813/3490/14 за касаційною скаргою Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Львівського окружного адміністративного суду (суддя Кравців О.Р.) від 01.10.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я, Святецького В.В.) від 16.08.2016 у справі за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бадер Україна», третя особа - Городоцький районний центр зайнятості, про стягнення заборгованості.

І. ПРОЦЕДУРА

1. 28.04.2014 Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бадер Україна» основний борг в сумі 84680,00 грн. та пеню 330,20 грн.

2. Позовна заява обґрунтована тим, що згідно зі ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів та звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у встановленому чинним законодавством порядку. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно зі ст. 19 вищевказаного Закону відповідачем не виконаний, оскільки виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких місце роботи є основним, а відповідачем всіх заходів для працевлаштування інвалідів не вжито (не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 2 осіб), у зв'язку з чим ТОВ «Бадер Україна» повинно сплатити на користь позивача адміністративно-господарські санкції.

3. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2016, в задоволенні позову відмовлено.

4. 30.12.2016 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Львівського окружного адміністративного суду та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2016 у справі № 813/3490/14.

5. У поданій касаційній скарзі Позивач із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2016, а також прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Позивача в повному обсязі

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.01.2017 у зазначеній справі було відкрито провадження та установлено строк для подачі заперечень до 03.02.2017. 03.02.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення Відповідача на касаційну скаргу.

7. В касаційній скарзі Позивачем було заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження у зв'язку з його пропуском через поважні причини. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.01.2017 підстави пропуску Позивачем строку на касаційне оскарження було визнано поважними та клопотання задоволено.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини, що мають значення для справи.

8. Згідно поданого Відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік форми № 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників у 2013 році становила 425 осіб, з них середньооблікова чисельність працюючих інвалідів 15 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2013 році для відповідача становив 17 осіб.

9. Виконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів підтверджується наявною в матеріалах справи копією звіту за формою №3-ПН, у якій зазначена наявність вакансій, а саме контролера-приймальника, закрійника, кравця, маркувальника, контролера якості, швачки, з можливістю працевлаштування на ці вакансії інвалідів.

10. На основі звіту форми №10-ПІ позивачем встановлено, що фонд оплати праці штатних працівників ТзОВ «Бадер Україна» у 2013 році становив 17 994 500 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 42 340, 00 грн.

11. За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування ТзОВ «Бадер Україна» нараховано 84680,00 грн. адміністративно - господарських санкцій. Строк сплати заборгованості за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році закінчився 15.04.2014 року, у зв'язку з чим згідно ч. 2 ст. 20 Закону 875-ХII, Порядку нарахування пені та її сплати, розрахунку одноденного розміру пені з врахуванням ставки Національного банку України позивачу нарахована пеня, яка виникла за період з 16.04.2014 року по 28.04.2014 року за несвоєчасну сплату таких санкцій, в сумі 330, 20 грн.

12. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

13. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

14. Незважаючи на інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, працевлаштування інвалідів, направлених центром зайнятості, не відбулося. Крім того, відповідачем здійснювався самостійний пошук інвалідів, про що свідчить журнал реєстрації інвалідів, оголошення про працевлаштування, анкети інвалідів. При цьому інваліди, які звертались самостійно та направлені районним центром зайнятості, відмовились від працевлаштування у зв'язку з низькою заробітною платою, за станом здоров'я, не влаштовували умови праці та графік роботи.

15. Крім того, представники підприємства протягом 2013 року брали участь у семінарах, тренінгах, круглих столах, організовуваних Городоцьким районним центром зайнятості, для вирішення питань, пов'язаних із працевлаштуванням осіб, яким встановлена інвалідність.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Оцінюючи доводи та заперечення сторін, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли таких висновків.

17. Частиною третьою статті 18 Закону України № 875-ХII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

18. Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» № 803-XII підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

19.За змістом статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

20. Статтею 18 Закону № 875-ХII встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

21. Тобто, законом на підприємство покладено обов'язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи, перелічені в ч. 1 ст. 8 Закону, а ті, в свою чергу, зобов'язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів.

22. При цьому обов'язок підприємства по створенню робочих місць інвалідів не супроводжується обов'язком щодо їх працевлаштування. Роботодавець вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт непрацевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян не може мати наслідком накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

23. Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

24. При цьому порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій згідно ч.2 цієї статті тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

25. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХII, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст. 19 цього Закону.

26. Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що Відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення у вигляді недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а отже виконано обов'язок, покладений на нього ст. 18 Закону № 875-ХІІ, а тому у Позивача були відсутні правові підстави для нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені.

27. Крім того, зазначена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20.06.2011 у справі № 21-60а11.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

28. Позивач у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції і вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а також було допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

29. Скаржник в обґрунтування не надає жоден новий аргумент, крім заявлених в позовній заяві.

30. У своєму запереченні Відповідач заявляє ті самі доводи, яким вже було надано правову оцінку судами першої та апеляційної інстанцій.

V. ОЦІНКА СУДУ

31. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

32. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

33. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

34. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

35. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

36. У справі "Пономарьов проти України" (заява N 3236/03, Рішення від 03.04.2008, п. 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції , має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (п. 40).

37. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.

38. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

39. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2016 у справі № 813/3490/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.М. Кравчук

Суддя Т.О. Анцупова

Суддя Н.В. Коваленко