Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.10.2019 року у справі №818/292/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 жовтня 2019 року

Київ

справа №818/292/16

адміністративне провадження №К/9901/11391/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Уханенка С. А.,

суддів: Кашпур О. В., Радишевської О. Р.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління статистики у Сумській області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою Головного управління статистики у Сумській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року (головуючий - Бартош Н. С., судді: Мельнікова Л. В., Донець Л. О.),

ВСТАНОВИВ:

I. Суть спору

1. У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Головного управління статистики у Сумській області про визнання протиправним і скасування наказу від 30.11.2015 р. № 116-к про її звільнення з посади провідного спеціаліста з питань кадрової роботи та державної служби відділу кадрово-правового забезпечення, запобігання та виявлення корупції Головного управління статистики в Сумській області, поновлення на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.11.2015 р. по день винесення рішення судом.

2. Позов обґрунтувала тим, що її незаконно звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням займаної посади, оскільки відповідач не запропонував їй іншу посаду за відповідною спеціальністю та не врахував її переважне право на залишення на роботі як такої, що має вищу юридичну освіту, розлучена, самостійно виховує і утримує неповнолітню доньку і не має у сім'ї інших працівників із самостійним заробітком.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2016 року (головуючий - Прилипчук О. А.) у задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: визнано протиправним і скасовано наказ від 30.11.2015 р. № 116-к; поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста з питань кадрової роботи та державної служби відділу кадрово-правового забезпечення, запобігання та виявлення корупції Головного управління статистики в Сумській області; стягнуто з Головного управління статистики у Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.12.2015 р. по
13.07.2016 р. у розмірі 17 155,60 грн з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.

III. Провадження в суді касаційної інстанції

5. У касаційній скарзі Головне управління статистики у Сумській області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне встановлення обставин справи, просить скасувати прийняте ним рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

6. За доводами відповідача, ОСОБА_1 звільнено у зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників з дотриманням встановленої трудовим законодавством процедури: за два місяці попереджено про наступне вивільнення; за відсутності іншої роботи відповідно до кваліфікації позивача (юрист), яка би могла бути їй запропонована в день попередження; з урахуванням переважного права на залишення на роботі ОСОБА_3, яка має більший стаж роботи і вищу продуктивність праці (згідно з щорічною оцінкою). Крім того, відповідач зазначає про неправильний розрахунок судом апеляційної інстанції суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який проведений без урахування отриманої позивачем допомоги по безробіттю і вихідної допомоги.

7. У запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

8. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

9. З 13.02.2012 р. ОСОБА_1 працювала у Головному управлінні статистики у Сумській області, з 01.08.2012 р. - на посаді провідного спеціаліста з питань кадрової роботи та державної служби відділу кадрово-правового забезпечення, запобігання та виявлення корупції.

10. На виконання наказу Державної служби статистики України від 21.09.2015 р. № 211 "Про штатну чисельність працівників головних управлінь статистики в областях та м. Києві" Головним управлінням статистики у Сумській області видано наказ від
25.09.2015 р. № 87-к "Про оптимізацію чисельності працівників головного управління статистики", яким передбачено проведення до 01 грудня 2015 року скорочення чисельності працівників, зокрема, посади провідного спеціаліста з питань кадрової роботи та державної служби відділу кадрово-правового забезпечення, запобігання та виявлення корупції (2 одиниці).

11. Листом-попередженням від 28.09.2015 р. ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення.

12.06.10.2015 р. в. о. Голови Держстату України затвердив штатний розпис Головного управління статистики у Сумській області на 2015 рік, згідно з яким у секторі кадрового забезпечення (який утворений замість відділу кадрово-правового забезпечення, запобігання та виявлення корупції, в якому раніше працювала ОСОБА_1В. ) передбачено 3 штатні одиниці - завідувач сектору (1 одиниця) та головний спеціаліст з питань кадрової роботи та державної служби (2 одиниці).

13. Наказом Головного управління статистики у Сумській області від 30.11.2015 р. № 116-к ОСОБА_1 30 листопада 2015 року звільнено з посади провідного спеціаліста з питань кадрової роботи та державної служби відділу кадрово-правового забезпечення, запобігання та виявлення корупції на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП у зв'язку зі скороченням чисельності, з виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку.

V. Позиція Верховного Суду

14. Згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

15. Відповідно до статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, сімейним - при наявності двох і більше утриманців, особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації тощо.

16. За правилами статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

17. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

18. Верховний Суд України в постанові від 01.04.2015 р. у справі № 6-40цс15 висловив правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

19. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

20. Як встановлено судами, відповідач в листі-попередженні від 28.09.2015 р. не запропонував ОСОБА_1 жодної вакансії.

21. Водночас іншій працівниці - ОСОБА_3, яка обіймала аналогічну посаду провідного спеціаліста з питань кадрової роботи та державної служби відділу кадрово-правового забезпечення, запобігання та виявлення корупції, в листі-попередженні від 28.09.2015 р. відповідач запропонував посаду головного спеціаліста з питань кадрової роботи та державної служби сектору кадрового забезпечення Головного управління статистики у Сумській області, куди останню було переведено з 12 жовтня 2015 року за результатами стажування відповідно до наказу від 12.10.2015 р. № 95-к.

22. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не могла претендувати на посаду головного спеціаліста з питань кадрової роботи та державної служби сектору кадрового забезпечення, оскільки кваліфікаційними вимогами до цієї посади, згідно з пунктом 1.4 посадової інструкції, є наявність вищої економічної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, якої позивач не має.

23. Проте, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, для набуття переважного права на залишення на роботі працівник повинен мати більш високу кваліфікацію та продуктивність праці ніж інший працівник, який обіймає таку ж посаду. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку суд при розгляді трудового спору повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

24. Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 у 2002 році закінчила Національний університет внутрішніх справ і отримала повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та здобула кваліфікацію юриста, що підтверджується дипломом спеціаліста про отримання вищої освіти. У свою чергу ОСОБА_3 у 1983 році закінчила Сумський сільськогосподарський технікум за спеціальністю "Планування сільськогосподарського виробництва" та отримала кваліфікацію техніка-планувальника, що підтверджується дипломом ЕТ № 892876.

25. Аналізуючи норми Закону України "Про вищу освіту" (в редакції, яка діяла до і після 01.07.2014 р. ) щодо освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти, а також положення Національного класифікатора України "Класифікатор професій" ДК 003:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.07.2010 р. № 327, яким визначено терміни "робота ", "кваліфікація ", "професія ", "спеціалізація" та віднесено, зокрема, професію юриста до розділу "Професіонали", а професію техніка з планування - до розділу "Фахівці", суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що кваліфікація юриста (кваліфікаційний рівень - спеціаліст) є вищою, ніж кваліфікація техніка-планувальника (кваліфікаційний рівень - бакалавр), тому ОСОБА_1 має більш високу кваліфікацію, ніж ОСОБА_3

26. Крім того, апеляційний суд мотивовано відзначив, що посада провідного спеціаліста з питань кадрової роботи та державної служби, яку ОСОБА_1 обіймала до реорганізації і яка за посадовими обов'язками. є аналогічною посаді головного спеціаліста з питань кадрової роботи та державної служби, вимагала наявності вищої економічної або юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра/спеціаліста і саме позивач, на відміну від ОСОБА_3, відповідала цим вимогам.

27. Апеляційним судом також встановлено, що стаж роботи ОСОБА_3 на момент вивільнення становив 25 років, а ОСОБА_1-3 роки, однак посади провідного спеціаліста з питань кадрової роботи та державної служби обидві працівниці обіймають з 2012 року. За період роботи вказані особи не заохочувались і до дисциплінарної відповідальності не притягались, характеризуються позитивно.

28. Що стосується продуктивності праці, то суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що під час розгляду справи відповідачем не доведено, що у ОСОБА_3 вона була вищою, ніж у ОСОБА_1, а результати щорічного оцінювання за 2014-2015 роки з підсумковою оцінкою "висока" у ОСОБА_3 і "добре" у ОСОБА_1 свідчать про позитивність результатів обох працівниць.

29. За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про порушення відповідачем порядку звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпП (без урахування її переважного права на залишення на роботі), що в силу частин 1 і 2 статті 235 КЗпП є підставою для поновлення її на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

30. Доводи касаційної скарги щодо необхідності зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму отриманої позивачем вихідної допомоги і допомоги по безробіттю не ґрунтуються на положеннях частини 2 статті 235 КЗпП, якою передбачено виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу і не визначено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Аналогічний висновок щодо застосування статті 235 КЗпП викладений у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року (справа № 6-511цс16), у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року (справа № 758/15355/15-ц), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року (справа № 826/808/16).

31. Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 343, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління статистики у Сумській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий С. А. Уханенко

Судді О. В. Кашпур

О. Р. Радишевська