Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2018 року

Київ

справа №816/982/17

адміністративне провадження №К/9901/21525/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 липня 2017 року (головуючий суддя - Супрун Є.Б.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року (головуючий суддя Присяжнюк О.В., судді - Русанова В.Б., Курило Л.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Головного управління Державної казначейської служби у Полтавській області про зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (далі - ТУ ДСА України в Полтавській області), Головного управління Державної казначейської служби у Полтавській області, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА в Полтавській області щодо нездійснення нарахування суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік» (далі - Закон - №1801- VІІІ) за період з 1 січня 2017 року по 31 травня 2017 року; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 недоплачену суддівську винагороду за період з 1 січня 2017 року по 31 травня 2017 року, включаючи її складові, виходячи із щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 32000 грн; зобов'язати ТУ ДСА в Полтавській області привести нарахування суддівської винагороди позивачу, відповідно до пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень від 2 червня 2016 року №1402-VIІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIІІ), в частині нарахування суддівської винагороди відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VI), виходячи із щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, починаючи з 1 червня 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до частини третьої статті 133 Закону № 2453-VІ посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону №1801-VІІІ встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200 грн. Відтак, посадовий оклад судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до розміру визначеного частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI. Однак, за період січень-травень 2017 року ТУ ДСА України в Полтавській області у порушення зазначених норм нарахувало та виплатило позивачу суддівську винагороду у меншому розмірі ніж передбачено законодавством.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача в частині не здійснення нарахування позивачу суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу судді у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених Законом №1801-VIII за період з 1 січня 2017 року по 31 травня 2017 року; зобов'язано ТУ ДСА України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 суддівську винагороду за час фактичної роботи у період з 1 січня 2017 року по 31 травня 2017 року у розмірі, встановленому частинами другою, третьою, п'ятою статті 133 Закону № 2453-VІ, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 року Законом №1801-VІІІ, з урахуванням здійснених позивачу виплат у вказаний період. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ТУ ДСА України в Полтавській області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначає, що пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VІІІ) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. Тому, на думку, відповідача, останній не мав правових підстав для нарахування та виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків державного бюджету. Вважає, що при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди за січень-травень 2017 року ТУ ДСА України в Полтавській області на виконання вимог частини другої статті 19 Конституції України, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 Указом Президента України від 27 червня 2013 року №352/2013 «Про призначення суддів» призначена на посаду судді Ворошиловського районного суду м. Донецька строком на п'ять років.

Указом Президента України від 26 вересня 2015 року №564/2015 «Про переведення суддів» позивача переведено у межах п'ятирічного строку на посаду судді Ленінського районного суду м. Полтави.

Наказом Ленінського районного суду м. Полтави від 6 жовтня 2015 року № 52-ОС ОСОБА_2 з 6 жовтня 2015 року зараховано на посаду судді Ленінського районного суду м. Полтави за переведенням з Ворошиловського районного суду м. Донецька.

Згідно наказу Ленінського районного суду м. Полтави від 21 вересня 2016 року №25-ОС ОСОБА_2 приступила до виконання обов'язків голови суду строком на 2 роки, але не більше як на строк повноважень судді. Цим же наказом позивачу з 21 вересня 2016 року встановлено щомісячну доплату за перебування на адміністративній посаді у розмірі 10 відсотків посадового окладу.

Згідно штатного розпису Ленінського районного суду м. Полтави на 2017 рік посадові оклади суддів затверджені у розмірі 16 000 грн.

Заява ОСОБА_5 про перерахунок їй, як судді Ленінського районного суду м. Полтави, суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32000 грн, ТУ ДСА України в Полтавській області залишена без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ТУ ДСА України в Полтавській області порушено право ОСОБА_5 на передбачений законодавством розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону №1801-VІІІ, починаючи з 1 січня 2017 року, що є конституційною гарантією незалежності судді.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Стаття 130 Конституції України гарантує, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 1 частини третьої цієї статті Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, пунктом 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За змістом статті 83 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); професійна етика; доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі; рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.

Пунктом 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Зокрема, частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Отже, у порядку встановленому Конституцією України, Законом №1402-VIII визначено розмір посадового окладу для суддів місцевих судів, який до проходження суддею кваліфікаційного оцінювання складає 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Статтею 8 Закону №1801-VIII установлено в 2017 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 1 січня - 3200 гривень.

Разом з тим, частиною першою статті 8 Закону №108/95-ВР передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Таким чином, в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону №108/95-ВР, державою прийнято Закон №1774-VIIІ, яким встановлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме, шляхом застосування в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати на рівні 1600 гривень, а не 3200 гривень.

Норми даного Закону, незважаючи на те, що вони впливають на числове вираження розміру суддівської винагороди, безпосередньо не стосуються її визначення, адже ними врегульовано виключно порядок застосування мінімальної заробітної плати.

Так, Законом №1774-VIIІ не вносились зміни до Закону №2453-VI і розмір суддівської винагороди залишився на рівні 10 мінімальних заробітних плат. Водночас, Законом №1774-VIII було лише змінено підходи до визначення розміру мінімальної заробітної плати, зокрема, шляхом запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати, як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою.

За змістом статті 8 Закону України від 25 грудня 2015 року №928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік», установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

З урахуванням норм статті 133 Закону №2453-VI, розмір суддівської винагороди, починаючи з 1 січня 2017 року, порівнюючи з його розміром, що діяв протягом 2016 року, не змінився.

Тому, є безпідставними посилання позивача у позовній заяві на звуження обсягу та змісту його прав внаслідок прийняття Закону №1774-VIII.

За таких обставин і правового регулювання Верховний Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Згідно статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд на підставі статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у цій справі необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року скасувати.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Головного управління Державної казначейської служби у Полтавській області про зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець