Ухвала КАС ВП від 02.08.2018 року у справі №820/6319/16

Друк

Пошук

410

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний адміністративний суд верховного суду ( КАС ВП )

Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.08.2018 року у справі №820/6319/16

Державний герб України

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 травня 2020 року

Київ

справа №820/6319/16

адміністративне провадження №К/9901/4690/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 (головуючий суддя Перцова Т.С., судді: Любчич Л.В., Жигилій С.П.) у справі №820/6319/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з позовом до Нововодолазької об`єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, у якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.05.2016 №0000180.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2017 замінено неналежного відповідача по справі на належного - Південну об`єднану державну податкову інспекцію м.Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - Південна ОДПІ, відповідач).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2017 адміністративний позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2017 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали касаційної скарги №820/6319/16 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 09.01.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 у справі №820/6319/16.

Ухвалою суду від 05.05.2020 призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 06.05.2020.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального і процесуального права, неповно з`ясовано обставини справи та прийнято необґрунтоване рішення. Як вказує позивач, ним подана позовна заява про визнання недійсними положень пункту 4 додаткової угоди №1 від 13.06.2014 до договору кредиту, у разі задоволення якої такий юридичний наслідок додаткової угоди, як оскаржуване податкове повідомлення-рішення, повинен нівелюватися. Крім того, зазначає, що прощена сума боргу не підлягає оподаткуванню в силу підпункту 165.1.59 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, оскільки є кредитом в іноземній валюті, що отриманий на придбання єдиного житла (іпотечним кредитом). Позивач звертає увагу, що у спірному податковому повідомленні-рішенні сума розрахована неправильно, а отже таке рішення підлягає скасуванню повністю. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2017.

Відповідач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у квітні 2016 року податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства в частині подання річної податкової декларації про майновий стан і доходи та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних за період з 01.01.2014 по 31.12.2014.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 29.04.2016 №90/20-20-13-09/ НОМЕР_1 , яким зафіксовано порушення підпунктів 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16, підпункту 49.18.4 пункту 49.8 статті 49, пункту 167.1 статті 167, підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пунктів 179.1, 179.7 статті 179 Податкового кодексу України, а саме позивачем не подано декларацію про майновий стан і доходи за 2014 рік, перевіркою донараховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 179751,79грн. за 2014 рік. З акту перевірки вбачається, що позивачем було допущено порушення правил нарахування та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2014 по 31.12.2014.

Висновок контролюючого органу про неоподаткування доходу, отриманого позивачем від ПАТ «Дельта Банк» у вигляді суми анульованого (прощеного) боргу, ґрунтуються на тому, що анулювання (прощення) кредитором боргу за його самостійним рішенням є додатковим благом у розумінні підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, що включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків, та з якого утримується та перераховується до бюджету податок з доходів фізичних осіб та військовий збір. У зв`язку з цим відповідач вважав, що ОСОБА_1 зобов`язаний був нарахувати податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, військового збору та подати декларацію про майновий стан і доходи за 2014 рік.

На підставі наведених висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2016 №0000180, яким позивачу донараховано грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 224689,74грн., у тому числі за основним платежем - 179751,79грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 44937,95грн.

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вважає оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення таким, що не відповідає приписам чинного законодавства, порушує права позивача.

Відповідач позов не визнав. Податковий орган вказав, що за наслідками проведеної перевірки встановлено, що позивач в 2014 році отримав дохід у вигляді додаткового блага (ознака доходу 126) в розмірі 1'058'796 41,83грн. від ПАТ «Дельта Банк», проте, в порушення вимог законодавства, не вказав цей дохід у декларації про майновий стан та доходи за 2014 рік та, відповідно, не сплатив податок з доходів фізичних осіб.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з незаконності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки відповідачем невірно зроблено розрахунок донарахування позивачеві грошового зобов`язання по податку з доходів фізичних осіб, а саме відповідач при проведенні обчислень виходив із загальної суми анульованої кредитної заборгованості, включаючи нараховані відсотки, що суперечить приписам підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, прийняв нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.05.2016 №0000180 в частині визначення ОСОБА_1 грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 74375,52 грн., у тому числі 59500,39грн. - за основним платежем, 14875,13грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції посилався на те, що на вимогу суду відповідачем було надано розрахунок суми основного платежу та штрафних санкцій, нарахованих ОСОБА_1 . Згідно розрахунку, відповідачем було нараховано податок з доходів фізичних осіб, як на основну суму прощеного банком боргу, так і на проценти, нараховані за користування кредитом, що суперечить положенням підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Разом з тим, в частині визначення позивачеві податку з доходів фізичних осіб у відповідних сумах за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями) оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено обґрунтовано, підстави для його скасування відсутні.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Як встановлено судами попередній інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 25.09.2008 позивач уклав з ПАТ «УкрСиббанк» договір споживчого кредиту №11397706000, відповідно до якого отримав від вказаного банку грошові кошти.

У подальшому ПАТ «УкрСиббанк» на підставі договору купівлі - продажу вимог за кредитами від 08.12.2011, укладеного з АТ «Дельта Банк», було здійснено відступлення права вимоги заборгованості за кредитним договором №11397706000 від 25.09.2008.

Таким чином, право вимоги за кредитним договором перейшло до ПАТ «Дельта Банк». Відповідно до додаткового договору №1 до договору про надання споживчого кредиту №11397706000 від 13.06.2014, який було укладено між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», банком було анульовано (прощено) частину кредитної заборгованості за раніше укладеним договором споживчого кредиту в розмірі 1'058'796,41грн., яка складалась з суми заборгованості по кредиту в розмірі 708794,18грн. та процентів за користування кредитом в розмірі 350002,23грн., що підтверджується довідкою банку від 27.04.2017 № 05-3360281/1.

Сума прощеного (анульованого) кредиту в розмірі 1'058'796,41грн. була включена банком до податкового розрахунку за формою 1 ДФ, про що ПАТ «Дельта Банк» зазначено у листі від 02.12.2015, скерованого на адресу податкового органу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, у відповідності до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 ст.164 ПК України кредитором 13.06.2014 було укладено додатковий договір №1 до договору про надання споживчого кредиту з правилами №11397706000 від 25.09.2008. У пункті 4 додаткового договору зазначено, що Позичальник (тобто, позивач по справі) стверджує, що він повідомлений про те, що згідно приписів підпункту «д» підпункту 174.2.17 пункту 164 Податкового кодексу України Позичальник зобов`язаний самостійно сплатити податок з доходів, сума яких складає анульовану Кредитором суму боргу в розмірі 1'058'796,41грн. та відобразити їх у своїй річній податковій декларації.

Примірник вищезазначеної додаткової угоди ОСОБА_1 , отримав 13.06.2014, що підтверджується відповідним написом та особистим підписом позивача на додатковому договорі, копію якого надано до матеріалів справи.

Крім того, судом зауважено, що повідомленням №1115/10/20-20-17-19 від 08.06.2015 податковий орган поінформував позивача про надходження до відповідача відомостей про отримання позивачем у ІІ кварталі 2014 року доходу у вигляді додаткового блага від АТ «Дельта-Банк», у зв`язку з чим запропоновано подати декларацію про майновий стан і доходи, отримані у 2014 році та сплатити податок до бюджету.

Однак, вищевказане повідомлення позивачем було залишено поза увагою, що призвело до несплати ним податкового зобов`язання по податку з доходів фізичних осіб та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що додатковим благом є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.

Відповідно до підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК України платником податку є, зокрема, податковий агент.

Згідно пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

За змістом пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першої статті 546 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 162.2.17 пункту 16.2 статті 162 ПК України, є вичерпним, до якого згідно з підпунктом "д" включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Аналіз наведених норм законів дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

З викладеного слідує, що під додатковим благом розуміється тільки основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 ПК України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри. Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Станом на 01.01.2014 року мінімальна заробітна плата становила 1218 грн., відповідно, ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15% бази оподаткування до 12180 грн. (1218 х 10), база оподаткування вище 12180 грн. оподатковується за ставкою 17%.

На вимогу суду апеляційної інстанції відповідачем було надано розрахунок суми основного платежу та штрафних санкцій, нарахованих ОСОБА_1 згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Як вбачається зі змісту розрахунку, відповідачем було нараховано податку з доходів фізичних осіб, як на основну суму прощеного банком боргу в розмірі 708794,18грн., у тому числі: за ставкою 15% - 1827,00грн., за ставкою 17% - 118424,42грн., та штрафні санкції - 25% 30062,84грн.), так і на проценти, нараховані за користування кредитом - 350002,23грн.

На підставі встановлених обставин, керуючись нормативним регулюванням, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції, що вказаний розрахунок є помилковим та не відповідає положенням підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Відтак, спірне податкове повідомлення-рішення в частині визначення позивачеві податкового зобов`язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 74375,52грн. (59500,39грн. - за основним платежем, 14875,13грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) не може вважатися законним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, в частині визначення позивачеві податку з доходів фізичних осіб в сумі 150314,22грн. (120251,40грн. - за основним платежем та 30062,82грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено обґрунтовано, підстави для його скасування відсутні.

Вказуючи підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції у касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильний розрахунок податковим органом розміру грошового зобов`язання, вважав, що податкове повідомлення-рішення повинно бути скасовано повністю. Розглянувши зазначені доводи, суд касаційної інстанції не знаходить підстав визнати їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно положень статті 17 КАС України (в редакції до 15.12.2017) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Аналогічні положення містяться у статті 19 КАС України (в редакції з 15.12.2017).

Відповідно у ході розгляду спору може бути, як підтверджено дійсність сум, визначених платнику податку таким рішенням, так і встановлено незаконність рішення суб`єкта владних повноважень.

Наслідком встановлення судом відповідності чи невідповідності рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта законним або протиправним, при умові, якщо є можливість ідентифікувати, виокремити та назвати таку невідповідність чи відповідність. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Також, позивач зазначив, що ним подана позовна заява про визнання недійсними положень пункту 4 додаткової угоди №1 від 13.06.2014 до договору кредиту, у разі задоволення якої такий юридичний наслідок додаткової угоди, як оскаржуване податкове повідомлення-рішення, повинен нівелюватися.

Як вже зазначалося, 13.06.2014 між кредитором та позивачем укладено додатковий договір №1 до договору про надання споживчого кредиту. У пункті 4 додаткового договору зазначено, що Позичальник (тобто, позивач по справі) стверджує, що він повідомлений про те, що згідно приписів підпункту «д» підпункту 174.2.17 пункту 164 ПК України Позичальник зобов`язаний самостійно сплатити податок з доходів, сума яких складає анульовану Кредитором суму боргу та відобразити їх у своїй річній податковій декларації. Примірник вищезазначеної додаткової угоди ОСОБА_1 , отримав, що підтверджується відповідним написом та особистим підписом позивача на додатковому договорі.

Судом апеляційної інстанції розглянуто вказані доводи та правомірно зазначено, що подана ним позовна заява про визнання недійсним пункту 4 вказаного додаткового договору, не спростовують факту повідомлення позивача про анулювання боргу та необхідність самостійно сплатити податок з доходів, відповідно не впливають на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки обов`язок по сплаті податку з доходів фізичних осіб встановлено в силу закону - приписами Податкового кодексу України, а не лише додатковим договором.

Крім того, повідомленням №1115/10/20-20-17-19 від 08.06.2015 податковий орган поінформував позивача про надходження до відповідача відомостей про отримання позивачем у ІІ кварталі 2014 року доходу у вигляді додаткового блага від АТ «Дельта-Банк», у зв`язку з чим запропоновано подати декларацію про майновий стан і доходи, отримані у 2014 році та сплатити податок до бюджету.

Окрім іншого, позивач стверджує, що прощена сума боргу не підлягає оподаткуванню в силу підпункту 165.1.59 пункту 165.1 статті 165 ПК України, оскільки є кредитом в іноземній валюті, що отриманий на придбання єдиного житла (іпотечним кредитом).

Судом апеляційної інстанції розглянуто вказані доводи позивача. Суд дійшов правильного висновку, що вказана норма може бути застосована лише за умови набрання чинності законом про реструктуризацію зобов`язань громадян України за кредитами в іноземній валюті.

Законом України від 24.12.2015 №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», пункт 165.1 статті 165 ПК України було доповнено підпунктом 165.1.59, згідно з яким до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: сума, прощена (анульована) кредитором у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов`язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити).

Наразі, такого закону не прийнято, а отже, вказана норма не може бути застосована до спірних відносин щодо прощення (анулювання) податкового боргу.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що позиція суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову частково є обґрунтованою. З урахуванням викладеного, касаційний суд зауважує, що позивачем висновки апеляційного суду не спростовані, обставини на підтвердження фактів порушення судом апеляційної інстанції норм права, що регулюють спірні правовідносини, позивачем не зазначені, із матеріалів справи такі обставини не вбачаються.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, зважаючи на обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, на підставі доказів, які базувалися на об`єктивних, документально підтверджених даних, касаційний суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення в частині визначення позивачеві податку з доходів фізичних осіб в сумі 150314,22грн. (120251,40грн. - за основним платежем та 30062,82грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями), оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення у цій частині прийнято обґрунтовано.

Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

У частині задоволення позовних вимог рішення суду апеляційної інстанції позивачем не оскаржується, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним доводам судів у рамках даного касаційного провадження.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пункт 1 частини першої статті 349 КАС України передбачає, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -