Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа №400/1622/19

адміністративне провадження №К/9901/30555/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Усенко Є.А.,

суддів: Олендера І.Я., Гімона М.М.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 (суддя - Гордієнко Т.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2019 (головуючий суддя - Вербицька Н.В., судді - Джабурія О.В., Кравченко К.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - ГУ ДФС, відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) від 21.02.2019 №Ф-19910-17 у розмірі 18' 276,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався, зокрема на те, що контролюючий орган безпідставно визначив йому зобов`язання зі сплати єдиного внеску та сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) в зазначеному розмірі, оскільки впродовж 2017-2019 років, за які йому визначено борг зі сплати єдиного внеску, він, хоча і перебував на обліку в органах ДФС як фізична особа-підприємець, але підприємницьку діяльність не здійснював, був у трудових відносинах з ТОВ "Дніпрорегіонгаз", яке і було платником єдиного внеску за нього як роботодавець.

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 03.07.2019, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2019, в задоволенні позову відмовив. Суд визнав, що вимога ГУ ДФС від 21.02.2019 №Ф-19910-17 про сплату недоїмки з єдиного внеску в розмірі 18' 276,00 грн за 2017 рік, І-ІV квартали 2018 року правомірна, оскільки позивач у цей період був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому з 01.01.2017 зобов`язаний був сплачувати єдиний внесок у розмірі, не нижче розміру мінімального страхового внеску, незалежно від фактичного отримання доходу (його відсутності) чи здійснення (не здійснення) підприємницької діяльності. При цьому суд відхилив доводи позивача стосовно того, що він як фізична особа-підприємець одночасно був найманим працівником і платником єдиного внеску за нього був його роботодавець, вказавши, що норми Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не встановлюють винятків щодо звільнення фізичних осіб-підприємців від сплати єдиного внеску, а позивач доказів про сплату ним єдиного внеску за 2017-2018 роки як фізичною особою-підприємцем суду не надав.

Позивач подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2019, у якій, посилаючись на порушення цими судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Доводи позивача в касаційній скарзі обґрунтовані посиланням, зокрема, на те, що впродовж 2017року - І кварталу 2019 року він був застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець (ТОВ "Дніпрорегіонгаз"), що виключає виникнення у нього обов`язку зі сплати єдиного внеску як підприємцем.

Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

У відповідності з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15.01.2020 N 460-IX касаційна скарга, як така, що подана і розгляд якої не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, обґрунтування заперечень відповідача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач з 25.09.2013 по 29.03.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

21.02.2019 ГУ ДФС сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-19910-17, у якій повідомило про наявність у нього заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 18' 276,72 грн (а.с. 13).

Нарахування цієї суми єдиного внеску здійснено в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 8448,00 грн - за 2017 рік; 2457,18 грн - за І квартал 2018 року, 2457,18 грн - за ІІ квартал 2018 року, 2457,18 грн - за ІІІ квартал 2018 року, 2457,18 грн - за ІV квартал 2018 року.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкриті поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, Закон №2464-VI встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для його нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець), задля досягнення вищевказаної мети законодавчого запровадження збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Законом №2464-VI встановлено обов`язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх господарської діяльності.

Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДФС як фізичні особи-підприємці, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах, ухвалених в інших справах, зокрема в постанові від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а, на яку позивач посилається в касаційній скарзі.

Підстав для відступу від правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в зазначених постановах, Верховний Суд у цій справі не знаходить.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина перша статті 90 цього ж Кодексу).

Вимогам наведених норм ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення не відповідають.

В оскаржуваних позивачем судових рішеннях зазначено, що ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що він, перебуваючи на обліку в ДФС як фізична особа-підприємець, був найманим працівником, і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець (ТОВ "Дніпрорегіонгаз") в розмірі не менше мінімального, на підтвердження чого надав витяг з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) (форма ОК-5). Аналогічні за змістом доводи позивач навів в апеляційній та касаційній скаргах.

Водночас, у порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріпленого в пункті 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій не встановили із застосуванням передбачених процесуальним законом засобів обставин щодо перебування позивача в 2017 - 2018 роках у трудових відносинах та сплати роботодавцем в цей період часу за позивача єдиного внеску у розмірі, визначеному законодавством; надані позивачем докази на підтвердження доводів про наявність зазначених обставин в судовому процесі не були перевірені.

Обставини, на які посилається позивач, але помилково відхилені судами попередніх інстанцій, мають значення для розгляду справи і відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування, оскільки метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення права фізичної особи у випадках, передбачених законом, на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У зв`язку з цим правове значення у цій справі мають обставини щодо наявності підстав вважати позивача в 2017 - 2018 роках застрахованою особою, за яку вже сплачено єдиний внесок роботодавцем. Від встановлення цих обставин залежить вирішення питання щодо обов`язку позивача сплачувати за ці роки єдиний внесок як фізична особа-підприємець.

Виходячи із меж перегляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, як суд права, не наділений повноваженнями на встановлення обставин у справі, без яких правильне вирішення спору неможливе.

Наведені вище порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права призвели до ухвалення незаконних судових рішень, що у відповідності до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства є підставою для їх скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 349, пунктом 1 частини другої статті 353, статтями 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2019 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Є.А. Усенко

І.Я.Олендер

М.М. Гімон ,

Судді Верховного Суду