Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2018 року

Київ

справа №813/7977/14

адміністративне провадження №К/9901/1207/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року (суддя - Братичак У.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року (судді Хобор Р.Б., Попко Я.С., Сеник Р.П.) у справі № 813/7977/14 за позовом управління ПФУ до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Червонограді (далі - відділення ФССНВВ, ФССНВВ відповідно) про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів -

встановив:

Управління ПФУ звернулося з указаним позовом до суду про зобов'язання відповідача прийняти до відшкодування витрати на виплачені суми пенсії по втраті годувальника за період з червня по жовтень 2014 року, стягнення на користь управління ПФУ 4394 грн 85 коп.

Позовні вимоги обґрунтувало тим, що загальна сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається на рівні району шляхом внесення сум в акт щомісячної звірки. Перерахування коштів відбувається на централізованому рівні і тільки тих сум, які включені в акт, складений на територіальному рівні і зазначених в узгодженій довідці. Суми, не включені в акт, відшкодуванню на централізованому рівні не підлягають. У зв'язку з цим позивач просить зобов'язати прийняти до відшкодування витрати на виплачені суми пенсій в розмірі 4394 грн 85 коп. та стягнути цю суму на користь управління ПФУ.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 09 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24 березня 2015 року це рішення залишив без змін.

Управління ПФУ не погодилося із рішеннями судів попередніх інстанцій і 06 квітня 2015 року подало касаційну скаргу з вимогами про їх скасування та постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційну скаргу управління ПФУ обґрунтовує тим, що суди не з'ясували правові відносини сторін та не врахували неможливість стягнення на централізованому рівні сум, не включених у щомісячні акти звірки, які складаються на територіальному рівні, тим паче, що відповідно до Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління ПФУ, правління Фонду від 4 березня 2003 року № 5-4/4 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697) (далі - Порядок), на центральний рівень передаються тільки довідки про відшкодування ФССНВВ ПФУ витрат. Тому, на думку управління ПФУ, суд дійшов помилкового висновку, що встановлене Порядком правило підписання акту звірки не є обов'язком відповідача згідно із законодавством та розраховане на відсутність спору, а відтак не врегульовує спірні правовідносини, які виникли у цьому випадку. Таким чином, не включення ФССНВВ витрат, здійсненим органом ПФУ на пенсійне забезпечення громадян, які отримали каліцтво, до акту звірки унеможливлює відшкодування цих витрат управлінню ПФУ.

На касаційну скаргу відділення ФССНВВ подало заперечення, в яких зазначило про те, що на час винесення оскаржуваних судових рішень діяв Порядок, який не регулює спірні відносини, що виникли між сторонами, оскільки встановлене ним правило підписання актів звірки розрахунків та включення в них витрат розраховано на відсутність спору. У разі незгоди з підписанням актів з боку ФССНВВ вимоги про стягнення мають вирішуватися в судовому порядку в судах адміністративної юрисдикції, а не шляхом пред'явлення вимог про підписання актів звірки. Покликається на аналогічні за змістом правові позиції Вищого адміністративного суду України (ухвали від 26 листопада 2009 року та 8 вересня 2011 року (справи №№ К-17322/08, К-47495/09 відповідно)) та Верховного Суду України (постанови від 15 квітня та 30 вересня 2008 року (справи №№ 21 2374во07, 21-4во08 відповідно)).

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що управління ПФУ понесло витрати, пов'язані з виплатою сум пенсій у зв'язку з втратою годувальника, за період червень - жовтень 2014 року в розмірі 4394 грн 85 коп. Ці витрати відділення ФССНВВ не відшкодувало, оскільки особи, яким виплачувалась вказана пенсія на момент смерті годувальника, не досягли 55-ти річного віку.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яким призначена та виплачена пенсія по втраті годувальника, не належать до осіб, які мають право на одержання щомісячних страхових виплат відповідно до Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV), а тому позовні вимоги про стягнення з відділення ФССНВВ на користь управління ПФУ витрат по виплаті пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, у сумі 4394 грн 85 коп. не підлягають задоволенню.

Верховний Суд переглянув судові рішення в межах доводів касаційної скарги і дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Доводи касаційної скарги не містять належних та слушних міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно нормативного регулювання спірних відносин не Порядком, а Законом № 1105-XIV та Законом України від 15 травня 1992 року № 2356-ХІІ «Про пенсійне забезпечення». Висновок суду першої інстанції про те, що Порядок визначає механізм включення та відшкодування витрат за особовими справами потерпілих і розрахований на відсутність спору відповідає правовій позиції Верховного Суду України, на яку, зокрема, посилається в запереченнях відділення ФССНВВ, висловлену в постановах від 15 квітня та 30 вересня 2008 року (справи №№ 21 2374во07, 21 4во08 відповідно).

У ній також не наведено інших аргументів, які б не були предметом перевірки судів та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 341- 343, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко