Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06.03.2018 Київ А/9901/110/18 800/329/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Коваленко Н.В., Мороз Л.Л. -

розглянув у порядку письмового провадження справу за заявою громадської організації «Батько МАЄ ПРАВО» (далі - ГО) та Громадської організації «Батько МАЄ ПРАВО» в інтересах 100 громадян України (далі - ГО в інтересах громадян) до Верховної Ради України (далі - ВРУ) та Апарату ВРУ про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ГО та ГО в інтересах громадян звернулось до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовною заявою, у якій просили визнати протиправною бездіяльність ВРУ, Апарату ВРУ, яка виявилась у тому, що ВРУ і Апарат ВРУ не видалили з веб-ресурсів ВРУ документ № 995_384 (Декларація прав дитини, прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року; далі - Декларація) та будь-які посилання на цей документ на веб-ресурсах ВРУ, та зобов'язати ВРУ, Апарат ВРУ вчинити ці дії.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 серпня 2017 року позовну заяву ГО та ГО в інтересах громадян у частині вимог, заявлених до Апарату ВРУ, повернув позивачам, а щодо цих самих вимог, адресованих ВРУ, залишив без руху.

Рішення про повернення позовної заяви аргументував посиланням на положення статей 18 та 1711 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час ухвалення оскарженого рішення; далі - КАС), які регламентують інстанційну підсудність та особливості провадження щодо окремої категорії справ. Зокрема, згідно з частиною четвертою статті 18 КАС Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. У статті 1711 цього Кодексу врегульовані особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради юстиції. Відповідно до частини першої правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності) постанов ВРУ, указів і розпоряджень Президента України; актів Вищої ради юстиції; дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради юстиції; рішень дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

За мотивацією суду зазначені норми процесуального закону визначають вичерпний перелік спорів, віднесених до повноважень Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції. Заявлений адміністративний спір, що виник з правовідносин, стороною в якому є Апарат ВРУ, не входить до встановленого процесуальним законом кола спорів, які інстанційно підсудні цьому суду як суду першої інстанції, тому на спір з цих правовідносин не поширюється його компетенція.

Підставами для залишення позовної заяви без руху стали неясність та нечіткість визначення особи позивача, оскільки у позовній заяві значиться два позивача, ГО і ГО в інтересах громадян, міститься два однакових підписи однієї й тієї самої особи, ОСОБА_3, одне, з погляду авторів заяви, обґрунтування порушених прав і законних інтересів, але немає відомостей про те, у чиїх персонально інтересах громадян заявлений позов, не визначено з цього приводу обґрунтування, не доказано, через які такі поважні причини громадяни України не можуть самостійно звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав свобод і законних інтересів, не виокремлено, які конкретно права ГО і окремо ГО в інтересах громадян порушені.

Послався суд й на те, що у заяві не наведено обґрунтування фактичного порушення прав особи-автора позовної заяви у публічно-правових відносинах з відповідачем, як і чи саме при здійсненні ним (відповідачем) чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій були порушені права чи законні інтереси.

Формулюючи ці підстави, суд послався на пункти 2, 4 частини першої статті 106 КАС, яка містить вимоги про необхідність викладу в позовній заяві змісту позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу, а також викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Покликається також на частину другу статті 50 КАС, яка встановлює, хто може бути позивачем в адміністративній справі, та частину першу статті 60 цього Кодексу з правилами про те, що у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати адміністративному суду докази, які підтверджують наявність поважних причин, що унеможливлюють самостійне звернення цих осіб до адміністративного суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ).

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС у редакції Закону № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону № 2147-VIII заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3 - 6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі наведених вище вимог підпунктів 1, 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону № 2147-VIII керівник апарату Верховного Суду України розпорядженням від 12 січня 2018 року № 20/0/19-18 передав, з-поміж інших, заяву ГО та ГО в інтересах громадян до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 січня 2018 року для розгляду заяви ГО та ГО в інтересах громадян визначено суддю-доповідача Гриціва М.І. та колегію суддів.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року визначено розгляд заяви провести колегією суддів у складі п'яти суддів.

У заяві про перегляд ГО та ГО в інтересах громадян вважає ухвалу від 09 серпня 2017 року такою, що постановлена з порушенням процесуального закону.

Аргументи незгоди, зазначені в заяві, можна сформулювати таким чином. На юридичну особу - громадську організацію, яка не є органом державної влади, всупереч вимогам частини першої статті 60 КАС покладено обов'язок доказування існування порушеного права, тоді як такий обов'язок може покладатися тільки на органи державної влади чи органи місцевого самоврядування. Вважає, що доказування існування чи відсутності порушення прав і свобод громадян внаслідок дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень здійснюється виключно під час судового розгляду справи, а не в позовній заяві. Позов в інтересах ста громадян України поданий відповідно до вимог статті 106 КАС: у заяві названі імена цих громадян, додані їх клопотання про звернення ГО із зазначеним позовом до адміністративного суду, є посилання на положення Статуту ГО, за яким організація має право на захист громадян України, долучені докази протиправної поведінки відповідачів та наведені обґрунтування підстав звернення за захистом до суду. Позовна заява підписана двома підписами однією й тією самою особою відповідно до кількості позивачів, на захист інтересів яких поданий позов. Вимогу суду обґрунтувати існування між бездіяльністю відповідача і громадянами України публічно-правових відносин є суперечливими і голослівним.

Не погоджується заявник і з порушенням предметної підсудності, оскільки поза увагою суду залишилися юридичний статус та повноваження Апарату ВРУ, який відповідно до нормативних положень є постійно діючим органом, що здійснює правове, наукове, організаційне, документальне інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності ВРУ, її органів та народних депутатів України. Іншими словами є частиною, складовою ВРУ і тому може бути відповідачем у справі, на законність дій чи бездіяльність якої поширюється юрисдикція Вищого адміністративного суду України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду перевірив матеріали справи і дійшов висновку про таке.

Відповідно до частин першої, четвертої, п'ятої стаття 105 КАС адміністративний позов подається до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Адміністративний позов може містити вимоги, зокрема, про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, або може містити інші вимоги у випадках, встановлених законом.

За пунктами 2, 4, 6 частини першої статті 106 цього Кодексу у позовній заяві зазначаються ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є; зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; перелік документів та інших матеріалів, що додаються. Згідно з частинами другою, четвертою, п'ятою цієї статті на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання. Якщо позовна заява подається представником, то у ній зазначаються ім'я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.

Ухвалюючи рішення про залишення позовної заяви без руху суд виходив з того, що вимоги до ВРУ заявили два позивача - ГО і ГО в інтересах громадян. Оскільки позовну заяву від двох позивачів двічі підписала одна й та сама особа, Президент Громадської організації «Батько МАЄ ПРАВО» ОСОБА_3, а обставини справи фактично викладені так, наче стосуються двох позивачів, у зв'язку із цим виникла необхідність з'ясувати процесуальне становище другого позивача - ГО в інтересах громадян. Якщо ГО виокремила і визначала зміст бездіяльності ВРУ і мотивувала причиновий зв'язок між цією бездіяльністю і стверджуваним порушенням своїх прав, то у позовній заяві другого позивача обставин, які б пояснювали зміст протиправної поведінки відповідача і її негативний вплив на його права чи законні інтереси, не простежується.

З огляду на це суд й зазначив, щоб ГО і ГО в інтересах громадян конкретизували, права яких персонально громадян були порушені; чи були порушені права громадян, які клопотали перед ГО про звернення до суду із цим позовом і якщо так, то чому вони у встановленому процесуальним законом порядку не заявили про це самі; яка юридична природа відносин між цими громадянами і діяльністю ВРУ; чи клопотання до ГО має означати, що вони лише спонукали звернення ГО до суду, чи мало іншу правову природу, приміром, бути стороною у справі; на чому (на яких обставинах) базуються твердження про порушення ВРУ прав конкретних громадян.

З огляду на ці та інші зазначені в ухвалі обставини, рішення суду залишити позовну заяву без руху не можна визнати таким, що не ґрунтується на вимогах статті 105, 106 КАС, і є незаконним.

Покликання заявника на те, що ГО в межах своїх статутних повноважень звернулося в інтересах громадян не впливає на законність оскарженого рішення, позаяк ці аргументи за певних обставин можуть свідкувати про причини подання позову ГО, до якого були адресовані клопотання громадян, але цього не достатньо, щоб заявити окремі позовні вимоги від імені інших осіб.

В ухвалі суд послався на положення статті 60 КАС для того, аби позивач обґрунтував насамперед право ГО звертатися до суду від імені громадян України, а не через те, що позовна заява взагалі не містить обґрунтування. У зв'язку із цим покликання в заяві про покладання на позивача виконання непередбачених законом обов'язків, безпідставні.

Не є прийнятними й твердження заявника про неправильне повернення позовної заяви в частині вимог до Апарату ВРУ. З цього приводу суд із посиланням на положення статті 1711 КАС слушно зазначив, на спірні вимоги, заявлені до Апарату ВРУ, не поширюється компетенція Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 09 серпня 2017 року про залишення позовної заяви без руху за вимогами до ВРУ та повернення позовної заяви з вимогами до Апарату ВРУ є обґрунтованою і такою, що ухвалена з дотриманням норм процесуального права.

Міркування позивача не спростовують правильності правових висновків оскарженої ухвали, тому заява про її скасування не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, керуючись підпунктами 1, 7 пункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, частиною шостою статті 1711, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

У задоволенні заяви Громадської організації «Батько МАЄ ПРАВО» та Громадської організації «Батько МАЄ ПРАВО» в інтересах 100 громадян України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

А.Ю. Бучик

Н.В. Коваленко

Л.Л. Мороз