Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.2018 Київ К/9901/111/17 804/6564/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2017 (головуючий суддя - Головко О.В., судді - Ясенова Т.І., Суховаров А.В.)

у справі № 804/6564/17

за поданням Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус Плюс»

про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, -

В С Т А Н О В И В:

11 жовтня 2017 року Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс ВПП ДФС) звернувся до суду з поданням про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус Плюс» (далі - ТОВ «Оптімус Плюс»), накладеного рішенням Офісу ВПП ДФС від 10.10.2017 №52606/10/28-10-14-01-12.

В обґрунтування подання зазначено, що наказом Офісу ВПП ДФС від 03.10.2017 №2190 призначено документальну позапланову перевірку ТОВ «Оптімус Плюс», однак у допуску до проведення перевірки підприємством 10.10.2017 було відмовлено, що зафіксовано відповідним актом від 10.10.2017 №413/28-10-14-01. У зв'язку з недопуском до перевірки керівником Офісу ВПП ДФС 10.10.2017 прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків відносно ТОВ «Оптімус Плюс», обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2017 подання задоволено: підтверджено обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна платника податків ТОВ «Оптімус Плюс», застосованого Офісом ВПП ДФС 10.10.2017 за №52606/10/28-10-14-01-12.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2017 постанова суду першої інстанції скасована, а провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини четвертої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право. З огляду на те, що відповідач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Офісу ВПП ДФС №2190 від 03.10.2017 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, то, відповідно, вказане подання не може бути розглянуто в порядку статті 183-3 КАС України.

Не погодившись з таким рішенням суду апеляційної інстанції, Офіс ВПП ДФС звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована тим, що на момент виходу на перевірку відповідні ухвала Печерського районного суду м. Києва від 19.09.2017 у справі №757/53440/17-к та наказ Офісу ВПП ДФС від 03.10.2017 № 2190 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки судами недійсними не визнані, а тому підстави для не допуску посадових осіб Офісу ВПП ДФС до перевірки були відсутні, що, в свою чергу, свідчить про обґрунтованість застосування адміністративного арешту майна відповідача.

Відповідач своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України (у редакції Закону від 03.10.2017 №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 3 КАС України визначено, що здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша), а провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя).

Статтею 183-3 КАС України (у редакції Закону від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, що діяв на момент прийняття рішень судів першої та апеляційної інстанцій) передбачено право звернення органів доходів і зборів до суду із поданням щодо, зокрема, підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Згідно із п. 2 частини п'ятої статті 183-3 КАС України суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

У разі виявлення наявності спору про право після відкриття провадження у справі за відповідним поданням, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України, оскільки відповідні вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого виду адміністративного провадження, яким є провадження за поданням контролюючого органу.

При цьому закриття провадження у справі за поданням контролюючого органу не позбавляє заявника права звернутися до суду з відповідною вимогою у загальному порядку позовного провадження.

Спір про право у контексті розглядуваної норми має місце у разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 183-3 КАС України.

Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням контролюючого органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання.

Між тим, стаття 183-3 КАС України не містить переліку будь-яких критеріїв такої незгоди як підстави для висновку про існування спору про право. Отже, у кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору. Така незгода має втілюватись у вчиненні учасником процесу об'єктивно необхідних дій для відновлення порушеного права.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 11.10.2017 ТОВ «Оптімус Плюс» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу ВПП ДФС про визнання протиправним та скасування наказу № 2190 від 03.10.2017 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії адміністративного позову з відміткою суду про прийняття та повістки про виклик до Дніпропетровського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №804/6583/17.

Наведене підтверджує існування спору про право в цих правовідносинах з огляду на заперечення відповідачем законності проведення перевірки, недопуск до якої й зумовив звернення Офісу ВПП ДФС до суду з даним поданням.

Доводи Офісу ВПП ДФС про відсутність спору про право між ним та відповідачем, оскільки адміністративний позов останнього про визнання протиправним та скасування наказу № 2190 від 03.10.2017 обґрунтовано не протиправністю та незаконністю вказаного наказу, а протиправністю та незаконністю ухвали Печерського районного суду м. Києва від 19.09.2017, яка стала підставою для винесення оскарженого наказу, колегія суддів не бере до уваги. Так, у даному випадку має значення встановлення судом самого факту незгоди ТОВ «Оптімус Плюс» з наказом про проведення перевірки, недопуск до якої став підставою для звернення Офісу ВПП ДФС з поданням.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України з огляду на неможливість розгляду подання контролюючого органу у даній справі в порядку окремого виду адміністративного провадження за наявності спору про право між сторонами у цій справі.

Відповідно до частини 3 статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на зазначене, враховуючи положення статті 183-3 КАС України (у редакції Закону від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, що діяв на момент прийняття рішень судів першої та апеляційної інстанцій), колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, які могли б призвести до скасування ухвали суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 3, 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2017 у справі № 804/6564/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова