Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.2018 Київ К/9901/3114/17 607/6225/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 604/6225/17

за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, прийняту 13 червня 2017 року у складі головуючого судді Грицака Р.М. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду, постановлену 18 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Іщук Л.П., суддів: Онишкевича Т.В., Попка Я.С.,

в с т а н о в и в :

Позивач у позовній заяві просив суд:

- визнати неправомірними дій Управління соціальної політики Тернопільської міської ради щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня як інваліду війни ІІ групи за 2016 рік у розмірі 2 600 грн.;

- зобов'язати Управління соціальної політики Тернопільської міської ради здійснити йому перерахунок щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни II групи відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та виплатити різницю у розмірі 6 440 грн.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 червня 2017 року, залишеною без зміни ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявив вимогу про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зазначив, що при визначенні розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій, інвалідам війни у 2016 році слід застосовувати Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не постанову Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141, оскільки застосуванню підлягає акт, який має вищу юридичну силу. Вважає, що виплата допомоги у значно меншому розмірі, ніж це передбачено законом, призводить до звуження обсягу передбачених законом та гарантованих Конституцією України його прав.

Відповідач заперечень на касаційну скаргу до суду не надав.

Суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін, оскільки відсутні підстави для їх скасування.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни і учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 30 квітня 2015 року.

Управлінням соціальної політики Тернопільської міської ради ОСОБА_1 виплачена разова грошова допомога до 05 травня за 2016 рік у розмірі 2 600 грн., яка визначена постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції та апеляційний суд, погоджуючись з таким рішенням, виходили з того, що Управління соціальної політики Тернопільської міської ради, здійснюючи позивачеві нарахування та виплату одноразової допомоги до 05 травня, діяло відповідно до Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», чинного з 01 січня 2015 року, та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

Висновок судів попередніх інстанцій є вірним, виходячи з наступного.

Так, відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 05 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 02 березня 2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», відповідно до підпункту 1 пункту 1 якої Кабінету Міністрів України установлено, що у 2016 році виплата разової грошової допомоги до 05 травня, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення), які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), зокрема, інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 2 975 гривень; II групи - 2 600 гривень; III групи - 2 310 гривень.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки виплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня у розмірі 2 600 грн. здійснено відповідно до положень Бюджетного кодексу України та у розмірі, встановленому підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо доводів позивача у касаційній скарзі про неправомірність виплати йому грошової допомоги до 05 травня на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141 через невідповідність розміру виплат, встановлених статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України», висловив правову позицію, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.

З урахуванням вищенаведених обставин суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у їх задоволенні.

Інші мотиви та доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

З огляду на зазначене, суд погоджується з висновками судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суди ухвалили судові рішення, правильно застосувавши норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року у справі № 604/6225/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий Л.Л. Мороз

Судді А.Ю. Бучик

М.М. Гімон