Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 липня 2019 року

Київ

справа №815/7224/15

адміністративне провадження №К/9901/10484/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2016 у складі Єфіменка К.С. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016 у складі суддів Домусчі С.Д., Коваля М.П., Кравця О.О. у справі № 815/7224/15 за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування постанови про передачу майна стягувачу, акту про передачу арештованого нерухомого майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області, в якому просила:

- скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області про передачу майна стягувачу від 03.07.2015 по виконавчому провадженню № 34843442;

- скасувати акт відділу державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області про передачу арештованого нерухомого майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.07.2015 по виконавчому провадженню № 34843442.

2. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2016 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

2.1. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

3.1. 03.07.2014 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області відкрито виконавче провадження № 43843442 щодо примусового виконання виконавчого листа № 509/1845/13 від 19.06.2014, виданого Овідіопольським районним судом Одеської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 167 436 грн 96 коп.

3.2. 05.09.2014 державним виконавцем накладено арешт на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

3.3. В подальшому державним виконавцем винесено постанову про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні від 08.10.2014 для надання письмового висновку з питань оцінки 1/3 частини квартири за вказаною адресою.

3.4. Державним виконавцем 17.10.2014 отримано експертний висновок ТОВ «РОСЛА» щодо оцінки 1/3 частини квартири боржника станом на 08.10.2014, а 06.11.2014 - направлено заявку на реалізацію арештованого майна до Головного управління Державної виконавчої служби Територіального управління юстиції в Одеській області. Реалізація арештованого майна боржника здійснювалась шляхом проведення електронних торгів, за результатами яких 24.12.2014, 13.02.2015 та 25.03.2015 реалізація майна не відбулася, у зв`язку з відсутністю покупців.

3.5. Відтак, 03.07.2015 державним виконавцем винесено постанову про передачу майна стягувачу та складено акт про передачу арештованого нерухомого майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.07.2015.

3.6. Позивач, яка є дочкою боржника, звернулась до суду із вказаним позовом та зазначила, що державним виконавцем було передано майно стягувачу використавши звіт про оцінку майна, який втратив чинність. Крім того, позивач зазначає, що на момент винесення оскаржуваних актів державного виконавця боржник у виконавчому провадженні помер, а їй, як його спадкоємиці, не було відомо про існування виконавчого провадження.

4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що позивач не є учасником виконавчого провадження № 43843442, а тому її права не можуть бути захищені в судовому процесі, в розумінні статті 6 Кодексу адміністративного судочинства. Зазначений висновок судів ґрунтується на тому, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття позивачем спадщини, рішення суду про встановлення факту постійного проживання спадкоємця та спадкодавця.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Позивач звернувся до суду із касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводи касаційної інстанції зводяться до того, що судами було помилково встановлено місце проживання позивачки на час відкриття спадщини, що стало підставою для помилкового висновку про відсутність порушеного права позивача.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

6. Конституція України

6.1. Частина друга статті 55. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

6.2. Частина третя статті 124. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

7. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

7.1. Стаття 6 Право на справедливий суд

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

7.2. Стаття 13 Право на ефективний засіб юридичного захисту

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

8. Кодекс адміністративного судочинства України

8.1. Частина перша статті 2. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

8.2. Частина перша статті 5. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

8.3. Пункт 1 частини першої статті 19. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

9. Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011.

«Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист»

10. Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004.

«Поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

11. Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003

«Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах»

12. Колегія суддів зазначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

13. Разом з тим, судами попередніх інстанцій обґрунтовано вказано на необхідність встановлення дійсного порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом порушених прав, свобод чи інтересів.

14. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та має бути адекватним наявним обставинам.

15. Як встановлено судами та підтверджено матеріалами судової справи, позивач є дочкою померлого боржника по виконавчому провадженню № 43843442 ОСОБА_3 .

16. Станом на момент винесення оскаржуваних постанов державного виконавця, позивач не була учасником виконавчого провадження, у тому числі не була визнана правонаступником ОСОБА_3 .

17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не надано доказів на підтвердження вчинення позивачкою дій, які б свідчили про подання нею заяви про прийняття спадщини від померлого батька. Свідоцтво про право на спадщину позивач не отримувала, дій стосовно реєстрації нерухомого майна, спадщини, не вчиняла. Крім того, в матеріалах справи відсутні рішення судів, або посилання на них, які б встановлювали факт постійного проживання позивача з померлим батьком.

18. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушеного права позивача та критично ставиться до тверджень, викладених у касаційній скарзі, щодо обставин спільного проживання зі спадкодавцем, оскільки жодних підтверджуючих документів матеріали судової справи не містять, що прямо свідчить про недоведеність суб`єктивного порушеного права позивача.

19. Відтак, колегія суддів вважає за необхідне застосувати позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15.03.2018 у справі № 800/414/17, 30.05.2018 у справі № 9901/497/18, 03.04.2018 у справі № 9901/152/18, 22.03.2018 у справі № 800/559/17, 16.10.2018 у справі № 9901/415/18. Так, Великою Палатою Верховного Суду вказано, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто поняття стосується як спорів, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Зазначене є підставою для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства.

20. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

21. За змістом частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

22. Частиною першою статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовні заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

23. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

24. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016 у справі № 815/7224/15 за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування постанови про передачу майна стягувачу, про акту про передачу арештованого нерухомого майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу, стягнення коштів - скасувати.

25. Провадження в адміністративній справі № 815/7224/15 за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування постанови про передачу майна стягувачу, про акту про передачу арештованого нерухомого майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу, стягнення коштів - закрити.

26.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко