Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.03.2019 року у справі №814/3744/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

05 березня 2019 року

справа №814/3744/15

адміністративне провадження №К/9901/26189/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року у складі судді Гордієнко Т.О.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року у складі суддів Осіпова Ю.В., Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.

у справі № 814/3744/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

30 вересня 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій, з мотивів безпідставності їх прийняття.

17 листопада 2015 року постановою Миколаївського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи рішення суд виходив з того, що акт перевірки підписаний позивачем без зауважень, в судовому засіданні позивач не спростував доводи, викладені в акті перевірки.

У лютому 2016 року позивач подала касаційну скаргу, в який, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, доводи касаційної скарги повторюють доводи апеляційної скарги.

У березні 2016 року від відповідача надійшло заперечення на касаційну скаргу. Відповідач стверджує, що при проведенні перевірки та прийнятті податкових повідомлені-рішень податковий орган діяв відповідно до вимог діючого законодавства, просить відмовити позивачу у задоволенні касаційної скарги.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, знаходиться на податковому обліку у відповідача, на загальній системі оподаткування. Основний вид діяльності «роздрібна торгівля підакцизними товарами», а саме «торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами». Позивач здійснює свою господарську діяльність в магазині «Крамниця», що розташований за адресою: с. Ульянівка, вул. Садова, 9\1.

29 липня 2015 року працівниками податкового органу проведена фактична перевірка дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, виробництва та обігу підакцизних товарів, за результатами якої складено акт від 29 липня 2015 року № 0026/14/29/22/2098309682, в якому зафіксовані наступні порушення вимог діючого податкового законодавства:

- пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування, послуг», не ведення у встановленому порядку обліку товарних запасів за місцем реалізації та зберігання товару. Виявлено надлишок товару на суму 4 226,00 грн.

- пункту 2.6 «Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні», не оприбуткування готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі Z звіту № 1898 від 14 травня 2015 року - на суму 295,35 грн та Z звіту № 1909 від 24 травня 2015 року - на суму 36,80 грн, всього на суму 332,15 грн.

7 серпня 2015 року на підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «С» № 0000292204 про застосування штрафних санкцій на загальну суму 8 537 грн, та податкове повідомлення-рішення форми «С» №0000302204 про застосування штрафних санкцій на загальну суму 1 660,75 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент перевірки) визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Позивач не заперечує, що нею не оприбутковані готівкові кошти на підставі Z звіту № 1898 від 14 травня 2015 року - на суму 295,35 грн. та Z звіту № 1909 від 24 травня 2015 року - на суму 36,80 грн., але вважає, що період травень 2015 року взагалі не є періодом, що перевірявся, оскільки з суті назви «фактична перевірка» є розуміння того, що проводиться перевірка обставин саме в час проведення перевірки.

Суд не погоджується з такою думкою позивача, оскільки особливість фактичної перевірки полягає в тому, що вона проводиться за місцем фактичного провадження платником діяльності, знаходження господарських або інших об'єктів права власності платника податків, що цілком відповідає назві самих перевірок. Така перевірка провадиться двома або більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР від 6 липня 1995 року. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

За приписами пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Позивачем ні під час перевірки, ні після складення акту не надано податковому органу документів, які б підтверджували ведення обліку товарних запасів відповідно до вимог чинного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не оскаржено позивачем, що перевірка проводилась в її присутності, акт за результатами перевірки підписано позивачем без зауважень.

Відповідно до пункту 85.2. статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Як встановлено пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Таким чином, Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність винесення спірного податкового повідомлення-рішення № 0000292204 від 7 вересня 2015 року.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000302204 від 07 серпня 2015 року, яким до позивача застосований штраф за порушення правил оподаткування готівки у касі підприємця на суму 1660,75 грн, Суд зазначає, що доводи касаційної скарги щодо цього акта індивідуальної дії відсутні, внаслідок чого правомірність застосування штрафу та вирішення спору у цій частині не є спірним під час касаційного перегляду.

Доводи касаційної скарги позивача зводяться виключно до повторення доводів апеляційної скарги, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року у справі № 814/3744/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер