ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2019 року

Київ

справа №808/2200/18

адміністративне провадження №К/9901/69237/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Мороз Л.Л., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 808/2200/18

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року (у складі колегії суддів Мельника В.В., Чепурнова Д.В., Софронової С.В.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі також - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення, зазначене у листі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області № П-2218-1849/0/18-18 від 30 травня 2018 року, про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Новоолексіївської сільської ради Приморського району Запорізької області;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повторно розглянути клопотання від 02 травня 2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Новоолексіївської сільської ради Приморського району Запорізької області з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив про те, що він 02 травня 2018 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області із клопотанням про передачу йому як учаснику бойових дій та особі з інвалідністю внаслідок війни згідно зі статтею 13 (пункт 18) Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та відповідно до статей 118 та 121 Земельного кодексу України у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (зарезервовані для відведення земельні ділянки) та відповідно надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки. Листом від 30 травня 2018 року № П-2218-1849/0/18-18 відповідачем відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка мотивована тим, що земельний масив, в якому знаходиться обрана земельна ділянка, передбачено для задоволення потреб учасників антитерористичної операції в земельних ділянках та підлягає розподілу в першочерговому порядку саме між цією категорією громадян. Позивач вважає таку відмову неправомірною, у зв'язку з чим просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 липня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем подано клопотання про передачу у власність земельної ділянки з порушенням норм чинного законодавства, а саме: з поданого клопотання є незрозумілим статус та цільове призначення земельної ділянки, яку позивач намагається отримати у власність; додатки до клопотання не містять повної інформації щодо не належності вказаної земельної ділянки іншій особі; позивачем документально не доведено, що обрана ним ділянка для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Новоолексіївської сільської ради Приморського району Запорізької області, була оприлюднена у Переліку земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі на офіційному веб-сайті територіального органу Держгеокадастру за місцем розташування цієї земельної ділянки.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 липня 2018 року скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено.

Постановляючи це рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки позивачем, з урахуванням вищезазначених норм Земельного кодексу України, подано відповідні документи, що не заперечується відповідачем, то у відповідача не було правомірних підстав відхиляти клопотання щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель в адміністративно-територіальних межах Новоолексіївської сільської ради Приморського району Запорізької області, посилаючись на зарезервованість земельної ділянки для відведення учасникам антитерористичної операції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 18 грудня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Мороз Л.Л.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 808/2200/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 05 березня 2019 року.

Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі рішення четвертої сесії сьомого скликання Новоолексіївської сільської ради Приморського району Запорізької області від 27 березня 2018 року № 09 «Щодо виділення земельної ділянки гр. ОСОБА_3» та керуючись статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статтею 118, 121 Земельного кодексу України, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області із клопотанням про надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Новоолексіївської сільської ради Приморського району Запорізької області.

Листом від 30 травня 2018 року № П-2218-1849/0/18-18 відповідач відмовив ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з огляду на те, що земельний масив, в якому позивач бажає отримати земельну ділянку, передбачений для задоволення потреб учасників антитерористичної операції в земельних ділянках та підлягає розподілу в першочерговому порядку саме між цією категорією громадян.

Визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є предметом спору у даній справі.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права задоволено позовні вимоги. Зазначає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог, зокрема цим судом правильно застосовано положення статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 118 Земельного кодексу України. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з клопотання позивача не зрозуміло, яку саме землю він бажає одержати «земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва, садівництва і огородництва» передбачену пунктом 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чи то «земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га. За рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (зарезервовані для відведення ділянки)» відповідно до статей 118, 121 Земельного кодексу.

Крім того, відповідач зазначає, що відмова у задоволенні клопотання від 02 травня 2018 року, у формі листа від 30 травня 2018 року № П-2218-1849/0/18-18, вмотивована тим, що земельний масив, в якому бажає отримати земельну ділянку позивач, передбачений для задоволення потреб учасників антитерористичної операції в земельних ділянках та підлягає розподілу в першочерговому порядку саме між цією категорією громадян.

30 січня 2019 року на адресу суду надійшли заперечення позивача на касаційну відповідача, в яких зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, зокрема, чи було оскаржуване рішення Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області прийняте, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками».

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ), визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується про наявність у позивача статусу інваліда війни ІІІ групи, що відповідачем не заперечується.

Згідно з абзацом другим пункту 18 частини першої статті 13 Закону № 3551-ХІІ особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва відводяться у першочерговому порядку.

Наведене свідчить про наявність у інвалідів внаслідок війни та прирівняним до них особам права на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Поряд із зазначеним, у відповідності до окремого доручення голови Держземагентства України від 01 липня 2014 року №349/3-14-0.1 щодо забезпечення земельними ділянками учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції, які ще не скористалися правом безкоштовної приватизації землі, зазначені особи мають першочергову можливість отримати у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, ведення садівництва, індивідуального дачного будівництва та для ведення особистого селянського господарства.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками», зобов'язано Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру та обласні державні адміністрації за участю органів місцевого самоврядування визначити протягом місяця на території відповідної області та м. Києва земельні ділянки для відведення учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції та забезпечити розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок; розміщення на власних офіційних веб-сайтах інформації про місце розташування, цільове призначення та площу земельних ділянок, які можуть бути відведені учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції; надання в десятиденний строк після подання учасниками антитерористичної операції або членами сімей загиблих учасників антитерористичної операції заяв про надання їм земельних ділянок відповідної інформації Державній службі у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.

Частинами першою, другою, третьою статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини першої статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

При цьому, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, у клопотанні від 02 травня 2018 року позивач зазначив про намір використовувати обрану ним земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, та вказав, що останній не використав раніше своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за даним цільовим призначенням. Тому, суд критично ставиться до доводів касаційної скарги про те, що позивачем у клопотанні не було чітко зазначено цільове призначення земельної ділянки.

Крім того, судом апеляційної інстанції зі змісту листа відповідача від 30 травня 2018 року № П-2218-1849/0/18-18 встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідачем фактично надано відповідь про неможливість надати відповідний дозвіл на зазначену позивачем земельну ділянку, посилаючись на те, що запитувана позивачем земельна ділянка зарезервована для відведення учасникам антитерористичної операції.

Тобто, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно спірної земельної ділянки, відповідач зазначив, що земельний масив, в якому позивач бажає отримати земельну ділянку, передбачений для задоволення потреб учасників антитерористичної операції в земельних ділянках та підлягає розподілу в першочерговому порядку саме між цією категорією громадян.

Разом з тим, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» не встановлено заборону надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та не заборонено передавати інші, ніж у переліку земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації для осіб, які не є учасниками антитерористичної операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 805/2296/17-а.

На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що оскільки позивачем, з урахуванням вищезазначених норм Земельного кодексу України, подано відповідні документи, що не заперечується відповідачем, то у відповідача не було правомірних підстав відхиляти клопотання щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель в адміністративно-територіальних межах Новоолексіївської сільської ради Приморського району Запорізької області, посилаючись на зарезервованість земельної ділянки для відведення учасникам антитерористичної операції.

Крім того, необхідно зазначити, що вказаний лист Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 30 травня 2018 року № П/2218-1849/0/18-18 не є рішенням, що прийнято за належним розглядом клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Оскільки, не містить викладення мотивів прийняття рішення за результатом розгляду поданого клопотання з посиланням на норми чинного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність підстав, передбачених Земельним кодексом України, для відмови Позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Л.Л. Мороз