Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.10.2018 року у справі №338/290/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 грудня 2019 року

Київ

справа №338/290/17

адміністративне провадження №К/9901/16599/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л. Л.,

суддів: Бучик А. Ю., Рибачука А. І.

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №338/290/17

за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області, Богородчанського селищного голови Заремби Ростислава Дмитровича, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання протиправними рішень та бездіяльності, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Гудима Л. Я., суддів: Довгополова О. М., Шинкар Т. І.,

встановив:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області, Богородчанського селищного голови Заремби Ростислава Дмитровича, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просив:

- скасувати рішення Виконавчого комітету Богородчанської селищної ради від
07.07.2016 про відмову передати у приватну власність квартиру АДРЕСА_1;

- визнати протиправною бездіяльність Богородчанського селищного голови щодо невидачі Розпорядження про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1;

- зобов'язати Богородчанського селищного голову видати Розпорядження про передачу квартири АДРЕСА_1, у приватну власність ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що оскаржуване рішення виконкому є протиправним та підлягає скасуванню, а відмова селищного голови у видачі розпорядження про передачу у приватну власність займаної ним та членами сім'ї квартири є необґрунтованою з огляду на те, що законність отримання житла є безсумнівною.

Постановою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2017 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Суди встановили, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.01.2010 №79-р затверджено погоджений Координаційною радою з питань розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою, при Кабінеті Міністрів України поіменний список громадян, яким надаються придбані у смт. Богородчани Івано-Франківської області квартири у будинку по АДРЕСА_1. У затвердженому списку під №27 значиться позивач ОСОБА_1 та члени його сім'ї у складі 5 осіб. Жодних умов чи обмежень надання сім'ї ОСОБА_1 житла вказаним розпорядженням Кабінету Міністрів України не було передбачено.

П. 3.10 рішення виконкому Богородчанської селищної ради від 28.01.2010 №11 вирішено видати ордер ОСОБА_1 на заселення трикімнатної квартири № загальною площею 84,5 кв. м., житловою 44,4 на сім'ю у складі п'яти осіб за умови передачі приватизованої двокімнатної квартири АДРЕСА_5 у фонд селищної ради відповідно до ст. 48 Житлового кодексу Української РСР та ст. 347 ЦК України.

25.03.2010 виконком видав ордер №74 ОСОБА_1 на сім'ю у складі 5 осіб на право зайняття вказаної квартири. На підставі цього ордеру позивач та члени його сім'ї вселились у дане житло і проживають у ньому.

В грудні 2015 року позивач та члени його сім'ї звернулись з заявою до Богородчанського селищного голови про оформлення та передачу їм у приватну власність квартири, яку вони займають на умовах найму.

29.01.2016 селищний голова поінформував їх про те, що їх заява буде розглянута на засіданні виконкому при умові передачі ними у відання селищної ради квартири АДРЕСА_5, яка належить їм (позивачам) на праві спільної часткової власності.

Рішенням від 07.07.2016 виконком прийняв рішення №117, яким відмовив у передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_1.

Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що виконком, приймаючи рішення №117 від 07.07.2016 з питання, яке уже вирішено сесією селищної ради і всупереч рішенню сесії, яке є нормативно-правовим актом індивідуальної дії, діяв протиправно і вказане рішення підлягає скасуванню.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що невиконання позивачем та членами його сім'ї обов'язку щодо відчуження квартири (часток квартири) за адресою АДРЕСА_5, є обставиною, яка унеможливлює передачу їм у приватну власність нового житла.

Не погоджуючись із такими рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач через свого представника оскаржив його у касаційному порядку. Просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, виходили з того, що цей спір є адміністративним.

Колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на таке.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини 1 статті 3 КАС у зазначеній редакції).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС, у відповідній редакції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини 1 статті 3 КАС у наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас, помилковим є застосування статті 17 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта (інших суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

При цьому, за правилами пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

К відповідності до пункту 1 частини 1 статті 19 ЦПК (чинного з 15.12.2017) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що передумовою звернення позивача до суду з цим позовом стала необхідність захисту його житлових прав.

Отже, спірні правовідносини є відносинами з передачі квартири з державної власності у приватну власність, результатом чого є набуття у приватну власність житла.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.12.2018 у справі №685/1346/15-а дійшла висновку, що справи, предметом яких є захист прав у сфері житлових відносин, мають вирішуватись судами за правилами цивільного судочинства.

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право.

Відповідно до статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статті 354 КАС . Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

статтею 19 КАС передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті стаття 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року - скасувати.

Провадження у справі №338/290/17 - закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.........................................

Л. Л. Мороз

А. Ю. Бучик

А. І. Рибачук,

Судді Верховного Суду