ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2020 року

Київ

справа №805/3847/15-а

адміністративне провадження №К/9901/27521/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року (суддя: Бабіч С.І.)

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року (судді: Васильєва І.А., Жаботинська С.В., Казначеєв Е.Г.)

у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області

про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Жовтневої об`єднаної державної податкової інспекції м.Маріуполя Головного управління ДФС у Донецькій області, в якому просив скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17 вересня 2009 року №0001392330.

Позов мотивовано порушенням відповідачем законодавства при здійсненні перевірки дотриманням порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів та ліцензій, оскільки: - перевірку проведено після закінчення робочого часу за відсутності позивача; - грошові кошти у розмірі 5552,75 грн. не були виручкою магазина, а знаходилися на столі та були особистими коштами ОСОБА_1 , які підлягали передачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , однак представники відповідача самостійно поклали їх до каси магазину; - позивачу не надано до початку перевірки передбачені законодавством документи для допуску до перевірки; - проведення позапланової перевірки позивача порушує постанову Кабінету Міністрів України від 21 травня 2009 року №502.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 4 червня 2010 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2010 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 4 червня 2010 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 29 квітня 2014 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 4 червня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Внаслідок захоплення 16 вересня 2014 року незаконним озброєним формуванням будівель Донецького окружного адміністративного суду, розташованих за адресою: АДРЕСА_5 адміністративна справа №2а-8217/10/0570 була втрачена.

За фактом незаконного проникнення на територію будівлі Донецького окружного адміністративного суду, Велико-Новосілківським РВ ГУ МВС України у Донецькій області відкрито кримінальне провадження за статтею 341 Кримінального кодексу України, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014050820001464.

Враховуючи вказані обставини, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з новим позовом.

Зміст матеріалів справи вказує на те, що у 2016 році до суду касаційної інстанції Маріупольською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Донецькій області подано клопотання про заміну відповідача - Жовтневої об`єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління ДФС у Донецькій області на його правонаступника - Маріупольську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Донецькій області.

В обґрунтування вказаного клопотання контролюючий орган посилався на постанову Кабінету Міністрів України від 4 листопада 2015 року №892 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби».

Так, відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року №296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби» Маріупольську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Донецькій області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Донецькій області.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» Головне управління ДФС у Донецькій області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Донецькій області.

За наведеного вище, Суд дійшов висновку про те, що у задоволенні клопотання Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про заміну відповідача - Жовтневої об`єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління ДФС у Донецькій області на його правонаступника - Маріупольську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Донецькій області відмовити.

Водночас Жовтнева об`єднана державна податкова інспекція м. Маріуполя Головного управління ДФС у Донецькій області підлягає заміні її правонаступником - Головним управлінням ДПС у Донецькій області.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що відповідачем дотримано порядок проведення перевірки, за результатами якої виявлено на місці проведення розрахунків готівкові кошти, що не відображені у Книзі обліку доходів і витрат.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким, не передаючи справи на новий розгляд, позов задовольнити.

Крім того, скаржник просить окремим рішенням визнати суму 5552,75 грн. його особистими грошима, які не призначалися для розрахункових операцій магазину.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення ? без змін. Вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не допущено порушень норм матеріального чи процесуального права.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10 вересня 2009 року відповідачем проведено перевірку господарської одиниці ? крамниці ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 щодо дотриманням порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів та ліцензій, за результатами якої складено акт перевірки від 10 вересня 2009 року, яким встановлено порушенням позивачем вимог пунктів 1, 2, 5, 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР), а саме:

- пункту 1 статті 3 Закону України №265/95-ВР в результаті проведення розрахункової операції при реалізації двох пляшок пива «Черніговське» по 2 літри, за ціною 13,50 грн. кожна, на загальну суму 27,00 грн. без використання розрахункової квитанції;

- пункту 2 статті 3 зазначеного Закону в результаті невидачі особі, яка отримує товар, документа встановленої форми;

- пункту 5 статті 3 зазначеного Закону в результаті проведення розрахунків без використання розрахункової книжки та порушення встановленого порядку її ведення, а саме: у розрахунковій книжці №0584000642/99 відсутня дата початку її використання;

- пункту 13 статті 3 зазначеного Закону в результаті незабезпечення відповідності сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків (5552,75 грн.) сумі коштів за розрахунковими квитанціями.

З урахуванням викладеного, на підставі зазначеного акта, пунктів 1, 3 статті 17 та статті 22 Закону №265/95-ВР відповідачем 17 вересня 2009 року прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001392330, відповідно до якого застосовано штрафні (фінансові) санкції у загальній сумі 28443,75 грн., з яких:

- 340,00 грн. - за проведення розрахунків без використання розрахункової книжки;

- 340,00 грн. - за порушення встановленого порядку ведення розрахункової книжки;

- 27763,75 грн. (5552,75 грн. х 5) - за незабезпечення відповідності сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів за розрахунковими квитанціями.

За наслідками адміністративного оскарження позивачем наведеного вище рішення останнє залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення, про що зазначено у рішенні про результати розгляду первинної скарги від 26 листопада 2009 року № 23119/10/25-013-4.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що: - представники відповідача проводили перевірку після закінчення робочого часу за відсутності позивача, не пред`явили направлення на перевірку та копію наказу на призначення перевірки до її початку; - стажист ОСОБА_5. не була уповноваженою особою позивача та її причини перебування в магазині не пов`язані з його підприємницькою діяльністю, а тому її письмові пояснення щодо відпуску товару представникам відповідача протиправно були прийняті до уваги; - апеляційний суд не звернув увагу на необхідність заслуховування свідків щодо наведених фактів, зокрема, ОСОБА_4 , яка разом із позивачем прибула до магазину після початку проведення перевірки; - оскільки ОСОБА_5 була стажистом, вона не мала права відпускати товар та здійснювати розрахункові операції та видавати розрахункові документи; - дата початку ведення розрахункової книжки, яка була зареєстрована в МДПІ, була проставлена у іншому місці в книжці; - щодо невідповідності готівкових коштів на місці проведення розрахунку позивач вказав, що зазначене спростовується тим, що це були особисті кошти, які знаходилися окремо від грошового ящика і були перев`язані та залишені продавцю ОСОБА_6 на зберігання і призначалися для інших господарських потреб, а саме: для здійснення передоплати та розрахунків з постачальниками та підлягали передачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3

3.2. Доводи відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

У запереченнях на касаційну скаргу контролюючий орган вказує на те, що: - посилання позивача на неправомірність проведення перевірки через закінчення часу роботи магазину є безпідставним, оскільки о 19-00 магазин був відчинений та у ньому здійснювалася торгівельна діяльність; - обставини, зазначені позивачем у заяві про те, що кошти у сумі 5552,75 грн. були залишені для інших осіб, які їх забрали о 19-30, не відповідають дійсності, оскільки відповідно до акта перевірки проведення останньої закінчено о 19-50; - поясненням ОСОБА_5 підтверджуються обставини щодо проведення розрахункових операцій без формування та видачі квитанції покупцю; - перед початком використання розрахункової книжки на її реєстраційній сторінці необхідно зазначити дату початку використання.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року №877-V (далі - Закон №877-V).

Статтею 2 зазначеного Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Статтею 15 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що контроль за додержанням суб`єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

Отже, органи державної податкової служби, у тому числі державні податкові інспекції в районах у містах, є уповноваженими державними органами для здійснення функцій контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів, порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп`ютерних систем.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР), дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Так, відповідно до пунктів 1, 5, 13 статті 3 наведено Закону суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов`язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення, крім випадків, коли ведеться облік через електронні системи прийняття ставок, що контролюються у режимі реального часу Державним казначейством України; забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

У разі невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеній у денному звіті, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня, згідно зі статтею 22 Закону №265/95-ВР до суб`єктів господарювання застосовується фінансова санкція у п`ятикратному розмірі суми, на яку виявлено невідповідність.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов`язані: 1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; 2) видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

За змістом пункту 6 статті 9 Закону №265/95 реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються: при продажу товарів (наданні послуг) суб`єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб`єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), якщо такі суб`єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику.

Отже, з урахуванням вищенаведених норм, фізичні особи - підприємці, які сплачують єдиний податок, мають право не застосовувати РРО, за умови ведення книг обліку доходів і витрат та видачі особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахункового документа встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Відповідно до статті 10 Закону №265/95-ВР перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, а також граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), при перевищенні якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов`язковим, встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики і Державної податкової адміністрації України. Розрахункові книжки не застосовуються у випадках здійснення підприємницької діяльності, визначених статтею 9 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000 року №1336 Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» затверджено перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, пунктом 1 якого (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) значиться роздрібна торгівля продовольчими товарами та пивом у пляшках і бляшанках за умови відсутності продажу інших підакцизних товарів, що здійснюється: суб`єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких від такої діяльності здійснюється за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту відповідно до законодавства з питань обкладення прибутковим податком з громадян; суб`єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб`єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку).

Отже, як зазначалось раніше, фізичні особи - підприємці, які сплачують єдиний податок, під час продажу продовольчих товарів та пива у пляшках та/або бляшанках за умови відсутності продажу інших підакцизних товарів, мають право проводити розрахункові операції без застосування РРО, але з використанням розрахункових книжок (РК) та книг обліку розрахункових операцій (КОРО).

Відповідно до частини 3 статті 17 Закону №265/95-ВР у разі невикористання при здійсненні розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, розрахункової книжки чи книги обліку розрахункових операцій, або використання незареєстрованої належним чином розрахункової книжки чи порушення встановленого порядку її використання, або використання незареєстрованих чи непрошнурованих книг обліку розрахункових операцій, або незберігання книг обліку розрахункових операцій чи розрахункових книжок протягом встановленого терміну застосовуються фінансові санкції у розмірі двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з пунктом 15 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов`язані: надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Порушення цього правила тягне за собою відповідальність, передбачену зазначеним законом, але не може бути підставою для застосування до порушника адміністративних чи фінансових санкцій, передбачених законодавством з питань оподаткування.

Таким чином, приватний підприємець - платник єдиного податку при проведенні розрахункових операцій за реалізовані товари у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов`язаний за вимогою покупця товарів надати такому покупцю товарів чек, квитанцію, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання прав власності на них від продавця до покупця.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 вересня 2009 року, за адресою здійснення підприємницької діяльності позивача, продавцем ОСОБА_5 здійснено розрахункові операції на загальну суму 27,00 грн. шляхом продажу двох пляшок пива у пляшках «Чернігівське» по 2 літри, за ціною 13,50 грн. кожна, без використання розрахункової книжки, у зв`язку з чим до позивача контролюючим органом застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 340,00 грн.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що покупець такого документа не вимагав. Водночас суб`єкт господарювання повинен відображати хід операції у Книзі обліку доходів і витрат, але у даному випадку продавцем ОСОБА_5 у відповідній книзі таких відомостей відображено не було, тому це призвело до порушення пункту 1 статті 3 Закону України №265/95-ВР, а саме: проведення розрахункової операції при реалізації двох пляшок пива «Чернігівське» по 2 літри, за ціною 13,50 грн. кожна, на загальну суму 27,00 грн. без використання розрахункової квитанції, що у відповідності до пункту 15 статті 3 Закону №265/95-ВР тягне за собою відповідальність позивача.

Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що продаж товару здійснювався особою, яка не є продавцем, оскільки з урахуванням положень частини четвертої статті 24 Кодексу Законів про працю України порушення порядку здійснення розрахункових операцій є підставою для притягнення до відповідальності незалежно від того, якою конкретно особою здійснювалась роздрібна торгівля.

На вказаній позиції наголошував і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 29 квітня 2014 року (справа №К-33866/10), направляючи дану справу на новий розгляд.

Таким чином, дії ОСОБА_5 щодо невідображення нею у «Книзі обліку доходів та витрат» суми проданого (реалізованого) товару призвели до недотримання нею вищенаведених правил по веденню та фіксації розрахункової операції, з урахуванням чого Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем правомірно застосовані до відповідача штрафні санкції у розмірі 340,00 грн., які увійшли до складу оскаржуваного рішення.

Щодо порушення пункту 5 статті 3 зазначеного Закону - проведення розрахунків без використання розрахункової книжки та порушення встановленого порядку її ведення, а саме: у розрахунковій книжці №0584000642/99 відсутня дата початку її використання, слід зазначити наступне.

Вищий адміністративний суд в ухвалі від 29 квітня 2014 року (справа № К-33866/10) наголосив, що судами не вказано жодного юридичного факту щодо відповідного порушення.

Під час нового розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у своїй діяльності використовував РК №0584000642/99, у якій під час перевірки встановлено відсутність дати початку її використання (дана обставина позивачем визналася), внаслідок чого було зроблено висновок про порушення позивачем пункту 5 статті 3 Закону №265/95-ВР та застосовано до нього відповідальність, передбачену вищенаведеним пунктом 3 статті 17 цього Закону.

Так, відповідно до підпункту 9.1 розділу 9 Порядку реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року №614, перед початком використання розрахункової книжки на її реєстраційній сторінці необхідно зазначити дату початку використання.

Однак, оскільки відповідальності за порушення порядку ведення розрахункової книжки, а саме щодо необхідності зазначення дати на реєстраційній частині перед початком використання розрахункової книжки, пункт 3 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», не передбачено, а тому санкція, передбачена вищезазначеною статтею, а саме у розмірі 340,00 грн., застосована відповідачем помилково.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що спірне рішення в частині застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 340,00 грн. за порушення порядку ведення розрахункової книжки є протиправним, а позовні вимоги про скасування спірного рішення в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо порушення пункту 13 статті 3 зазначеного Закону - незабезпечення відповідності сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів за розрахунковими квитанціями, Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Пунктом 13 статті 3 Закону №265/95-ВР передбачено обов`язок суб`єктів підприємницької діяльності забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки ? загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виявлена сума готівкових коштів на місці проведення розрахунків під час проведення перевірки становила 6602,75 грн. Водночас сума коштів, вказана в Книзі обліку доходів та витрат та за розрахунковими квитанціями за 10 вересня 2009 року становила 1050,00 грн. За наведеного, сума неоприбуткованих готівкових коштів на місці проведення розрахунків складає 5552,75 грн.

Заперечуючи проти таких обставин, позивач наголошує на тому, що дані кошти у розмірі 5552,75 грн. призначались для інших господарських потреб, а саме: для здійснення передоплати та розрахунків з постачальниками та підлягали передачі через ОСОБА_5 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були повідомлені про необхідність отримати згадані кошти у магазині, що підтверджується відповідними накладними, а також письмовими поясненнями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . До того ж він вказав, що денна виручка магазину перебувала на місці розрахунку в грошовому ящику, а вищезазначена сума у розмірі 5552,75 грн. знаходилася окремо і була перев`язана та адресована наведеним особам.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд в ухвалі від 29 квітня 2014 року (справа № К-33866/10) щодо правомірності застосування до позивача фінансових санкцій за невідповідність готівкових коштів на місці проведення розрахунків у сумі 5552,75 грн. зазначив, що фізична особа, яка проводить розрахункові операції без застосування РРО, має право вільно користуватися денною виручкою, за умови своєчасного відображення даної виручки (оприбуткування) у Книзі обліку доходів і витрат, при цьому, відповідальність до такого суб`єкта господарювання за невідповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в Книзі обліку доходів та витрат, не передбачена.

Так, згідно зі статтею 2 Закону №265/95-ВР місце проведення розрахунків ? місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Статтею 22 Закону №265/95-ВР встановлено, що у разі невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня, до суб`єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у п`ятикратному розмірі суми, на яку виявлено невідповідність.

15 грудня 2004 року постановою Правління Національного банку України №637 відповідно до статті 33 Закону України «Про Національний банк України» розроблено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке визначає Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.

Пунктом 1.2 вищенаведеного Порядку визначено, що каса ? приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання, видачі, зберігання готівкових коштів, інших цінностей, касових документів.

15 червня 2006 року постановою Кабінету Міністрів України №833 затверджено Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів.

Відповідно до пункту 23 Порядку №833, окрім іншого, встановлено, що касир та інший працівник, з якими споживач розраховується за товар, під час проведення розрахунку повинен чітко назвати суму, що підлягає сплаті, суму, одержану від споживача, і покласти гроші окремо на видному місці, оформити розрахунковий документ на повну суму покупки, назвати споживачеві належну йому суму здачі та видати її разом з розрахунковим документом.

При цьому, забороняється зберігання на місці проведення розрахунку (в касі, грошовому ящику, сейфі тощо) готівки, що не належить суб`єкту господарювання, а також особистих речей касира чи інших працівників.

Зміст наведених норм вказує на те, що місце проведення розрахунків не обмежується виключно касовим апаратом, тоді як незабезпечення суб`єктом господарювання відповідності грошових коштів у місці проведення розрахунків (що включає касу, грошовий ящик, сейф, полицю тощо) сумі коштів, зазначеній у розрахунковій книзі, тягне застосування до такого суб`єкта заходів відповідальності незалежно від джерела походження цих коштів та їх належності будь-якій особі.

Отже, рішення відповідача в частині застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 27763,75 грн. (5552,75 грн. х 5) є правомірним.

Суд вважає за необхідне зауважити, що доводи касаційної скарги у цій частині зводяться лише до переоцінки обставин справи, при цьому скаржник просить не направляти справу на новий розгляд, а ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Суд звертає увагу на те, що за правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

У свою чергу, відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене та враховуючи правила частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги у цій частині без задоволення.

Щодо решти вимог касаційної скарги, Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на їх неузгодженість з повноваженнями суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги, що визначені статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд звертає увагу на таке.

Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення питання про скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17 вересня 2009 року №0001392330 у розмірі 28103,75 грн. відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими.

Отже, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень у згаданій вище частині, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому у відповідній частині в задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Пункт 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Положеннями частин першої, другої, третьої статті 351 названого Кодексу визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права в частині вирішення питання про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17 вересня 2009 року №0001392330 у розмірі 340,00 грн., у зв`язку із чим судові рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

4.3.Судові витрати

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача судового збору, а саме, сплаченого на підставі платіжного доручення від 29 вересня 2015 року №Р24А17882289А705508 у розмірі 2,18 грн., від 13 січня 2016 року №Р24А22597848А003321 у розмірі 7,25 грн., а також на підставі квитанції від 5 квітня 2016 року №0.0.531203650.1 у розмірі 7,91 грн.

Керуючись статтями 3, 139, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17 вересня 2009 року №0001392330, відповідно до якого застосовано штрафні (фінансові) санкції у загальній сумі 28443,75 грн., в частині 340,00 грн. скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17 вересня 2009 року №0001392330 в частині 340,00 грн.

В іншій частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з Головного управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 43142826, вул. Італійська, буд. 59, місто Маріуполь, Донецька обл., 87500) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 17 грн. (сімнадцять) грн. 34 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх