Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 460/2512/19

адміністративне провадження № К/9901/33407/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Гімона М.М., Шишова О.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 (суддя Дорошенко Н.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2020 (головуючий суддя Пліш М.А., судді Кушнерик М.П., Большакова О.О.),

У С Т А Н О В И В :

У жовтні 2019 року Дочірнє підприємство (ДП) «Рівненський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» (далі - позивач, Підприємство) звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - ГУ ДПС, відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.07.2019 №0001681305 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 438 996,18 грн, у тому числі: штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 434 382,41 грн, пеня - 4 613,77 грн.

Обґрунтовуючи позов, Підприємство посилалося на те, що податок з доходів фізичних осіб (далі -ПДФО) утримано в повному обсязі по факту нарахування доходу та відображено у відповідній звітності, у зв`язку з цим, як стверджував позивач, контролюючий орган безпідставно застосував до Підприємства штрафні санкції, передбачені статтею 127 Податкового кодексу України (далі - ПК). Позивач зазначає, що з акту перевірки неможливо встановити, чи дійсно дохід був виплачений без сплати податку, оскільки він не містить посилань на первинні документи, на підставі яких було встановлено податкове правопорушення, за яке до Підприємства застосовані штрафні (фінансові) санкції, не встановлено дату (дати) здійснення правопорушення, а контролюючий орган обмежився лише зазначенням того, скільки за даними бухгалтерського обліку Підприємства нараховано та сплачено ПДФО за той чи інший звітний (податковий) період. Також відповідачем не взято до уваги, що ПДФО є персоніфікованим податком, тому для з`ясування, чи справді мало місце правопорушення, за яке статтею 127 ПК передбачена відповідальність, відповідач за кожним випадком нарахування та виплати доходу кожній окремій фізичній особі (за кожним випадком нарахування та виплати заробітної плати кожному працівнику Підприємства) повинен був перевірити суму утриманого та перерахованого податку в розрізі виплачених сум заробітної плати та працівників, яким ці суми виплачені.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.01.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2020, позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що порушення позивачем норм податкового законодавства становить склад правопорушення, за яке передбачена відповідальність статтею 126 ПК, а не статтею 127 цього Кодексу. Разом з тим, контролюючий орган в акті перевірки не встановив об`єктивних даних щодо суми заробітної плати, періоду, за який працівникам нарахована заробітна плата, дати її виплати, так само, як і щодо суми та дати фактичного перерахування до бюджету ПДФО з нарахованих (виплачених) сум заробітної плати впродовж періоду, за який проведена перевірка; акт перевірки ґрунтується виключно на даних рахунку бухгалтерського обліку 641, без дослідження жодного платіжного документа Підприємства. Судами встановлено невідповідність фактичних обставин, відображених в акті перевірки, відомостям, підтвердженим платіжними документами, проведеними банком, про виплату заробітної плати та перерахування ПДФО до бюджету.

Також суди виснували, що у контролюючого органу не було законних підстав для нарахування позивачу пені відповідно до підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК, оскільки ні в розрахунку пені до податкового повідомлення-рішення, ні в додатку до акта перевірки ГУ ДПС не встановлено жодного випадку сплати (перерахування до бюджету) позивачем, який у правовідносинах з оподаткування виплаченої працівникам заробітної плати є податковим агентом, податку після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податку.

ГУ ДПС подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2020, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та відмовити у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ГУ ДПС зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми пункту 126.1 статті 126, пунктів 127.1, 127.2 статті 127, підпунктів 129.1.1, 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК без врахування висновків Верховного Суду у постановах від 22.07.2020 (справа №620/4127/18), від 27.11.2018 (справа №820/2840/17), від 05.02.2019 (справа №813/3597/15), від 28.10.2019 (справа №819/1471/13-а), від 08.11.2019 (справа №808/345/15), від 06.08.2018 (справа №802/1198/16-а), від 23.05.2019 (справа №806/2699/16), від 27.10.2020 (справа №813/3955/15). Також відповідач зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили докази у справі (акт перевірки від 14.06.2019 №1220/17-00-14-01/26206609, додаток до акта перевірки, який містить інформацію щодо своєчасного перерахування Підприємством до бюджету утриманих сум податку з виплаченої заробітної плати, відповідь на заперечення до акту перевірки, податкове повідомлення-рішення від 10.07.2019 №0001681305).

Ухвалою Верховного Суду від 23.02.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2020 на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328, пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

ДП «Рівненський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» не реалізувало право подати відзив на касаційну скаргу ГУ ДПС.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДФС провело документальну планову виїзну перевірку філії «Костопільський райавтодор» ДП «Рівненський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2016 по 31.03.2019, за результатами якої складено акт від 14.06.2019 №1220/17-00-14-01/26206609 (далі - акт перевірки).

Згідно з висновками в акті перевірки встановлено порушення Підприємством, зокрема: підпунктів 14.1.156, 14.1.175, 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, пункту 31.1 статті 31, пункту 54.2 статті 54, абзацу 2 пункту 57.1 статті 57, пункту 168.1 статті 168, пункту 171.1 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК - Підприємство не сплатило (не перерахувало) до відповідного бюджету ПДФО після настання граничних термінів сплати податку до бюджету, передбачених пунктом 168.1 статті 168 ПК, у випадку коли виплата доходу передувала сплаті ПДФО або коли дохід виплачувався одночасно зі сплатою ПДФО; неподання податковим агентом платіжних доручень для перерахування належного до сплати ПДФО за граничними термінами сплати податку до бюджету в сумі 686 321,44 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем стосовно ДП «Рівненський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» в особі філії «Костопільський райавтодор» прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.07.2019 №0001681305 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 438 996,18 грн, у тому числі: штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 434 382,41 грн, пеня - 4 613,77 грн.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету визначено нормами статті 168 ПК.

Норми підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 пункту 168.1 цієї статті (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - так само) зобов`язують податкового агента, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання). Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Пунктом 171.1 статті 171 ПК встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 176.2 статті 176 ПК, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Види та розмір відповідальності за порушення податкового законодавства визначені у главі 11 розділу ІІ ПК.

Відповідно до частини першої статті 109 ПК податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 ПК у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Пунктом 127.1 статті 127 ПК передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Таким чином, податковим правопорушенням, відповідальність за яке встановлена нормою статті 126 ПК, є вчинення, зокрема податковим агентом, дії щодо фактичної сплати ПДФО, нарахованого та утриманого із суми виплаченого (нарахованого) доходу, але із затримкою (несвоєчасно).

Натомість, нормами статті 127 ПК встановлено відповідальність платника податку, у тому числі, й податкового агента, за несплату (неперерахування) податку до або під час виплати доходу на користь іншого платника податку.

Питання розмежування правопорушень, відповідальність за які встановлена нормами статей 126 та 127 ПК, було предметом вирішення Верховним Судом у справі №820/11382/15 за позовом Комунального підприємства «Харківводоканал» до Офісу великих платників податків ДФС про скасування податкових повідомлень рішень. У постанові від 21.01.2020, ухваленій у цій справі, колегія суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що нормами статті 127 ПК встановлено відповідальність платника податків, в тому числі, і податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податку, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків. При чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Кожний встановлений контролюючим органом факт несплати податку до або під час виплати доходу є податковим правопорушенням. Кваліфікуючою ознакою податкового правопорушення є повторність вчинення відповідного діяння, яке встановлюється у разі вчинення особою кількох правопорушень.

Відповідно до висновку в цій же постанові податковим правопорушенням за статтею 126 ПК є вчинення дії платником податку (податковим агентом) щодо фактичної сплати узгодженої суми грошового зобов`язання, але із затримкою (несвоєчасно), тоді як за статтею 127 ПК - бездіяльність платника податку (податкового агента), тобто ненарахування, неутримання та/або несплата ПДФО до або під час виплати доходу на користь іншої особи. Кваліфікуючою ознакою для застосування відповідальності, передбаченої нормами статті 127 ПК, є порушення платником податків (податковим агентом) встановлених правил щодо утримання податку з джерела виплати доходу. Джерелом виплати доходу є заробітна плата, з якої податковим агентом утримано податок на доходи фізичних осіб, але не перераховано у встановлені терміни до бюджету (до виплати заробітної плати або одночасно з виплатою заробітної плати).

Пунктом 87.9 статті 87 ПК встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Верховний Суд неодноразово вирішував справи із застосуванням наведених норм права та у постановах зокрема, але не виключно від 2 жовтня 2018 року (справа №820/1824/17), від 23 травня 2019 року (справа №806/2699/16), від 17 квітня 2020 року (справа №806/124/17), від 13 лютого 2020 року (справа №806/129/17), від 13 серпня 2021 року (справи №806/46/17, №806/126/17, №806/43/17) вказав, що пунктом 87.9 статті 87 ПК визначено обов`язок податкового органу на зарахування усіх платежів на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Визначальним при застосуванні приписів цієї статті є наявність податкового боргу. При цьому зміст графи призначення платежу у платіжних дорученнях за будь-яких умов не має значення, що прямо передбачено приписами наведеної норми.

В свою чергу, штрафні санкції згідно з пунктом 127.1 статті 127 ПК застосовуються саме за фактичну несплату (неперерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.

Тобто, відповідальність за порушення, передбачене цією статтею, може мати місце лише у разі, коли платник податків, в тому числі податковий агент, допустив бездіяльність щодо нарахування, утримання та/або сплати (перерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника, тобто, взагалі не виконав зазначених обов`язків або сплату податку здійснив після виплати доходу платнику податку.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Згідно з податковим повідомленням-рішенням від 10.07.2019 №0001681305 до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК у розмірі 14 843,51 грн та пункту 127.1 статті 127 ПК у розмірі 419 538,90 грн.

Як уже було зазначено, висновки ГУ ДПС в акті перевірки ґрунтуються на тому, що відповідач не сплатив (не перерахував) до бюджету узгоджені суми податку на доходи фізичних осіб після настання граничних термінів сплати податку до бюджету, у випадках коли виплата доходу на користь платників податків передувала сплаті податку на доходи фізичних осіб, та у випадках, коли дохід виплачувався одночасно зі сплатою ПДФО.

Суди попередніх інстанцій факту неутримання позивачем податку при виплаті доходу (заробітної плати), що могло б бути підставою для притягнення до відповідальності на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК, не встановили. Суди встановили, що жодного випадку виплати позивачем доходу без утримання податку впродовж періоду, за який проведена перевірка, не було. Цей факт суди попередніх інстанцій встановили на підставі оцінки доказів у справі, зокрема, акта перевірки, в якому такого роду обставини не зафіксовані, а також шляхом порівняння виплачених сум доходу та сплаченого ПДФО за звітні податкові періоди, за які проведена перевірка.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що у випадку, коли ПДФО було перераховано до бюджету одночасно з виплатою доходу, а податковий орган, в силу пункту 87.9 статті 87 ПК, зарахував сплачену суму податку на погашення податкового боргу з цього податку за попередні звітні (податкові) періоди, то штрафні санкції, встановлені статтею 127 ПК, не застосовуються, оскільки податковий агент фактично вчинив дію, що передбачена законом, - нарахував, утримав і перерахував до бюджету податок з виплаченого доходу.

Як свідчить зміст акта перевірки, перевіркою встановлено порушення позивачем норм ПК внаслідок несвоєчасної сплати ПДФО, тобто вчинення правопорушення, відповідальність за яке встановлена нормами статті 126 ПК.

Відповідальність, яка передбачена статтею 126 ПК, залежить від строку затримки сплати узгодженої суми грошового зобов`язання до або під час виплати доходу. Свідченням цього є те, що розмір штрафу нормами цієї статті диференційований в залежності від кількості днів прострочення сплати узгодженої суми грошового зобов`язання: 10% погашеної суми податкового боргу при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, та 20% погашеної суми податкового боргу при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання.

Суди попередніх інстанцій встановили, що висновок ГУ ДПС про несплату (неперерахування) до бюджету позивачем узгоджених сум податку на доходи фізичних осіб після настання граничних термінів сплати податку до бюджету, у випадку коли виплата доходу на користь платників податків передувала сплаті податку на доходи фізичних осіб, та у випадках, коли дохід виплачувався одночасно зі сплатою податку на доходи фізичних осіб, зроблений виключно на підставі аналізу даних бухгалтерського рахунку 641 за відповідні місяці перевіреного періоду та сформованого в вигляді таблиці реєстру утриманого та перерахованого до бюджету ПДФО за даними позивача та за даними перевірки, однак, цей висновок, не ґрунтується на жодному первинному документі.

У додатку до акта перевірки «Розрахунок своєчасності перерахування до бюджету утриманих сум ПДФО» вказані суми та дати виплаченого доходу (заробітної плати), суми ПДФО, які слід перерахувати до бюджету, суми сплаченого (перерахованого) податку, дата сплати в розрізі місяців і років (червень 2016 року - березень 2019 року). Посилань на конкретні первинні документи, на підставі яких встановлені такі факти, в акті перевірки немає, а є посилання на дані бухгалтерського рахунку 641 (а.с. 41-43, т.2-й). Натомість, суди першої та апеляційної інстанцій, за весь перевірений період встановили обставини щодо своєчасності сплати позивачем ПДФО (суми податку та дати сплати до бюджету податку в розрізі сум виплаченого доходу (заробітної плати)) на підставі платіжних доручень, та встановили, що позивач перераховував до бюджету ПДФО одночасно із виплатою заробітної плати.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено не відповідність відображених в акті перевірки даних щодо сплати позивачем податку відомостям в платіжних дорученнях, виконаних банком, про виплату заробітної плати та перерахування ПДФО до бюджету.

Доводи ГУ ДПС у касаційній скарзі, щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328, пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС не знайшли підтвердження, оскільки на відмінну від акта перевірки, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили та надали оцінку платіжним дорученням по кожному факту виплати заробітної плати та перерахування до бюджету ПДФО, встановили відповідність сум перерахованого до бюджету податку сумам виплаченої заробітної плати, а також дат перерахування податку та виплати заробітної плати.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає вище наведеним висновкам Верховного Суду у постанові від 21.01.2020 у справі №820/11382/15 щодо розмежування правопорушень, відповідальність за які встановлена нормами статей 126 та 127 ПК, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини у справі на підставі оцінки доказів в їх сукупності відповідно до правил статті 90 КАС.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ГУ ДПС була нарахована пеня за липень 2016 - березень 2019 року в розмірі 4 613,77 грн на підставі підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК.

Відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129 1 статті 129 ПК (в редакції, чинній до 01.01.2017) пеня нараховується після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків - після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні - рішенні згідно із цим Кодексом.

Згідно з пунктом 129.1 статті 129 ПК в редакції Закону №1797-VIII від 21.12.2016 (набрав чинності з 01.01.2017) нарахування пені розпочинається: при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження) (підпункт 129.1.1); при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом у випадках, не пов`язаних з проведенням податкових перевірок, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження) (підпункт 129.1.2); при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання (підпункт 129.1.3).

Підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК, із змінами, внесеними згідно із Законом №2628-VIII від 23.11.2018, встановлено, що нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у тому числі у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до статті 50 цього Кодексу, - після спливу 90 календарних днів (270 календарних днів у разі здійснення платником податків самостійного коригування відповідно до підпункту 39.5.4 пункту 39.5 статті 39 цього Кодексу), наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання.

Суди попередніх інстанцій, скасовуючи податкове повідомлення-рішення в частині нарахованої суми пені, обґрунтовано виходили з того, що сума пені нарахована ГУ ДПС безпідставно, оскільки ні в розрахунку пені до податкового повідомлення-рішення, ні в додатку до акта перевірки не встановлено жодного випадку сплати позивачем податку після спливу 90 календарних днів наступних за останнім днем граничного строку сплати податку.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи відповідача не спростовують встановлених судами попередніх інстанцій обставин у справі та зробленого на підставі їх юридичної оцінки висновку щодо підстав задоволення позову.

Ухвалені у справі судові рішення відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, його відповідності принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЄ.А. Усенко М.М. Гімон О.О. Шишов