Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2018 року

Київ

справа №808/2519/15

адміністративне провадження №К/9901/27694/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Семененко М.О. від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі головуючого судді Панченко О.М., суддів: Коршуна А.О., Чередниченко В.Є. від 11 травня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Економ плюс» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Економ плюс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач за результатами перевірки дійшов необґрунтованих висновків про неправомірність віднесення позивачем коштів до складу податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Дітрейд», ТОВ «Алхемія Україна», ТОВ «Гефест Опт», оскільки товар був фактично отриманий та використаний в господарській діяльності позивача, що підтверджується первинними документами.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області від 01 квітня 2015 року №00005408262203.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що акти перевірки контрагентів позивача та акти про неможливість проведення зустрічної звірки не мають преюдиційного значення при розгляді справи та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини, а матеріали справи не містять обвинувальних вироків відносно посадових (службових) осіб контрагентів позивача або рішень суду про визнання угод недійсними.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на відсутність товарно-транспортних накладних щодо поставки товару ТОВ «Гефест Опт» та ТОВ «Алхеміа Україна» та неможливість встановлення у товарно-транспортних накладних, оформлених на поставку товару ТОВ «Дітрейд», автопідприємства, яке перевозило товар, а також на те, що позивачем під час проведення перевірки не надано санітарно-гігієнічний висновок і посвідчення якості товару.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, вказує на те, що реальність господарських операцій між ним та його контрагентами підтверджується належним чином оформленими документами, які досліджено судами попередніх інстанцій.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Транслем» за січень, лютий 2014 року, ТОВ «Гранада Груп» за травень 2014 року, ТОВ «Гефест Опт» за червень 2014 року, ТОВ «Мета-Днепр» за січень 2014 року, ТОВ «Дітрейд» за липень 2014 року, ТОВ «Алхеміа Україна» за липень 2014 року відповідачем складено акт від 18 лютого 2015 року №2/08-26-22-03/34268112, яким встановлено порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, на загальну суму 1 017 180, 00 грн., в т.ч. по періодах: січень 2014 року - 243 816, 00 грн., лютий 2014 року - 903, 00 грн., травень 2014 року - 210 118, 00 грн., червень 2014 року - 404 294, 00 грн., липень 2014 року - 158 049, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 01 квітня 2015 року №00005408262203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 843 514, 50 грн., у тому числі 562 343, 00 грн. за основним платежем та 281 171, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Дітрейд», ТОВ «Гефест Опт» та ТОВ «Алхеміа Україна» за червень-липень 2014 року, які базуються на результатах податкового контролю контрагентів позивача, а також на відсутності товарно-транспортних документів, санітарно-гігієнічних висновків та посвідчень якості придбаного товару.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскарженого податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в періоді, що перевірявся, позивач мав господарські правовідносини на підставі договорів постачання з ТОВ «Дітрейд», ТОВ «Гефест Опт» та на підставі договору купівлі-продажу з ТОВ «Алхемія Україна».

Реальність відповідних господарських операцій підтверджується договорами, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними (ТОВ «Дітрейд»), актами приймання продукції (товарів) за кількістю продукції та якістю.

Товар, отриманий від контрагентів, придбавався для реалізації позивачем в роздріб через мережу роздрібних магазинів ТОВ «ТК «Економ Плюс», що, в свою чергу, підтверджується наявними в матеріалах справи ліцензіями на право роздрібної торгівлі та договорами оренди.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням положень Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, судами встановлено, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

Помилковими є твердження відповідача про відсутність здійснення господарських операцій, зроблене на підставі отриманої податкової інформації, у тому числі у вигляді актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, виходячи з відсутності у них об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, а також аналізу первинних документів по взаємовідносинам із позивачем.

З приводу доводів касаційної скарги про відсутність товарно-транспортних накладних щодо поставки товару слід зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, або ж наявність певних недоліків у її заповненні, не може беззаперечно свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. До того ж, як вірно зауважено судами, позивач, в даному конкретному випадку, не був учасником транспортних відносин та з урахуванням особливостей, передбачених договорами, мав прийняти товар у себе на складі, у зв'язку з чим наявність у нього, в даному конкретному випадку, транспортних документів не є обов'язковою.

Аналогічно Суд оцінює і доводи відповідача про відсутність санітарно-гігієнічних висновків та посвідчень якості товару, оскільки податкове законодавство не ставить право платника на формування податкових вигод у залежність від наявності таких документів, а тому їх ненадання, за умови підтвердження поставки продукції іншими первинними документами, не є підставою для висновку про нездійснення господарських операцій.

Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для їх скасування та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Згідно із частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 349, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко