Історія справи

Постанова КАС ВП від 04.02.2026 року у справі №320/7854/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 320/7854/24

адміністративне провадження № К/990/18371/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року (суддя: Кочанова П.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року (судді: Собків Я.М., Сорочко Є.О., Чаку Є.В.) у справі за позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОНГАРД ПРАЙМ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОСКАРТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРЗАЕР", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІРТЕКС" про визнання недійсними договорів поставки, -

в с т а н о в и в :

Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОНГАРД ПРАЙМ» (далі - ТОВ «НОНГАРД ПРАЙМ», відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОСКАРТ" (далі - ТОВ "ТОСКАРТ", відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРЗАЕР" (далі - ТОВ "ФЕРЗАЕР", відповідач 3), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІРТЕКС" (далі - ТОВ "ЗІРТЕКС", відповідач 4), в якому просило:

- визнати недійсним Договір поставки від 15.05.2021 № 15/05-21, укладений між ТОВ "ТОСКАРТ" та ТОВ "НОНГАРД ПРАЙМ";

- визнати недійсним Договір поставки від 15.01.2021 № 15/01-21, укладений між ТОВ "Нонгард Прайм" та ТОВ "ФЕРЗАЕР";

- визнати недійсним Договір поставки від 18.01.2021 № 18/01-21, укладений між ТОВ "ТОВ "Нонгард Прайм" та ТОВ "ЗІРТЕКС".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року, провадження у справі було закрито.

При цьому, суди попередніх інстанцій виснували, що контролюючий орган не є стороною оспорюваних договорів, не вповноважений владно керувати чи здійснювати прямий безпосередній вплив на господарську діяльність відповідачів, давати дозвіл чи іншим чином визначати дії сторін щодо вчинення чи виконання цих правочинів. Між сторонами спірних договорів, а також між ними та позивачем відсутні відносини влади та підпорядкування, зміст таких правочинів не визначає прав та обов`язків його учасників у публічно-правовій сфері, саме тому, заявляючи позов про визнання недійсними таких договорів, позивач втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, контролюючий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на грубе порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить їх скасувати, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач наполягає, що в контексті питання юрисдикційної належності позовних вимог контролюючого органу, а саме: визнання недійсним правочину, який не відповідає інтересам держави і суспільства, та застосування наслідків його недійсності, між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням ГУ ДПС у м. Києві владних управлінських функцій, оскільки управління звернулось з позовом на виконання покладених на нього повноважень задля забезпечення публічно-правового інтересу у сфері оподаткування. Звернення до суду є тим установленим законом способом, в який ГУ ДПС у м. Києві, встановивши під час здійснення податкового контролю обставини, що можуть свідчити про вчинення підконтрольними особами (платниками податків) правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, повинно реалізувати своє повноваження щодо застосування до підконтрольних осіб встановлених законом заходів відповідальності за вчинення такого правочину.

Окремо звертає увагу суду, що на час звернення до Київського окружного адміністративного суду з даним позовом існувала стала та послідовна позиція Верховного Суду щодо юрисдикції спорів за зверненням податкового органу про визнання недійсними правочинів, укладених суб`єктами господарювання, викладена, зокрема, але не виключно, у постанові від 12 березня 2020 року у справі №2а-0770/2208/12.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав до задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Стаття 125 Конституції України визначає, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» залежно від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ.

Стаття 1 та частина перша статті 2 ГПК України визначають юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлюють, за яким порядком здійснюється судочинство у господарських судах, а також вказують, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Справи, на які поширюється юрисдикція господарських судів, визначені статтею 20 ГПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Господарські суди розглядають також справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником (норма пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Тобто в порядку господарського судочинства розглядаються справи, позовні вимоги в яких стосуються правової оцінки договору (правочину), і які виникають із приватноправових відносин.

Спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України ГПК України, іншими актами цивільного і господарського законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

На такі ознаки підвідомчості спору господарському суду Велика Палата Верховного суду вказала в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/1834/18.

Водночас згідно відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої

статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Тобто до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій (крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення). Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду або до якої з позовом звертається сам суб`єкт владних повноважень у випадках, передбачених законом. Так само звернення суб`єкта владних повноважень з позовом до особи (осіб) у передбачених законом випадках здійснюється на виконання управлінських функцій і є визначеним законом способом реалізації повноважень у певних, визначених законом, правовідносинах.

У понятті «владні управлінські функції» ознака «владні» полягає в наявності в суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Якщо одна сторона в межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо скарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Тобто норми КАС України регламентують порядок розгляду не просто публічно-правових спорів, а тих з них, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Розгляд спорів в порядку господарської юрисдикції за зверненням контролюючого органу з позовами про визнання недійсними правочинів та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, призводить до того, що цей орган має довести порушення своїх прав та інтересів, в той час як оспорювані правочини в цьому випадку не зачіпають будь-яких прав та інтересів органів Державної податкової служби України, оскільки в цих правовідносинах такі органи реалізують виключно владні управлінські функції під час податкового контролю відповідно до ПК України.

Саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів Державної податкової служби України мають обов`язково бути підкріплені нормами ПК України. Отож відповідна категорія спорів виникає не із самих норм цивільного чи господарського права. Тобто відсутній юридичний факт, який би призводив до виникнення будь-яких цивільних прав та обов`язків між контролюючими органами та платниками податків. Втручання у відносини між учасниками правочину можливе лише тоді, коли існування відповідного правочину порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює об`єктивні перешкоди в здійсненні функцій органів Державної податкової служби України - заважає правильно встановити розмір податкового обов`язку, унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо. Власне, задля належного забезпечення своїх управлінських функцій контролюючий орган через суд прагне усунути перешкоду у вигляді відповідного правочину і в такий спосіб забезпечити належну поведінку невладного суб`єкта - платника податків.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, що встановлено вироком суду, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такі спори пов`язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими.

У справі, що розглядається, Головне управління ДПС у м.Києві звернулося до адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОНГАРД ПРАЙМ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОСКАРТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРЗАЕР", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІРТЕКС" про визнання недійсними договорів поставки.

Матеріально-правовою підставою таких вимог Головне управління ДПС у м.Києві визначило норми статей 203 215 216 228 ЦК України, а також те, що з огляду на очевидні ознаки підроблення первинних документів (платіжних доручень) - оспорювані договори укладені відповідачами з метою безпідставного формування податкової вигоди.

У контексті наведених обставин податковий орган вказує також на те, що у діях ТОВ "ЗІРТЕКС", ТОВ "ТОСКАРТ", ТОВ "ФЕРЗАЕР" та ТОВ "НОНГАРД ПРАЙМ" наявні ознаки кримінальних правопорушень, передбаченихст.ст.205-1 212 Кримінального кодексу України, оскільки такі усвідомлюючи протиправність своїх дій, до останнього намагались довести злочинний умисел щодо формування безпідставної податкової вигоди за спірними господарськими операціями до кінця.

При цьому судами не з`ясовувалось і не досліджувалось чи відкрите кримінальне провадження за наведеними фактичними обставинами і чи наявний вирок суду щодо посадових осіб таких товариств станом на час розгляду цієї справи. Разом з тим, це має ключове значення для вирішення юрисдикційного питання відповідно до продемонстрованих ВП ВС підходів, зокрема, у постанові від 8 травня 2025 року у справі № 420/12471/22.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).

За обставин, що склались у цій справі, з огляду на завдання та принципи адміністративного судочинства, визначені Кодексом адміністративного судочинства України, а також враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 травня 2025 року у справі №420/12471/22, колегія суддів вважає, що ухвала Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року підлягають скасуванню із передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року скасувати.

Справу № 320/7854/24 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не оскаржується.

Суддя-доповідач: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська