ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 260/61/22

адміністративне провадження № К/990/11441/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №260/61/22

за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Цебрика Любомира Васильовича

до відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ)

про визнання протиправною і скасування постанови,

за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Гончарова Валентина Вікторовича

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року (головуючий суддя: Гаврилко С.Є.)

і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року (головуючий суддя: Запотічний І.І., Глушко І.В., Довга О.І.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Цебрик Любомир Васильович пред`явив позов до відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ), у якому просив суд:

- визнати протиправною і скасувати постанову від 15 грудня 2021 року заступника начальника Відділу Державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) про накладення штрафу у виконавчому провадженні №67405602, якою на ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі: 1700 грн за невиконання виконавчого листа Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2021 року №308/5285/18.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначав, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 9 квітня 2021 року у справі №308/5285/18 визначено спосіб участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні й вихованні двох дітей, а саме встановлено періодичні побачення з ними та спільний відпочинок у літній період року в присутності чи за згодою матері ОСОБА_1 .

У цьому контексті представник позивачки указував, що мати з дітьми мешкає у Німеччині. Водночас зауважував, що місце побачення батька з дітьми рішенням суду не визначене.

Також представник позивачки стверджував, що виконання згаданого судового рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень, позаяк для ОСОБА_1 не було встановленого жодного обов`язку перед ОСОБА_2 . Одночасно з цим, наголошував, що ОСОБА_1 не перешкоджала виконанню рішенню суду чи участі батька у спілкуванні з дітьми.

Разом з цим, представник позивачки доводив, що відповідач не дотримався порядку накладення штрафу на боржника, оскільки постанову про відкриття виконавчого провадження не надіслав на адресу реєстрації ОСОБА_1 в Україні чи за місцем її проживання в Німеччині; не перевірив дотримання нею постанови і виклику; не вичекав десяти робочих днів після отримання постанови й виклику; не встановив постановою місце зустрічей стягувача з дітьми; не з`ясував у стягувача чи намагався останній побачитися з дітьми у встановленому виконавцем місці для побачень та чим це підтверджується; не встановив вину позивачки у невиконанні рішення суду; не оцінив поважність причин невиконання рішення суду, якщо таке невиконання мало місце.

Одночасно з цим, представник позивачки зазначив у позовній заяві ОСОБА_2 третьою особою на стороні відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року відкрито провадження у справі і, серед іншого, відмовлено у задоволенні клопотання про залучення ОСОБА_2 до участі в справі у статусу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.

Надалі рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправною і скасовано постанову заступника начальника Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) про накладення штрафу від 15 грудня 2021 року в розмірі: 1700 грн у виконавчому провадженні № 67405602;

- стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відділу Державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) судові витрати із сплати судового збору у розмірі: 992,40 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваної постанови відповідач не надав оцінки поважності причинам невиконання вимог державного виконавця, зокрема їх неодержання боржником, наявності поважних причин невиконання судового рішення, зокрема, тимчасового проживання дітей у Німеччині.

На указане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, опираючись на те, що він є особою, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про його права й інтереси.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року залишено без змін.

Приймаючи таку постанову, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду щодо наявності підстав для задоволення позову, а також констатував законність й обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги і відзиву

У травні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гончаров В.В. - звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на вказані судові рішення, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - «КАС України»).

Скаржник стверджує, що судове рішення стосовно законності накладення державним виконавцем штрафу на боржника за невиконання виконавчого документа впливає на права й інтереси ОСОБА_2 як стягувача. Тому скаржник вважає, що ОСОБА_2 в обов`язковому порядку мав бути залучений до участі у цій справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.

У цьому контексті скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували частину другу статті 49 КАС України без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 26 вересня 2019 року у справі №686/28850/18, від 15 жовтня 2019 року у справі №127/25893/16, від 15 жовтня 2019 року у справі №686/28853/18, від 28 листопад 2019 року у справі №523/4824/17, від 6 лютого 2020 року у справі №750/2501/19, від 14 квітня 2020 року у справі №580/3136/19, від 23 квітня 2020 року у справі №811/1470/18, від 29 квітня 2020 року у справі №709/2908/17, від 29 травня 2020 року у справі №140/1868/19, щодо необхідності залучення стягувача до участі у справах за позовом боржника до органів державної виконавчої служби з питань, які виникають у процесі виконання судових рішень, зокрема щодо оскарження постанов про накладення штрафів.

Зрештою скаржник стверджує, що суди першої й апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права, зокрема частину другу статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Загалом позиція скаржника полягає у тому, що оскаржувана постанова державного виконавця є правомірною, оскільки на позивачку накладений штраф не за те, що вона не забезпечила доставлення дітей за адресою проживання стягувача (батька дітей), а взагалі не вчинила ніяких дій на його користь задля виконання рішення суду.

У липні 2022 року представник позивачки - адвокат Цебрик Л.В. - подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить закрити касаційне провадження на підставі пунктів 3, 5 частини першої статті 339 КАС України, а в разі не закриття провадження, залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Позиція представника позивачки полягає в тому, що скаржник послався на нерелевантні висновки Верховного Суду. Водночас представник позивачки зазначив, що оскаржувані судові рішення не стосуються прав чи інтересів стягувача.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримав 4 липня 2022 року, що відповідно до приписів статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Місце проживання ОСОБА_1 з 25 вересня 2012 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується її паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області 11 листопада 2008 року.

ОСОБА_1 разом із дітьми: ОСОБА_4 , 2006 року народження, і ОСОБА_4 , 2009 року народження, з дозволу батька ОСОБА_2 постійно проживають у місті Кельні, Німеччина.

ОСОБА_1 має вид на проживання в Німеччині, дійсний до 13 грудня 2021 року, а діти мають вид на проживання в Німеччині, дійсний до 3 квітня 2021 року. Діти разом з матір`ю ОСОБА_5 проживають в орендованій квартирі в місті Кельні, Німеччина, орендна плата за яку становить 1190 євро щомісяця, і навчаються у навчальних закладах цього населеного пункту.

Згідно нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 24 травня 2017, останній не заперечував щодо виїзду дітей на постійне місце проживання за кордон до Німеччини з їхньою матір`ю ОСОБА_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 9 квітня 2021 року у справі №308/5285/18 за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки і піклування служба у справах дітей Ужгородської міської ради Закарпатської області, про визначення способу участі одного з батьків у вихованні дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів вирішено:

1) визначити спосіб участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні і вихованні сина ОСОБА_4 та доньки ОСОБА_4 :

1.1) встановити періодичні побачення з дітьми в присутності матері ОСОБА_1 , або за погодженням з ОСОБА_1 та за згодою дітей, без присутності матері, в першу та останню суботу кожного місяця з 10 по 18 годину (за місцевим часом);

1.2) встановити спільний відпочинок з дітьми протягом не менше десяти днів в літній період (з червня по серпень включно) за згодою матері ОСОБА_1 ;

2) у задоволенні решти позовних вимог відмовити;

3) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та доньки ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в розмірі 1/3 (однієї третьої) частини всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з дня звернення до суду з позовом 27 серпня 2018 року і до досягнення дітьми повноліття;

4) у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

25 жовтня 2021 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області видав виконавчий лист у справі №308/5285/18.

У цьому листі адресою позивачки ОСОБА_1 (боржника) вказано: АДРЕСА_2 .

8 листопада 2021 року заступник начальника Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) Венжега М.Р. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження №67405602 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа. Також цією постановою боржнику надано 10 робочих днів для виконання рішення суду.

Надалі постановою заступника начальника Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) Венжега М.Р. про накладення штрафу від 15 грудня 2021 року у виконавчому провадженні №67405602 на боржника - ОСОБА_1 - накладено штраф у розмірі: 1700 грн за невиконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 9 квітня 2021 року у справі №308/5285/18 без поважних причин.

Ця постанова прийнята державним виконавцем на підставі складеного акту за невиконання рішення суду.

У постанові адресою позивачки ОСОБА_1 (боржника) вказано: АДРЕСА_2 .

Позивачка в особі представника, адвоката Цебрика Л.В., не погодилась із указаною постановою та у січні 2022 року звернулася до суду з метою її оскарження.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі також - «Закон №1404-VIII», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (пункти 1, 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Приписами статті 63 Закону №1404-VIII передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга).

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (частина третя).

Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (частина четверта).

Відповідно до положень статті 64-1 Закону №1404-VIII виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем (частина друга).

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність (частина третя).

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом (частина четверта).

У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (частина п`ята).

Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею (частина шоста).

Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону (частина сьома).

Відповідно до статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга).

Відповідно до абзацу 1 пункту 9 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону 1404-VIII.

Частиною другою статті 49 КАС України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Відповідно до частини п`ятої статті 49 КАС України про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Згідно з частиною другою статті 51 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, мають права та обов`язки, визначені у статті 44 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

IV. ОЦІНКА СУДУ

З метою визначення меж розгляду справи належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2022 року касаційне провадження в цій справі було відкрите з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Предметом спору є законність постанови державного виконавця від 15 грудня 2021 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмір: 1700 грн за невиконання виконавчого листа Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2021 року №308/5285/18.

Указана постанова прийнята у виконавчому провадженні №67405602, у якому стягувачем є ОСОБА_2 (батько дітей), а боржником є ОСОБА_1 (мати дітей).

З указаної постанови вбачається, що підставою для накладення штрафу є не виконання боржником рішення суду, яким визначено спосіб участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні і вихованні дітей та встановлено періодичні побачення з дітьми в присутності матері ОСОБА_1 , або за погодженням з ОСОБА_6 та за згодою дітей, без присутності матері, в першу та останню суботу кожного місяця з 10 по 18 годину (за місцевим часом); встановлено спільний відпочинок з дітьми протягом не менше десяти днів в літній період (з червня по серпень включно) за згодою матері ОСОБА_1 .

Матеріали справи свідчать про те, що при розгляді цього спору ОСОБА_2 , на користь якого здійснюється виконавче провадження, не був залучений до участі у справі.

Водночас суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність оскаржуваної постанови відповідача.

У межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд зауважує, що правовий статус та порядок вступу у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, врегульований КАС України.

Інститут третьої особи спрямований на створення умов для захисту прав, свобод та інтересів такої особи, які можуть бути порушені при вирішенні спору між позивачем і відповідачем за відсутності третьої особи. Участь третьої особи сприяє всебічному розгляду справи, зібранню більшої кількості доказів, правильному вирішенню справи, запобігає ситуації, коли у справах з одних правовідносин ухвалюються протилежні за змістом рішення.

Інтерес третьої особи щодо задоволення позову (якщо вона бере участь на стороні позивача) або щодо відмови у задоволенні позову (якщо вона бере участь на стороні відповідача) збігається з інтересами відповідно позивача або відповідача. Це відрізняє третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, від третьої особи, яка заявляє такі вимоги.

Разом з цим, участь у справі третіх осіб з одного боку обумовлена завданням адміністративного судочинства, яким згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливий, неупереджений та своєчасний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, а з іншого - вимогами процесуального законодавства про законність і обґрунтованість судового рішення.

Натомість правовим наслідком незалучення до участі у справі третіх осіб є порушення конституційного права на судовий захист, оскільки особи не беруть участі у справі, вирішення якої може безпосередньо вплинути на їх права, свободи, інтереси або обов`язки та не реалізують комплексу своїх процесуальних прав.

Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов, з-поміж іншого, у постанові від 29 травня 2020 року у справі №140/1868/19.

Оскільки оскаржуване рішення відповідача прийняте у рамках виконавчого провадження, стягувачем у якому є ОСОБА_2 , а боржником ОСОБА_1 , то оскаржувана постанова державного виконавця стосується прав й обов`язків ОСОБА_2 як учасника виконавчого провадження.

Водночас, беручи до уваги об`єктивну можливість впливу ухваленого у цій справі судового рішення на права й обов`язки ОСОБА_2 , останній не був залучений судом першої інстанції до участі у справі як третя особа.

Отже, всупереч наведених приписів процесуального закону й принципів адміністративного судочинства, суд першої інстанції не залучив до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_2 .

Натомість суд апеляційної інстанції всупереч пункту 4 частини третьої статті 317 КАС України не скасував рішення суду першої інстанції та не ухвалив нового рішення суду через незалучення до участі у справі ОСОБА_2 , оскільки судове рішення може мати безпосередній вплив на права і обов`язки особи, яка не є стороною у справі.

За встановлених обставин справи та з огляду на характер і предмет спірних правовідносин, Верховний Суд вважає, що вирішення цього спору та ухвалення судових рішень може мати безпосередній вплив на права і обов`язки особи, яка не є стороною у справі, а саме ОСОБА_2 .

Відтак суди попередніх інстанцій прийняли рішення про права й інтереси особи, яка не була залучена до участі в справі.

Усунути такі недоліки під час касаційного перегляду у суду касаційної інстанції процесуальної можливості немає. Вирішення спору по суті заявлених вимог без залучення осіб, де рішення може мати вплив на їх права та обов`язки, створює порушення процесуальної правоздатності та дієздатності щодо належної реалізації належними особами своїх прав й обов`язків, визначених положеннями КАС України.

Отже, доводи касаційної скарги про неврахуваннями судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного Суду знайшли своє підтвердження.

Наведене, своєю чергою, дає підстави для висновку про необґрунтованість аргументів відзиву на касаційну скаргу стосовно наявності підстав для закриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на порушення судами норм процесуального права, що виразилося у незалученні до участі у справі особи, на права й обов`язки якої може вплинути прийняте у справі рішення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, який має вирішити питання про необхідність залучення ОСОБА_2 до участі в справі в якості третьої особи.

Оскільки суд касаційної інстанції встановив порушення судами норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, то в межах розгляду скарги не переглядає їх на предмет дотримання вимог норм матеріального права.

Тож касаційну скаргу належить задовольнити частково.

З огляду на результат розгляду касаційної скарги судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Цебрика Любомира Васильовича про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гончарова Валентина Вікторовича задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………………

…………………………………

…………………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду