Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.01.2018 року у справі №826/21809/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 жовтня 2019 року

Київ

справа №826/21809/15

адміністративне провадження №К/9901/6766/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шевцової Н. В.,

за участю секретаря судового засідання - Мовчан А. В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Глущенка О. М.

розглянувши в відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.

Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року (головуючий суддя - Епель О. В., судді - Безименна Н. В., Карпушова О. В. ) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: управління Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві

про визнання протиправним наказу та поновлення на роботі, -

встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Управління ДАІ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу №546 від
18.08.2015 в частині накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади старшого інспектора сектору оформлення матеріалів ДТП відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві; поновлення позивача на посаді старшого інспектора сектору оформлення матеріалів ДТП відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві, з 18.08.2015 р., а в разі її зайняття (або відсутності посади) на іншій рівнозначній атестованій посаді.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що на час прийняття оскарженого наказу позивач перебував на лікарняному. Крім того позивач вказує, що відповідачем не ознайомлено позивача з наказом про призначення службового розслідування, не відібрано пояснень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Відмовляючи в позовних вимогах, суд виходив з того, що висновок службового розслідування затверджено 17.08.2015, а оскаржений наказ прийнято 28.08.2015, тобто з дотриманням строку визначеного ст. 16 Дисциплінарного статуту. Суд відхилив доводи позивача, що від нього не було відібрано пояснень під час проведення службового розслідування, оскільки в матеріалах справи міститься копія акту про відмову надати пояснення від 13.08.2015, з якого вбачається, що позивач відмовився надавати пояснення, оскільки розслідується кримінальне провадження. Крім того, суд вказав, що позивач станом на час прийняття оскаржених наказів мав не зняте та не погашене дисциплінарне стягнення.

Викладене свідчить, що відповідачем накази прийняті з урахуванням характеру проступку, обставин за яких його було вчинено, наслідки такого проступку, тобто дотримано вимоги ст. 26 та 27 Дисциплінарного статуту. Щодо доводів позивача, що на час прийняття оскаржуваного наказу він перебував на лікарняному суд зазначив, що позивачем не надано суду листка непрацездатності, яким підтверджується непрацездатність останнього станом на час винесення оскарженого наказу відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 № 455 (далі - Інструкція № 455).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року скасовано.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: управління Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання протиправним наказу та поновлення на роботі - задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано накази Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 18.08.2015 р. № 546 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району" в частині щодо накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ України та від
26.08.2015 р. № 731 о/с "Щодо особового складу" в частині щодо звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України.

Зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, з 26.08.2015 р.

Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 24024,00 грн. (двадцять чотири тисячі двадцять чотири гривні).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вказав, що обставини, викладені у висновку службового розслідування від 17.08.2015 р., можуть бути підставою для звільнення позивача виключно після набрання законної сили відповідним вироком суду і в такому разі підлягають кваліфікації за пп. "й" п. 64 Дисциплінарного статуту (за звільнення зі служби в запас у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення), а не за пп. "є" п. 64 вказаного статуту (за порушення дисципліни), як помилково було визначено відповідачем. Крім того, у відповідності до приписів ч. 2 ст. 11 та ч. 1 ст. 195 КАС України, з метою повного і всебічного захисту прав позивача, колегія суддів вважала за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати наказ ГУ МВС України в м. Києві від 26.08.2015 р. № 731 о/с "Щодо особового складу" в частині щодо звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України, який прийнятий відповідачем на підставі вищевказаного наказу від
18.08.2015 р. № 546, а отже, є похідним від нього. Водночас, колегія суддів зазначила, що встановлена законодавством можливість ліквідації державного органу (установи, організації) з одночасним створенням іншого, який буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Тож, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було звільнено. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд прийшов до висновку про необхідність поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено, тобто на посаді старшого інспектора оформлення матеріалів ДТП відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого ГУ МВС України в м.

Києві з дня його звільнення та задовольнити позовні вимоги в цій частині. При цьому, колегія суддів відзначила, що остаточним днем звільнення позивача з органів внутрішніх справ України, у відповідності до наказу ГУ МВС України в м.

Києві від 26.08.2015 р. № 731 о/с слід вважати 26.08.2015 р., а не 18.08.2015 р., тобто день накладення на позивача дисциплінарного стягнення. Тож, позовні вимоги в частині щодо поновлення позивача на займаній посаді, з якої його було незаконно звільнено, підлягають задоволенню частково, а саме шляхом відновлення його порушеного права з 26.08.2015 р., а не з 18.08.2015 р. Суд апеляційної інстанції вказав, що з огляду на приписи ст. 235 КЗпП та ч. 2 ст. 11 КАС України, з метою дотримання законодавчо встановленого порядку відновлення порушеного права незаконно звільненого працівника та з метою повного і всебічного захисту прав позивача колегія суддів вважає доцільним і необхідним вийти за межі позовних вимог і стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 24024,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

03 червня 2016 року відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року, в якій просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачем оскаржувані накази прийнято з урахуванням характеру проступку позивача та обставин, за яких його було вчинено, наслідки такого проступку, тобто дотримано вимоги ст. 26 та 27 Дисциплінарного статуту. Також, скаржник вказав, що суд вийшов за межі позовних вимог всупереч позиції представників позивача, які заперечували проти з'ясування питання з приводу виплати коштів за час вимушеного прогулу і мали наміри окремо звертатись до суду із такою позовної заявою. Також, скаржник вказав на те, що до спірних правовідносин суд апеляційної інстанції помилково застосував приписи статті 235 КЗпП України. Також, скаржник зазначив, що досліджуючи обставини справи, суд апеляційної інстанції не дослідив той факт, що усі посади підрозділів УДАІ по місту Києву 04.09.2015 року скорочені. Отже, задовольняючи позов та поновляючи позивача на неіснуючій посаді суд прийняв рішення, порядок виконання якого потребує додаткових роз'яснень, що не свідчить про його законність.

Позивачем до Суду надані пояснення - заперечення на касаційну скаргу, в яких вказував на те, що в матеріалах справи містився його лікарняний лист, проте судом першої інстанції при винесенні постанови не було його враховано. Позивач зазначив, що рішення суду про його поновлення на посаді протягом шести місяців не виконувалось відповідачем, а в подальшому його було звільнено "заднім" числом з 06.11.2015 року. Позивач зауважив, що доводи відповідача в касаційній скарзі можна розцінювати як спробу ввести суд в оману. Крім того, позивач вказав, що один із членів комісії, що проводила дисциплінарне розслідування, а саме, ОСОБА_3, є одночасно свідком у кримінальній справі стосовно позивача, що є грубим порушенням ст. 14 Дисциплінарного статуту ОВС.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач проходив службу на посаді старшого інспектора оформлення матеріалів ДТП відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві.

23.07.2015 р. відносно позивача внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань № 42015100000000853 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України (Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі).

30.07.2015 р. позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України.

На підставі наказу від 12.08.2015 р. № 856 відповідачем було проведено службове розслідування за фактом отримання грошової винагороди інспектором з оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві, капітаном міліції ОСОБА_1, за результатом якого складено висновок від 17.08.2015 р.

У вказаному висновку службового розслідування відповідачем встановлено, що позивач вступив в неслужбові відносини з громадянином ОСОБА_4, зажадав від нього незаконну грошову винагороду у сумі 2 тисячі доларів США за вирішення питання щодо не притягнення останнього до адміністративної відповідальності, що призвело до порушення вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, п. 1 ч. 1 ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п. 4.1 розділу 3 та п. 7.2 розділу 7 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 р. № 155.

На підставі висновку службового розслідування ГУ МВС України в м. Києві від
17.08.2015 р. відповідачем було прийнято наказ від 18.08.2015 р. № 546 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району", яким за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився в підтриманні неділових відносин з громадянином ОСОБА_7, отримання від нього незаконної грошової винагороди за не притягнення його до адміністративної відповідальності, що призвело до порушення Присяги працівника органів внутрішніх справ України, пункту 1 частини 1 статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п. 4.1 розділу 3 та п. 7.2 розділу 7 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від
22.02.2012 р. № 155, на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.

Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 26.08.2015 р. № 731 о/с позивача на підставі наказу від 18.08.2015 р. № 546, згідно пп. "є" (за порушення дисципліни) п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, було звільнено з органів внутрішніх справ у запас.

На момент прийняття відповідачем наказів від 18.08.2015 р. № 546 та від
26.08.2015 р. № 731 судове рішення у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 прийнято не було.

В матеріалах справи наявний лист Госпіталю (з поліклінікою) ГУ МВС України в м.

Києві від 27.08.2015, яким на адвокатський запит повідомлено, що позивач з
18.08.2015 знаходиться на лікуванні у терапевтичному відділенні.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Стаття 62 Конституції України: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Стаття 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут): службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності; дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей; забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу; належним виконанням умов контракту про проходження служби.

Стаття 2 Дисциплінарного статуту: дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни.

Стаття 7 Дисциплінарного статуту: службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Стаття 12 Дисциплінарного статуту: на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Стаття 14 Дисциплінарного статуту: з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності його підлеглих заборонено.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Рішення про звільнення або притягнення до дисциплінарної відповідальності таких осіб оскаржується в установленому законом порядку.

Відповідно до п. 4.1 розділу 3 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.02.2012 р. № 155 (далі - Правила № 155) працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обов'язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе такі моральні зобов'язання: визнавати пріоритет державних і службових інтересів над особистими у своїй діяльності; бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби; ставитися нетерпимо до будь-яких дій, які ображають та принижують людську гідність, заподіюють біль і страждання, являють собою тортури, жорстокість, нелюдське поводження з людьми; бути мужнім і безстрашним у небезпечних ситуаціях, які виникають під час припинення правопорушення, ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, проведення заходів щодо порятунку життя і збереження здоров'я людей; виявляти твердість і непримиренність у боротьбі зі злочинцями, застосовуючи для досягнення поставленої мети виключно законні і високоморальні принципи; зберігати і примножувати службові традиції органів внутрішніх справ.

Пунктом 7.2 розділу 7 Правил № 155 закріплено, що працівник органів внутрішніх справ зобов'язаний неухильно дотримуватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством та Законом України "Про міліцію", уникати дій, які можуть бути сприйняті як підстава підозрювати його в корупції. Своєю поведінкою він має продемонструвати, що не терпить будь-яких проявів корупції, відкидає пропозиції про незаконні послуги, чітко розмежовує службу і приватне життя, при найменших ознаках корумпованої поведінки інших осіб інформує керівника свого структурного підрозділу (пам'ятка-застереження працівника органів внутрішніх справ України про спеціальні обмеження, передбачені законодавством України (додаток)).

Згідно з п. п. "є " та "й" п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 р. № 114 (далі - Положення № 114), особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): є) за порушення дисципліни; й) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чи кримінального правопорушення.

Пункт 1.2 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року №230 (далі - Інструкція №230): службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з'ясування інших обставин.

Пункт 2.1 Інструкції №230: підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС (рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України) чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України і можуть викликати суспільний резонанс.

Пункт 2.2.2 Інструкції №230: службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником у разі реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей про скоєне особою РНС кримінальне правопорушення.

Пункт 2.6 Інструкції №230: підставою для проведення службового розслідування є належним чином письмово оформлений наказ уповноваженого на те начальника.

Пункт 5.4 Інструкції №230: якщо вину особи РНС повністю доведено, начальник приймає рішення про її притягнення до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Стаття 14 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

В основі поведінки працівника міліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушенням Присяги працівника міліції слід розуміти скоєння проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Разом з тим, в даному випадку позивач станом на час прийняття оскаржених наказів мав не зняте та не погашене дисциплінарне стягнення, що свідчить про те, що відповідачем спірні накази було прийнято з урахуванням характеру проступку, обставин, за яких його було вчинено, а також наслідків такого проступку, отже, було дотримано вимоги ст. 26 та 27 Дисциплінарного статуту.

Суд апеляційної інстанції при розгляді зазначеної адміністративної справи виходив з того, що висновок службового розслідування містить лише опис вчиненого позивачем корупційного діяння, що має ознаки кримінального правопорушення, а причини та умови вчинення дисциплінарного проступку не встановлені.

Втім, колегія суддів зазначає, що враховуючи те, що позивача притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності, адміністративний суд під час розгляду справи повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи на предмет наявності в ній ознак дисциплінарного проступку і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

При цьому слід ураховувати, що на відміну від звільнення зі служби в поліції у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, звільнення у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби не пов'язано з кримінально-правовою кваліфікацією тих самих діянь, які водночас стали підставою для службового розслідування та кримінального провадження.

Вирішення питання про правомірність притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з'ясувати саме наявність складу дисциплінарного проступку в його діяннях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ці ж самі діяння отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі "X. v.

Austria" про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі "C. v. the United Kingdom" про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі "Ringvold v. Norway", заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов'язків цивільного характеруСуд зазначає, що вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов'язків працівників міліції. Приймаючи Присягу, позивач зобов'язався завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції (888-09) та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю, а також з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ.

З матеріалів справи не вбачається, що позивач заперечував обставини позаслужбових зустрічей з гр. ОСОБА_4, в тому числі за межами приміщення відділу міліції. Позовні вимоги позивача обґрунтовані лише посиланням на невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 369, частиною 1 368 Кримінального кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що висновком службового розслідування відносно позивача підтверджений факт таких зустрічей позивача. В даному висновку також зазначено, що працівниками УВБ в місті Києві задокументовано два етапи отримання неправомірної вигоди в розмірі 19000грн. та 12000грн. з боку позивача.

При цьому, останній пояснив, що вказані гроші призначались для відшкодування матеріальних збитків, пов'язаних з ремонтом автомобіля громадянина ОСОБА_6, а саме, автомобіля "Тайота Камрі", які позивач не встиг передати громадянину В'єтнаму, оскільки був затриманий працівниками внутрішньої безпеки (протокол допиту ОСОБА_1).

На думку суду, така поведінка позивача як працівника органів внутрішніх справ суперечить загальним принципам, встановленим для останніх. Крім того, вчинення подібних дій призводить до встановлення негативної суспільної думки населення щодо органів правопорядку, які, у відповідності до своїх службових обов'язків, повинні неупереджено дотримуватись законодавства України, в тому числі щодо морально-етичних принципів.

Стосовно доводів позивача щодо порушення відповідачем ст. 14 Дисциплінарного статуту ОВС в частині проведення дисциплінарного розслідування стосовно позивача, особою, що є одночасно свідком у кримінальній справі стосовно останнього, Суд зазначає, що з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_3 є підлеглим позивача, особою - співучасником проступку або зацікавленою особою у наслідках розслідування, а позивачем не надані докази того, що ОСОБА_3 відноситься до переліку осіб, на яких розповсюджується заборона проводити службове розслідування.

З урахуванням наведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підтвердження обставин недодержання ОСОБА_1 приписів ст. 7 Дисциплінарного статуту, Присяги працівника органів внутрішніх справ та Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України.

Таким чином, судом першої інстанції було правильно зроблено висновки про те, що відповідачем оскаржувані накази прийнято з урахуванням характеру проступку, а також його наслідків, у зв'язку з чим, застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ відповідає принципу пропорційності.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції скасовано правильне по суті та законне рішення суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, п.4 ч.1. ст.349,ст. 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.

Києві - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року - скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Повний текст постанови виготовлено 03.10.2019.

Суддя-доповідач Н. А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

Н. В. Шевцова