Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 червня 2019 року

Київ

справа №826/945/17

адміністративне провадження №К/9901/69577/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 та постановуШостого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018(колегія у складі суддів: Мельничук В.П., Ісаєнко Ю.А., Лічевецький І.О.)у справі № 826/945/17за позовомОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.12.2016 № 0027741306 та № 0027751306.

Обґрунтовуючи позов вказується, що спірні повідомлення-рішення прийняті у зв`язку із порушенням процедури проведення податкової перевірки щодо задекларованої ним суми податку та військового збору на додаткове благо, що було отримано на наслідком прощеної банком частини основної суми кредиту відповідно до статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.04.2017 (суддя - Кузьменко В.А.) позов було задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 22.12.2016 № 0027741306 та № 0027751306. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правових підстав для нарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб у розмірі 79 468,82 грн., що вказує на помилковість висновків акта перевірки, а тому податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 22.12.2016 № 0027741306, яким позивачу збільшено суму податку на доходи фізичних осіб є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, суд першої інстанції визначився із порушенням відповідачем процедури проведення стосовно позивача податкової перевірки.

Натомість постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018 вказане рішення суду першої інстанції було скасовано, у задоволені позову було відмовлено.

Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції, дослідивши витребувані на стадії апеляційного провадження докази, які стали підставою для прийнятого відповідачем спірних у даній справі рішень, визначився із дотриманням відповідачем порядку проведення стосовно позивача перевірки повноти сплати податку із доходів фізичних осіб та військового збору, з урахуванням отриманням повідомлення позивачем про таку перевірку, яка була ініційована у зв`язку із ненаданням платником пояснень на запит ДПІ. При цьому, суд зауважив, що сума, яка була визначена ДПІ у спірних рішеннях відповідає дійсності, адже позивач не врахував при декларуванні отриманого від банку додаткового блага в сумі прощеної частини кредиту.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, а рішення першої інстанції залишити без змін. У касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував обставин порушення відповідачем порядку проведення стосовного нього податкової перевірки, так як належного запиту про надання пояснень до контролюючого органу ним отримано не було. Апеляційний суд в порушення вимог процесуального Закону прийняв витребувані ним докази, не звернувши до уваги на те, що такі своєчасно не були надані до суду першої інстанції, хоча також ним витребовувались. Копії відповідних доказів не могли бути прийняті до уваги суду апеляційної інстанції, так як не направлялись стороні позивача для ознайомлення, а їх копії (надані суду) створені із порушенням вимог Держаних стандартів України. Щодо суті виявлених порушень ДПІ, то позивач у касаційній скарзі зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції, а також в апеляційній скарзі відповідачем не наведено обґрунтування з посиланням на норми податкового законодавства про неможливість застосування до спірних правовідносин підпункту 8 підрозділу ХХ «Перехідні положення» ПК України. Крім того, позивач вказує, що суд апеляційної інстанції не вирішував питання про поновлення строку на апеляційне оскарження в ухвалі про відкриття провадження, з огляду на те, що в ухвалі цього ж суду ставилось питання про пропуск ДПІ строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

У письмовому відзиві на вказану касаційну скаргу, який надійшов до Суду поставлено питання про залишення її без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1. статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 ПК України та наказу ДПІ в Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві № 683 від 08.11.2016 податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів від доходів, отриманих як додаткове благо за період з 01.01.2015 по 31.12.2015.

Вказаною перевіркою встановлено порушення платником податків пункту 163.1 статті 163, пункту 164.1, підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2, пункту 164.1 статті 164 ПК України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб з доходу, отриманого як додаткове благо від ПАТ «Універсал Банк» у вигляді суми боргу платника податку анульованого кредитором за його самостійним рішенням за 2015 рік у сумі 625044,65 грн., до сплати 79 468,82 грн.; пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України - не нарахування та несплата у повному обсязі до бюджету військового збору за 2015 року, до сплати 5960,16 грн.

22.12.2016 податковим органом на підставі акта перевірки від 08.12.2016 № 1890/13-06/3010220077 та згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 ПК України прийнято податкове повідомлення-рішення № 0027741306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи з фізичних осіб на 99336,03 грн., в тому числі податковим зобов`язанням на 79468,82 грн. та за штрафними санкціями на 19867,21 грн.

Також, 22.12.2016 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0027751306 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 7450,20 грн., в тому числі податковим зобов`язанням на 5960,16 грн. та за штрафними санкціями на 1490,04 грн.

Погоджуючись із позицією контролюючого органу, суд апеляційної інстанції зауважив про законність винесеного ним, стосовно позивача вказаних податкових повідомлень-рішень, з чим погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до абзацу другого пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.

Так, відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» №321-VIII від 09.04.2015, положення якого набрали чинності 07.05.2015, підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктом 8, у відповідності з яким не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року.

Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.

Отже, з метою оподаткування доходи, отримані платником податку у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, та суми прощеної (анульованої) кредитором у розмірі різниці, розрахованої відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, слід розглядати окремо.

За змістом наведених положень у разі якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу у відповідності до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір від 28 вересня 2007 року № 009-2915//840-0188 (на споживчі потреби), за умовами якого позивач зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 116120,30 доларів США, що еквівалентно 586 407,52 грн.

Відповідно до пункту 2.6 кредитного договору позичальник зобов`язується здійснити останню оплату щомісячного платежу не пізніше 10 вересня 2022 року.

15.10.2015 сторонами укладено додаткову угоду про припинення зобов`язань за кредитним договором (прощення боргу в день укладення додаткової угоди), у якій визнали, що станом на 15.10.2015 загальний розмір заборгованості позичальника перед кредитором за вищевказаним основним договором становить 94 037,89 доларів США; сторони дійшли згоди, що з дати укладання цієї угоди припиняються всі зобов`язання позичальника перед кредитором у розмірі 41037,89 доларів США шляхом анулювання (прощення) кредитором такої заборгованості позичальнику, в тому числі за основою сумою кредиту - 28498,19 доларів США, за загальною сумою процентів, комісій, винагород, інших можливих плат позичальника на користь кредитора за основним договором - 12539,70 доларів США, за умови погашення позичальником суми заборгованості за своїми зобов`язаннями у розмірі 53 000,00 доларів США.

Тобто, вказаний банк простив позивачу лише доларову частину суми отриманого ним кредиту, не здійснюючи її валютування у гривню, що свідчить про відсутність правових підстав застосовувати до спірних правовідносин пункт 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню та прощення розміру різниці, відповідно розрахованої).

Такому висновку відповідає правова позиція, що була викладена раніше у часі, але в подібних правовідносинах Верховним Судом (постанова від 05.09.2018, провадження №к/9901/49091/18).

З урахуванням чого, Верховний Суд вважає, вірними висновки суду апеляційної інстанції про правомірність винесення відповідачем спірних у даній справі рішень, якими визначена стосовно позивача різниця несплаченої суми ПДФО у розмірі 79468,82 грн. (124399,93 грн. - 44931,11 грн.,- дані платника) та військового збору у розмірі 5960,16 грн. (9437,67 грн. - 3415,51 грн., - дані платника), виходячи із бази не задекларованої платником суми додаткового блага у розмірі 397344,11 грн. (625044,65 грн. - 227700,54 грн.,- дані платника).

При цьому, за змістом рішення суду апеляційної інстанції, та діями які ним вживались (неодноразові спроби витребування доказів) слідує про недопущення ним порушення завдань адміністративного судочинства, адже по суті рішення суду першої інстанції було прийнято лише з огляду на висновок щодо відсутності необхідних доказів, обов`язок щодо надання яких покладено на суб`єкта владних повноважень.

В даному разі, надані суду апеляційної інстанції докази отримання запиту чи своєчасного повідомлення позивача про проведення відносно нього перевірки чи відповідного наказу, незаконність якої також він оскаржує, спростовують його доводи щодо цього. Варто зазначити, що така перевірка була проведена у присутності самого позивача, про що є вказівка у самому акті перевірки.

Інші аргументи, які позивач вказує у своїй касаційній скарзі не спростовуються доводами касаційної скарги, та не можуть бути підставою для скасування по суті правильної постанови суду апеляційної інстанції.

Так, позивач в касаційній скарзі посилається на процесуальні порушення суду апеляційної інстанції, а саме: неналежні докази по справі, оскільки копії документів не засвідчені в установленому законом порядку; відсутність права приймати докази в апеляційній інстанції, які не надані відповідачем суду першої інстанції без поважних причин; не направлення заздалегідь копій документів позивачу; документ «заключення» не містить всіх необхідних реквізитів, а тому його неможливо ідентифікувати; тощо.

Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України, - Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, на суд покладено обов`язок вирішення справи виключно на підставі фактичних обставин справи, які встановлено всебічно та повно з використанням наданих прав суду, в тому числі і щодо витребовування певних документів за власною ініціативою. Доводи касаційної скарги не містять спростувань тих обставин, які підтверджуються наявними в справі доказами.

Відповідно до частини 2 статті 350 КАС України - не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відпoвіднo дo статті 350 Кoдексу адміністpативнoгo судoчинства Укpаїни суд касаційнoї інстанції залишає касаційну скаpгу без задoвoлення, а судoві pішення - без змін, якщo визнає, щo суди пеpшoї та апеляційнoї інстанції не дoпустили пopушень нopм матеpіальнoгo і пpoцесуальнoгo пpава пpи ухваленні судoвих pішень чи вчиненні пpoцесуальних дій.

На підставі викладенoгo, керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 350 Кoдексу адміністpативнoгo судoчинства Укpаїни,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

........................

В.П.Юрченко Л.І. БившеваТ.М. Шипуліна Судді Верховного Суду