Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.02.2018 року у справі №807/779/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

03 травня 2018 року

справа №807/779/17

адміністративне провадження №К/9901/16085/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року у складі судді Калинич Я.М. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів Кухтея Р.В., Носа С.П., Яворського І.О. у справі № 807/779/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У червні 2017 року ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 червня 2017 року №0009851311, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за звітний період березень 2017 року на суму 72 709 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 36 354,5 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.

28 вересня 2017 року Закарпатський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 16 червня 2017 року № 0009851311.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач є фізичною особою, яка здійснює діяльність віднесену законодавством до підприємницької, є платником податку на додану вартість у розумінні статей 14, 180 Податкового кодексу України, зареєстрований у встановленому порядку платником податку на додану вартість, тому на нього повною мірою поширюються правові норми, які визначають порядок обчислення і сплати податку на додану вартість, включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення бюджетного відшкодування, у зв'язку з чим при придбанні транспортних засобів з метою використання їх у власній господарській діяльності у повній відповідності до вказаних норм податкового законодавства отримав право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій скаржник, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанови судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У касаційній скарзі відповідач, аналізуючи положення статей 44, 198 Податкового кодексу України, статей 51, 320, 325 Цивільного кодексу України, приходить висновку, що до податкового кредиту фізичних осіб - суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, можна включати суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) у зв'язку з придбанням основних засобів, за умови взяття на облік такого майна в якості основних засобів, використання таких засобів в оподатковуваних операціях у межах їх господарської діяльності, наявності належного документального оформлення, підтвердження відповідних витрат, відображення їх у бухгалтерському та податковому обліках.

Відповідач вказує, що фізична особа-підприємець за відсутності ведення бухгалтерського обліку, іншого обліку в частині використання майна у підприємницькій діяльності, а також не будучи фактично суб'єктом права власності, не може на підставі лише податкової накладної формувати податковий кредит.

Позивач відзив на касаційну скаргу податкового органу не надав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку фізичної особи підприємця ОСОБА_1 з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2017 року, за результатами якої 1 червня 2017 року складено акт №470/13-03/НОМЕР_2 (далі - акт перевірки).

16 червня 2017 року відповідачем на підставі акту перевірки згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України за порушення пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, підпункту "б" пункту 200.4 статті 200 цього Кодексу прийнято податкове повідомлення-рішення №0009851311, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 72 709,00, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 36 354,50 грн.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що позивачем придбано один сідельний тягач марки IVECO, модель EUROCARGO ML 120E, № кузова - НОМЕР_3, 2012 року виробництва на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 23 лютого 2017 року, укладеного між Nemeth Zsolt та позивачем на суму 11200 Євро (326 515,64 грн).

Сума податку на додану вартість сплачена митним органам відповідно до вказаного договору складає 72 709,19 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 447 від 28 лютого 2017 року (рядок 47 митної декларації).

Вказаний транспортний засіб зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_1 під номером НОМЕР_4, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_5.

Суди установили, що зазначений транспортний засіб позивач використовує у господарській діяльності (вид господарської діяльності - перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним, залізничним, морським та річковим транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом), що підтверджено міжнародними товарно-транспортними накладними CMR №№ 0031393, 0031394, 0001462, 0001461, 0031379, 0031381.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить з наступного.

Підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), встановлений статтею 200 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пункт 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг зокрема не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Аналіз положень наведених норм свідчить про правильність висновків судів попередніх інстанцій стосовно того, що визначальним фактором для формування податкового кредиту фізичними особами - суб'єктами господарювання, зареєстрованими платниками податку на додану вартість, при придбанні транспортних засобів, інших основних фондів та товарів є, як і для платників податку на додану вартість - юридичних осіб, подальше використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах їх господарської діяльності та наявність належного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат, відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку.

Відтак, Суд погоджується з висновок судів попередніх інстанцій, що позивач, як фізична особа, яка здійснює діяльність, віднесену законодавством до підприємницької, є платником податку на додану вартість у розумінні статей 14, 180 Податкового кодексу України та зареєстрований у встановленому порядку платником податку на додану вартість, тому на нього повною мірою поширюються правові норми, які визначають порядок обчисленні і сплати податку на додану вартість, формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, у зв'язку з чим при придбанні транспортного засобу з метою його використання у власній господарській діяльності у повній відповідності до вказаних норм податкового законодавства отримав право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Доводи податкового органу стосовно того, що фізична особа-підприємець не будучі суб'єктом права власності на придбане майно не може на підставі лише податкової накладної (митної декларації) формувати податковий кредит, Суд не приймає, оскільки фізична особа - підприємець (громадянин-підприємець) відповідає за зобов'язаннями усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (частина 1 статті 52 Цивільного кодексу України, частина друга статті 128 Господарського кодексу України). Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця, що обумовлює висновок про те, що суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи, а правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності і майно має реєструватися саме за фізичною особою.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі № 807/779/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер