Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 травня 2018 року

м. Київ

справа №607/6240/17

адміністративне провадження №К/9901/18749/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданої його представником ОСОБА_2, на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 19 травня 2017 року (головуючий суддя Сливко Л.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2017 року (головуючий суддя Шинкар Т.І., судді: Пліш М.А., Ільчишин Н.В.) у справі №607/6240/17 про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1, поданого його представником ОСОБА_2, до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року представник ОСОБА_1 подав адміністративний позов до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача та зобов'язати здійснити перерахунок щорічної разової грошової допомоги інваліду війни ІІ групи відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та виплатити різницю у розмірі 6440грн.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він є інвалідом війни 2 групи і має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551), зокрема на отримання одноразової щорічної грошової допомоги до 5-го травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Але у 2016 році відповідач не в повному обсязі виплатив йому цю допомогу. Виплачено 2600 грн., недоплата становить 6440 грн., які позивач і просить зобов'язати виплатити відповідача.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 19 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2017 року, позов залишено без розгляду.

Рішення судів вмотивовані тим, що позивач звернувся до суду першої інстанції із адміністративним позовом 17 травня 2017 року, в якому заявлено вимоги про зобов'язання здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги за 2016 рік та виплату різниці.

Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суди дійшли висновку, що з матеріалів справи не вбачається жодних клопотань від сторони позивача щодо поновлення строку звернення до адміністративного суду та не наведено жодних аргументів, щодо наявності обставин, які унеможливлювали звернутися до суду у визначений законом строк.

Не погодившись з ухвалами судів першої та апеляційної інстанції, позивач через свого представника подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що він не знав і не міг знати, що при виплаті спірної допомоги, відповідач керувався постановою КМУ, а не Законом. Позивач вважав, що йому було виплачено лише частину допомоги, а решту буде виплачено згодом. Лише після отримання відповіді Управління, йому стало відомо про порушення прав, і в межах шестимісячного строку подано позов. Також зазначив, що до кінця 2016 року сподівався на зміни в законодавстві щодо спірної допомоги.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції діючій до 15 грудня 2017 року, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Згідно ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в тій же редакції) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що матеріали справи не містять клопотань від сторони позивача щодо поновлення строку звернення до адміністративного суду та не наведено аргументів, що такий не пропущено.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються його права та законні інтереси. Одноразова допомога була виплачена у квітні 2016 року, про її розмір позивач знав, а тому в разі незгоди, мав право звернутися до суду.

Доводи скаржника, що він сподівався на доплату до кінця 2016 року колегія суддів вважає безпідставними, а таке обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду не може бути визнано поважними.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, які були об'єктивно непереборними, на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, а тому погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми процесуального права, у зв'язку з чим касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, поданої його представником ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 19 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2017 року у справі №607/6240/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду