Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.08.2019 року у справі №809/289/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2019 року

Київ

справа №809/289/16

адміністративне провадження №К/9901/12383/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 809/289/16

за позовом ОСОБА_1

до Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Матковської З. М., суддів Затолочного В. С., Каралюса В. М. ),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії посадових осіб житлово-побутової комісії Чернівецького прикордонного загону в частині організації роботи житлово-побутової комісії щодо обліку на пільговій черзі позивача ОСОБА_1. Зобов'язано посадових осіб житлово-побутової комісії Чернівецького прикордонного загону повторно переглянути список осіб, які перебувають на квартирній черзі, з врахуванням пільг позивача ОСОБА_1 на отримання житла, як інваліда війни третьої групи. В решті позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку про неправомірність дій відповідача в частині організації роботи житлово-побутової комісії та необхідність зобов'язання посадових осіб Чернівецького прикордонного загону повторно переглянути список осіб, які перебувають на квартирній черзі, з врахуванням пільг позивача ОСОБА_1 на отримання житла, як інваліда війни третьої групи.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України задоволено частково. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Чернівецького прикордонного загону в частині організації роботи житлової комісії Чернівецького прикордонного загону щодо розгляду звернень ОСОБА_1 стосовно обліку на пільговій черзі. Провадження в частині позовних вимог про зобов'язання посадових осіб Чернівецького прикордонного загону відкоригувати список осіб, які перебувають на житловій черзі у позачерговому порядку, розмістивши позивача під №1, як інваліда війни 3 групи, у список поза черговиків на отримання житлового приміщення закрито.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що порядок розгляду заяви та надана відповідь позивачу свідчить про неналежний розгляд звернень з боку відповідача, оскільки із цих відповідей позивачу не є зрозумілим перебування позивача на пільговій черзі під №20, а не під №1, як вважає позивач, та крім цього відповідь надавалась з порушенням місячного строку передбаченого Законом України "Про звернення громадян".

З приводу вимоги позивача про зобов'язання посадових осіб житлово-побутової комісії Чернівецького прикордонного загону відкоригувати список осіб, які перебувають на житловій черзі у позачерговому порядку, розмістивши ОСОБА_1 під №1, як інваліда війни 3 групи, то в цій частині колегія суддів прийшла до висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки предметом спору в даній справі є право позивача на одержання житла, тобто між сторонами існує спір про право, що в свою чергу виключає її розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року в частині задоволення позовних вимог, а в решті зазначене судове рішення залишити без змін.

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що на заяву ОСОБА_1 від 28 серпня 2013 року №С-113, в якій позивач просив надати письмове роз'яснення про можливість позачергового отримання квартири у 2013 році, відповідачем надано попередню відповідь від 06 листопада 2013 року №712-8455, в якій зазначено, що дана заява буде розглянута на найближчому засіданні житлової комісії. Після того, як відбулося засідання житлової комісії позивачу була надана відповідь про те, що відповідно до рішення житлової комісії від 24 жовтня 2013 року (протокол №10) дана заява розглянута та позивач перебуває на квартирному обліку в позачерговому порядку. У зв'язку із чим, відповідач вважає, що ним розглянуті звернення позивача відповідно до вимог закону.

Позиція інших учасників справи

12 грудня 2016 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу, в яких він зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №809/289/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 25 липня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу №809/289/16 та ухвалою від 28 листопада 2019 року призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 29 листопада 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що в 2011 році позивача ОСОБА_1 було звільнено з служби за станом здоров'я, одночасно він продовжував перебувати на квартирному обліку для отримання житла, не маючи постійного місця проживання в м. Чернівцях. У зв'язку з цим позивач змінив місце проживання, після звільнення з військової служби та на даний час проживає в м. Івано-Франківську.

На заяву позивача від 28 серпня 2013 року щодо внесення його як інваліда війни 3 групи до позачергового списку осіб, які перебувають на квартирному обліку Чернівецького прикордонного загону, відповідачем надано відповідь за №721-8455 від 06 листопада 2013 року про те, що відповідно до рішення житлової комісії від 24 жовтня 2013 року (протокол №10) дана заява розглянута та позивач перебуває на квартирному обліку в позачерговому порядку.

На звернення ОСОБА_1 до Адміністрації ДПСУ від 28 грудня 2015 року, яке передано на розгляд до Західного регіонального командування, т. в. о начальника Західного регіонального управління ДПСУ Греньком Ю. П. надано інформацію про те, що відомості про надання позивачу статусу інваліда війни 3 групи надійшла на ім'я начальника ЧПЗ тільки 23 листопада 2015 року, а тому позивач може бути забезпечений житлом у порядку черги після того, як будуть забезпечені житлом осіб, які включені до списку осіб, що мають право на позачергове одержання житла.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 40 конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно із частиною 1 статті 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що кожен має право звернутися із заявою, скаргою чи пропозицією до органу державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадової особи. Цьому праву відповідає обов'язок відповідних суб'єктів своєчасно, об'єктивно розглянути звернення, надати обґрунтовану та вичерпну відповідь по кожному з поставлених у зверненні питань, або, у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою, роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення чи передати її на розгляд до іншого органу, до повноважень якого віднесено вирішення порушених у зверненні питань.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що на звернення позивача від 28 грудня 2015 року відповідачем надано відповіді, із яким неможливо зрозуміти під яким номером позивач перебуває на черзі по отриманню пільгового житла, чи під номером 1, чи номером 20.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині визнання протиправними дій Чернівецького прикордонного загону в частині організації роботи житлової комісії Чернівецького прикордонного загону щодо розгляду звернень ОСОБА_1 стосовно обліку на пільговій черзі.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2018 року, від 25 квітня 2018 року у справі №826/17905/15 та від 15 серпня 2019 року у справі №823/782/16.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналізуючи поняття "якість закону", Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" 9 № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява № 39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява № 33014/05, пункт 51,52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява № 77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об'єднаного Королівства" ( № 1) ("SundayTimes v. The United Kingdom ( № 1) 6538/74 пункти 48-49); "Мелоун протии Об'єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), № 8691/79, пункт 66); "Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), заява № 12963/87, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v.

Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" ( № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" ( № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" ( № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко