Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.07.2018 року у справі №359/8548/17

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2019 року

Київ

справа №359/8548/17

адміністративне провадження №К/9901/56391/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А. Г.,

суддів: Єресько Л. О., Соколов В. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року (судді: Губська Л. В., Епель О. В., Карпушова О. В. ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Київській області в особі Бориспільського районного відділу управління Державної міграційної служби України в Київській області, третя особа - Адміністрація Державної прикордонної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Державної міграційної служби України в Київській області в особі Бориспільського районного відділу управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі - ДМС, відповідач) про скасування рішення Бориспільського РВ УДМС України в Київській області № 11 від 05 вересня 2017 року про примусове повернення його з України в частині заборони в'їзду в Україну терміном на 3 роки.

В обґрунтування вимог позовної заяви посилався на те, що відповідач, ухвалюючи рішення про примусове повернення, не зазначив жодної з підстав для заборони йому в'їзду в Україну, визначених статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Бориспільського районного відділу Управління державної міграційної служби в Київській області №11 від 05 вересня 2017 року про примусове повернення з України громадянина Грузії ОСОБА_1, в частині заборони в'їзду в Україну терміном на 3 (три) роки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не обґрунтовано необхідність застосування до позивача заборони в'їзду в Україну та не зазначені підстави, якими керувався відповідач при прийнятті такого рішення. Тому, на переконання суду першої інстанції, рішення є протиправним в цій частині.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд не погодився з вказаним висновком суду першої інстанції, мотивуючи тим, що необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд.

При цьому апеляційний суд вказав на довідку Головного управління Національної поліції у м. Києві від 02 вересня 2017 року з якої вбачається, що позивач неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності. Останній раз Московським міським судом м. Москва, Російська Федерація позивач засуджений до 22 років позбавлення волі. 01 лютого 2017 року звільнений за станом здоров'я. В 2005 році набув громадянство України та у 2010 році був його позбавлений у зв'язку з повідомленням завідомо неправдивих відомостей при отриманні громадянства України. Встановлено, що позивач співпрацює із спецслужбами Російської Федерації та прибув на територію України з метою забезпечення діяльності ФСБ Російської Федерації, направленої на підрив основ національної безпеки України, несе в своїй особі суспільну небезпечність своїм перебуванням на території України.

05 вересня 2017 року за порушення правил перебування іноземців в Україні, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 КУпАП.

Апеляційний суд встановив, що позивачем порушений законодавчо встановлений порядок перебування на території України, що є підставою для застосування заходів примусового повернення у країну походження та заборону в'їзду в Україну строком на 3 роки.

При цьому апеляційний суд зазначив, що вжиття заходів щодо примусового повернення та заборони в'їзду в країну залежить виключно від волі відповідача (дискреція), а тому наявність у відповідача об'єктивної можливості вжити у будь-який час заходів, спрямованих на примусове повернення та заборону в'їзду, є достатньою для підтвердження існування очевидної небезпеки.

На переконання колегії суддів апеляційного суду, суд першої інстанції скасував рішення відповідача в оскаржуваній частині без належного дослідження обставин, з одних лише формальних підстав.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скаргу обґрунтовує доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві.

Зокрема, на переконання скаржника добровільна сплата ним штрафу за порушення ним правил перебування в Україні відповідно до частини 1 статті 203 КУпАП є обставиною яка могла б бути врахована при вирішенні заборони йому в'їзду на територію України протягом 3 років.

Вказував на порушення процедури суб'єктом владних повноважень прийняття спірного рішення, посилаючись на те, що інформаційну довідку стосовно позивача отримано відповідачем вже після прийняття рішення Бориспільського РВ УДМС України в Київській області № 11 від 05 вересня 2017 року.

Вказував на процесуальні порушення судом апеляційної інстанції норм КАС України під час перегляду в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти задоволення касаційної скарги на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року та вважає рішення суду апеляційної інстанції законним і обґрунтованим.

ДМС у відзиві зазначила, що 02 вересня 2017 року Головним Управлінням Національної поліції у м. Києві направлено довідку начальникові УДМС в Київській області про те, що громадянин Грузії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 у кримінальному світі має статус "злодія в законі ", кримінальне прізвисько "ОСОБА_2".

Проведеними заходами установлено, що громадянин Грузії ОСОБА_1 тісно співпрацює зі спецслужбами Російської Федерації та прибув на території України з метою забезпечення діяльності ФСБ Російської Федерації направленої на підрив основ національної безпеки У країни, несе в своїй особі суспільну небезпечність своїм перебуванням на території України.

31 вересня 2017 року позивач отримав паспортний документ громадянина Грузії серії НОМЕР_1 терміном дії до 31 серпня 2027 року.

Після проведення ідентифікації, Бориспільським РВ УДМС в Київській області прийнято рішення від 05 вересня 2017 року № 11 про примусове повернення з України громадянина Грузії ОСОБА_1.

На думку відповідача спірне рішення про примусове повернення в частині заборони в'їзду в Україну терміном на 3 роки прийнято обґрунтовано.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 липня 2018 року (судді) Шарапи В. М., Бевзенко В. М., Данилевич Н. А., відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року у справі за даним позовом.

За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: суддя-доповідач Загороднюк А. Г., суддів Єресько Л. О., Соколов В. М.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Рішенням Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб у Миколаївській області від 16 серпня 2005 року позивач набув громадянство України за територіальним походженням та 18 серпня 2005 року Центральним РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області його документовано паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 та зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням ВГІРФО УМВС України в Миколаївській області від 20 жовтня 2010 року, рішення УМВС України у Миколаївській області від 16 серпня 2005 року про набуття позивача громадянства України за територіальним походженням скасовано на підставі статті 21 ЗУ "Про громадянство України", внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей.

02 серпня 2017 року співробітниками Управління карного розшуку ГУНП та співробітниками відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення УДМС в Київській області на території міжнародного аеропорту "Бориспіль" виявлений громадянин Грузії ОСОБА_1, який незаконно перебував на території України без документів.

03 серпня 2017 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області за адміністративним позовом Управління ДМС України в Київській області в особі Бориспільського РВ винесено постанову про затримання громадянин Грузії ОСОБА_1 з метою ідентифікації особи з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців і осіб без громадянства, та допущено її до негайного виконання.

31 вересня 2017 року позивач отримав паспортний документ громадянина Грузії серії НОМЕР_1 терміном дії до 31 серпня 2027 року.

05 вересня 2017 року за порушення правил перебування іноземців в Україні, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.

Штраф у розмірі 510 грн. добровільно сплачено позивачем 05 вересня 2017 року, що підтверджується відміткою на постанові про накладення адміністративного стягнення та квитанцією № 21144.

05 вересня 2017 року Бориспільське РВ УДМС України в Київській області прийняло рішення за № 11 про примусове повернення громадянина Грузії ОСОБА_1, зобов'язано його покинути територію України до 07 вересня 2017 року та заборонено в'їзд в Україну терміном на 3 (три) роки.

Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині заборони в'їзду в Україну терміном на 3 роки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI.

Відповідно до положень частини 1 статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку:

- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;

- якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.

Частиною першою статті 26 Закону країни "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України.

Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону країни "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.

Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно частини третьої статті 26 Закону країни "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Відповідно до частини п'ятою статті 26 Закону країни "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Частиною першою статті 30 Закону країни "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Пунктом 5 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 № 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України 22.01.2018 № 38/77) встановлено, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Відповідно до вказаної Інструкції примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов'язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ~law21~ при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною 2 статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд.

Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Крім того, відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.

Таке рішення може бути оскаржене разом або окремо від рішення про примусове повернення.

Спірним в межах даного позову є правомірність заборони позивачу в'їзду в Україну терміном на 3 роки через порушення ним порядку перебування на території України.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зі змісту Рекомендації Комітету Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11 березня 1980 року на 316-й нараді вбачається, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Таким чином, вжиття заходів щодо примусового повернення та заборони в'їзду в країну залежить виключно від дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень.

Тому, з урахуванням наявності довідки Головного управління Національної поліції у м. Києві від 02 вересня 2017 року по затриманню громадянина Грузії ОСОБА_1 з якої вбачається, що позивач несе в своїй особі суспільну небезпечність своїм перебуванням на території України, яка полягає у встановленні контролю за протиправною діяльністю організованих угрупувань, які вчиняють тяжкі та особливо тяжкі злочини, а також з урахуванням встановленого судом апеляційної інстанції порушення порядку перебування позивача на території України, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про безпідставність позовних вимог та обґрунтованість прийняття спірного рішення в частині заборони в'їзду в Україну терміном на 3 роки.

Доводи касаційної скарги, що добровільна сплата ним штрафу за порушення ним правил перебування в Україні відповідно до частини 1 статті 203 КУпАП є підставою для скасування заборони в'їзду на територію України протягом 3 років є помилковими, так як заборона в'їзду в Україну у зв'язку з порушенням іноземцем або особою без громадянства порядку перебування позивача на території України відповідає законній меті - підтримання публічного порядку відповідно до пункту 3 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також доводи скаржника щодо порушення процедури суб'єктом владних повноважень прийняття спірного рішення, посилаючись на те, що інформаційну довідку стосовно позивача отримано відповідачем вже після прийняття рішення Бориспільського РВ УДМС України в Київській області № 11 від 05 вересня 2017 року є помилковими оскільки така довідка складена 02 вересня 2017 року, тобто до винесення рішення.

Крім того, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Посилання скаржника на процесуальні порушення судом апеляційної інстанції норм КАС України під час перегляду в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції не є підставою для скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року, оскільки відповідно до частини 2 статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії1 (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. Г. Загороднюк

судді Л. О. Єресько

В. М. Соколов