Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.07.2019 року у справі №817/695/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2019 року

Київ

справа №817/695/16

адміністративне провадження №К/9901/14988/18, №К/9901/14989/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В. та Чиркіна С. М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Репетухи Олександри Миколаївни - реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, третя особа - Виконавчий комітет Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій за касаційними скаргами Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Виконавчого комітету Рівненської міської ради на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02 липня 2016 року у складі судді Сала А. Б. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Кузьменко Л. В., Зарудяної Л. О. та Іваненко Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради (далі також - відповідач 1, Управління), Репетухи Олександри Миколаївни - реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради (далі також - відповідач 2, Репетуха О. М., реєстратор), третя особа - Виконавчий комітет Рівненської міської ради (далі також - третя особа, Виконком Рівненської міської ради), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Репетухи О. М. № 28842671 від 21 березня 2016 року про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на квартиру (об'єкт житлової нерухомості) з реєстраційним номером 692817056101 у АДРЕСА_1;

- зобов'язати Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради вилучити запис про скасування права власності на квартиру (об'єкт житлової нерухомості) з реєстраційним номером 692817056101 у АДРЕСА_1, вчиненого на підставі рішення № 28842671 від 21 березня 2016 року, та притягнути до дисциплінарної відповідальності реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Репетуху О. М. за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11 травня 2016 року отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру № 58862684, позивач дізналася про те, що право власності на об'єкт нерухомості (квартиру) скасовано. Вказаний запис було внесено державним реєстратором Репетухою О. М. на підставі рішення № 28842671 за заявою уповноваженої особи Виконавчого комітету Рівненської міської ради. Підставою для прийняття такого рішення зазначено ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 09 березня 2016 року у справі № 22-ц/787/403/2016, якою було скасовано ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2016 року. Вказані дії відповідача 1, на переконання позивача є протиправними, у зв'язку із чим вона звернулася до суду із позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 02 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення № 28842671 від 21 березня 2016 року реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Репетухи Олександри Миколаївни про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на квартиру. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що скасувавши право власності позивача на об'єкт житлової нерухомості та не відновивши попередній запис, державним реєстратором фактично припинено право власності позивача і на 1,7 частини житлового будинку з офісними приміщеннями, що є грубим порушенням права позивача. Також суди зазначили, що державний реєстратор прав на нерухоме майно вносить запис про скасування державної реєстрації прав після перевірки поданих документів лише у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, або скасування записів про проведену державну реєстрацію прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Виконавчий комітет Рівненської міської ради звернулися із касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, в яких просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради подана 01 листопада 2016 року.

Касаційна скарга Виконавчого комітету Рівненської міської ради подана 03 листопада 2016 року.

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 03 листопада 2016 року та від 02 грудня 2016 року відкрито касаційні провадження у справі № 817/695/16, витребувано матеріали справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Чиркіна С. М.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 817/695/16 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційні скарги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно індексний номер 35734603 від 31 березня 2015 року ОСОБА_1 була власником 1,7 частини житлового будинку з офісними приміщеннями, що в АДРЕСА_2.

Водночас, ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2015 закрито провадження у справі № 569/8906/15-ц. Вказаною ухвалою визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про виділ майна в натурі.

Відповідно до умов даної мирової угоди сторонами визначено, що предметом домовленості є визначення та поділ в натурі часток співвласників у житловому будинку з офісними приміщеннями, що розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Зокрема, ОСОБА_1 виділено у власність квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 52,2 кв. м, житловою площею 30,7 кв. м.

За таких обставин, у зв'язку із виділенням часток та по суті утворення нових об'єктів нерухомості, позивачем 17 липня 2015 року виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 (інвентаризаційна справа № 18).

В подальшому, 29 липня 2015 року, набувши право власності на новий об'єкт нерухомості та на підставі отриманого технічного паспорта, позивач звернулася до Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області з відповідною заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з необхідним пакетом документів (паспорт громадянина України, документ про сплату державного мита (квитанція), за надання інформації (квитанція), ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2015 року, технічний паспорт).

За результатом розгляду вказаної вище заяви, 31 липня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 23303416 від 31 липня 2015 року про проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, розмір частки 1/1.

Реєстрація права власності проведена з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна.

Одночасно державним реєстратором видано позивачу свідоцтво про право власності на вказану квартиру, індексний номер 41535623 від 31 липня 2015 року.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 липня 2015 року, індексний номер 41535855, саме вказане вище свідоцтво про право власності стало підставою виникнення у позивача права власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,2 кв. м, житловою площею 30,7 кв. м.

Проте в подальшому ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області від 09 березня 2016 року задоволено апеляційну скаргу ВК Рівненської міської ради та скасовано ухвалу Рівненського міського суду від 16 липня 2015 року у справі № 569/8906/15-ц.

Враховуючи дані обставини, представником ВК Рівненської міської ради Корнійчуком С. П. вже до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради було подано заяву про скасування запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 16148346.

Вказана вище заява була прийнята та розглянута державним реєстратором Репетухою О. М.

За результатом розгляду даної заяви, реєстратор прав на нерухоме майно Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Репетуха О. М. прийняла рішення про скасування № 28842671 від 21 березня 2016 року, яким вирішила скасувати запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внести запис про скасування державної реєстрації розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 692881705601.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 55565616 станом на 21 березня 2016 року зареєстроване право приватної власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, скасовано.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення неправильного по суті рішення. Скаржник зазначає, що оскільки Управління є виконавчим органом Рівненської міської ради, тобто органом місцевого самоврядування - дана справа підсудна місцевому загальному суду, як адміністративному, таким чином суди не мали права розглядати дану справу.

У своїй касаційній скарзі Виконавчий комітет Рівненської міської ради вказує, що оскаржуване рішення державного реєстратора прийняте у повній відповідності до положень чинного законодавства, а відтак підстави для його скасування відсутні.

Крім того, також наголошує на порушенні судами правил предметної юрисдикції.

Від учасників справи відзиву на касаційні скарги не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 02 липня 2016 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року не відповідають, а вимоги касаційних скарг є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина 2 статті 2 КАС України).

У цій справі, що розглядається, правовідносини виникли стосовно визнання протиправним та скасування рішення реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Репетухи О. М. про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру.

При цьому, з висловлених позивачем у ході розгляду справи мотивів звернення до суду вбачається, що в результаті вчинених державним реєстратором дій її позбавлено права власності на квартиру, що стало основною підставою для звернення до суду з позовом.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією права власності на об'єкт нерухомого майна, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За правилами пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

У справі, що розглядається, оскаржуються дії державного реєстратора, які полягають у скасуванні державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру.

При цьому, в основі спору лежить оспорювання правомірності позбавлення позивача права власності. Відтак цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір щодо оскарження дій державного реєстратора з мотивів неправомірності позбавлення позивача права власності, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 та Виконавчим комітетом Рівненської міської ради щодо правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно. Крім того, судом встановлено, що ухвалою Рівненського апеляційного суду від 07 червня 2019 року призначено до розгляду справу № 569/8906/15-ц щодо припинення права спільної часткової власності на будинок (в якому знаходиться квартира, щодо якої скасовано право власності ОСОБА_1) та виділення майна в натурі за кожним відповідно до плану технічного паспорту.

Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин 1 та 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині 1 статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Важливо, що на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанції у цій справі, Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 09 вересня 2008 року у справі № 21-1883во07, від 02 березня 2010 року у справі № 3-472к10, від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15 та від 24 січня 2017 року у справі № 815/6165/14, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 809/973/14, від 13 листопада 2018 року у справі № 809/649/14.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов'язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_10 (Нідерланди), ОСОБА_11 (Швейцарія), ОСОБА_12 (Сполучене Королівство), ОСОБА_13 (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.

Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина 1 статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною 1 статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених Частиною 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційні скарги Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Виконавчого комітету Рівненської міської ради підлягають частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 238,239,341,344,349,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Виконавчого комітету Рівненської міської ради задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02 липня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Репетухи Олександри Миколаївни - реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради третя особа Виконавчий комітет Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

С. М. Чиркін