Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.10.2019 року у справі №161/2639/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2019 року

Київ

справа №161/2639/17

адміністративне провадження №К/9901/15284/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 161/2639/17

за позовом ОСОБА_1

до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року (у складі колегії: головуючого судді Богаченка С. І., суддів Рибачука А. І., Старунського Д. М. ),

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

16 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області, в якому просила:

визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 16 січня 2017 року № 2 щодо відмови у призначенні їй пенсії на пільгових умовах згідно з пунктом "є" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

зобов'язати відповідача призначити та виплачувати їй пенсію на пільгових умовах згідно з пунктом "є " статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши у її пільговий стаж роботу за період з 01 січня 1992 року по 08 січня 2001 року у ВАТ "Луцький шовковий комбінат "Волтекс" календарно, з моменту звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, а саме з 13 грудня 2016 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач має право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "є " статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки вона досягла 55-річного віку, має понад 25 років стажу, з яких понад 20 років прядильницею.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року апеляційну скаргу Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області задоволено. Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення відповідача та зобов'язання призначити пенсію на пільгових умовах відповідно до пункту є статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 04 липня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 161/2639/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 27 вересня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу №161/2639/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 вересня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,13 грудня 2016 року звернулась до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області із заявою про призначення їй пенсії на підставі пункту "є" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", так як має достатній пільговий стаж роботи та досягла відповідного пенсійного віку для призначення пільгової пенсії. Загальний трудовий стаж становить 25 років 02 місяці 04 дні.

Згідно рішення комісії з питань підтвердження періодів роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області від 29 грудня 2016 року № 138/878 ОСОБА_1 зараховано до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "є" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" періоди роботи з 13 березня 1979 року по 11 грудня 1988 року, з 26 грудня 1988 року по 30 грудня 1990 року, з 14 січня 1991 року по 31 грудня 1991 року - календарно, з 01 січня 1992 року по 08 січня 2001 року - за фактичною тривалістю на посаді прядильниці у ВАТ "Луцький шовковий комбінат "Волтекс", що становить 16 років 04 місяці 23 дні.

16 січня 2017 року Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області відмовило ОСОБА_1 у призначенні пільгової пенсії на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю у неї необхідного пільгового стажу.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову про відмову у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивача з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності у неї пільгового стажу, необхідного для призначення пенсії. Позивач зазначає, що подала відповідачу всі необхідні документи, передбачені чинним законодавством, для призначення пенсії на пільгових умовах. Однак, відповідачем протиправно відмовлено їй у призначені пенсії, з підстав не передбачених чинним законодавством.

03 серпня 2017 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача, в яких відповідач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Основного Закону).

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі-Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі-Закон № 1058-IV).

~law25~ визначено категорії осіб, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах.

За змістом пункту "є" ~law26~ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, робітниці текстильного виробництва, зайняті на верстатах і машинах, - за списком виробництв і професій, затверджуваним у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років.

Отже, робота на виробництві та за професією, зазначеними в названому пункті, на підставі закону виокремлена в окрему категорію робіт та професій серед восьми інших, передбачених ~law27~, робота на яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

У період роботи ОСОБА_1 професія "прядильниця" була зазначена у Списку виробництв і професій, робота на яких дає робітницям підприємств текстильної промисловості право на отримання пенсії по старості після досягнення 50 років і при стажі роботи в цих професіях не менше 20 років, затвердженому Постановою Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року № 1021, у розділі "бавовняне, ватне, льняне, вовняне, шовкове, конопле-джутове, трикотажне, текстильно-галантерейне і валяльно-повстяне виробництво, текстильні цехи у виробництвах штучного і синтетичного волокна", а після прийняття ~law28~ - у Списку виробництв і професій, робота на яких дає робітницям право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583.

Згідно з положенням ~law29~ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Сутнісний, нормативний, цільовий підхід до розуміння положень пункту "є" ~law30~ в поєднанні із наведеними вище нормами дає підстави вважати, що призначення пільгової пенсії робітницям текстильного виробництва, зайнятим на верстатах і машинах, за списком виробництв і професій, затверджуваним у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, залежить від наявності підстав та умов, передбачених саме цією нормою права, і не пов'язано з законодавчими передумовами, встановленими для інших категорій осіб, визначених ~law31~, які мають право на пільгову пенсію, але за умов і в порядку, передбачених окремо для кожної категорії таких осіб. Тобто, для призначення пенсії за пунктом "є" ~law32~ особа мала бути робітницею не будь-якого текстильного виробництва, а текстильного виробництва за списком виробництв і професій, затверджуваним у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, бути зайнятою (працювати) на верстатах і машинах, мати відповідні стаж роботи (не менше 20 років) та вік (50 років).

Трудовий стаж для призначення пільгової пенсії на підставі цього пункту підтверджується відповідно до положень Порядку з урахуванням тривалості, складу, режиму і порядку обліку робочого часу для робітниць текстильного виробництва.

Для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджено матеріалами справи наступні обставини, які мають значення для вирішення спору в цій справі.

У трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 04 травня 1979 року всі записи внесені у відповідності до норм чинного законодавства.

Згідно архівних довідок про заробітну плату від 12 грудня 2016 року № 2653/1-11, № 2654/1-11, № 2655/1-11 та № 2656/1-11, ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата, з якої сплачувався збір на обов'язкове пенсійне страхування з 1978 року по 2002 рік.

Також, в особовій картці форми Т-2 ОСОБА_1 є всі записи про надання відпусток.

За ці періоди сплачувався збір на обов'язкове пенсійне страхування, окремо вони в трудовій книжці не виділяються і не виключаються зі стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових мовах.

Спірні періоди її роботи на ВАТ "Луцький шовковий комбінат "Волтекс" підтверджуються підписом відповідальної особи та печаткою підприємства відповідно до записів у її трудовій книжці і не потребують додаткового відокремлення та підтвердження довідками, оскільки законодавством визначено, що право на пільгову пенсію мають робітниці текстильного виробництва, зайняті на верстатах і машинах (професія прядильники).

Наявні докази, довідки узгоджуються з записами у трудовій книжці і підтверджують, що стаж роботи ОСОБА_1, необхідний для призначення пенсії на пільгових умовах, становить більше 20 років та загальний стаж становить 25 років 02 місяці 04 дні.

Як встановлено судом першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області та Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області дійшли висновку, що за періоди роботи з 01 січня 1992 року по 08 січня 2001 року до пільгового стажу зараховуються лише фактично відпрацьовані дні на підставі архівних довідок від 12 грудня 2016 року № 2657/1-11 та № 2658/1-11.

Суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржуване рішення також погодився із такими висновками органів пенсійного фонду, однак, колегія суддів Верховного Суду вважає помилковими такі висновки у зв'язку із наступним.

Нормативні положення щодо обліку, тривалості чи режиму робочого часу, як-от перебування на роботі повний/неповний робочий день (наприклад, як це визначено пунктами "а ", "б" ~law33~), застосування яких приписано до інших категорій осіб, перелік яких наведений у ~law34~, до осіб, які заявлять про право на пенсії за пунктом "є" ~law35~, не мають застосовуватися.

У значенні наведеного висновку міркування суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, про слушність обрахунку управлінням ПФУ пільгового стажу позивача для призначення пенсії відповідно до пункту "є" ~law36~ та Порядку застосування Списків № 1 і № 2 не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

При цьому слід зазначити про незастосовність до спірних правовідносин Порядку застосування Списків № 1 і № 2, оскільки, як указано в самому Порядку (пункт 1), цей Порядок регулює застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпунктів "а ", "б" ~law37~, а звідси - не поширює свою дію на обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпункту "є" ~law38~.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відмова відповідача у призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах, є неправомірною.

Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Аналогічна позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому України у постанові від 29 червня 2017 року у справі № 161/19344/13-а.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" ( № 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Spacek, s. r. o. v. The Czech Republic" № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття "якість закону" Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява № 39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява № 33014/05, пункт 51,52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява № 77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об'єднаного Королівства" ( № 1) ("SundayTimes v. The United Kingdom ( № 1)"), серія А, № 30, пункти 48-49; "Мелоун протии Об'єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), серія А, № 82, пункт 66); "Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), серія А, № 226-А, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v.

Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" ( № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" ( № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" ( № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді, як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.

У зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року необхідно скасувати, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2017 року - залишити в силі.

Оскільки колегія суддів скасовує рішення суду апеляційної інстанції, не повертаючи справу на новий розгляд, відповідно до статті 139 КАС України судові витрати підлягають новому розподілу.

Відповідно до квитанції № 3 від 03 липня 2017 року ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 768,00 грн., який належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (частина 1 статті 139 КАС України).

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року скасувати.

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2017 року залишити в силі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (Код ЄДРПОУ 40370530) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 768,00 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 00 коп. ), сплачений квитанцією № 3 від 03 липня 2017 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко