Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.01.2019 року у справі №806/2067/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2020 року

м. Київ

справа №806/2067/18

адміністративне провадження №К/9901/3090/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Мартинюк Н. М.,

суддів: Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №806/2067/18

за позовом ОСОБА_1

до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Державне підприємство "Сетам ", Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",

про зобов'язання зупинити вчинення виконавчих дій,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року (прийняту у складі: головуючого судді Кузьмишина В. М., суддів Сушка О. О., Ватаманюка Р. В. ).

УСТАНОВИЛ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- зобов'язати Святошинський районний відділ Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції зупинити вчинення виконавчих дій щодо реалізації майна, а саме: приміщення АДРЕСА_1, шляхом винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій щодо реалізації приміщення АДРЕСА_1;

- визнати протиправними дії Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно обтяження за номером запису про обтяження ~organization0~ (спеціальний розділ) про арешт нерухомого майна, згідно якого накладено арешт на 1/2 частину нежилого приміщення АДРЕСА_2;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження у вигляді арешту нерухомого майна на 1/2 частину нежилого приміщення АДРЕСА_2, номер запису обтяження ~organization2~9 (спеціальний розділ), що належить на праві власності ОСОБА_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є власником 1/2 нежитлового приміщення АДРЕСА_1. З відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачка дізналась, що державний реєстратор на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №40167916 від 17 березня 2018 року зареєстрував в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно арешт нерухомого майна, а саме: нежилого приміщення АДРЕСА_2. Згідно інформації, розміщеної на сайті біржі електронних торгів "Сетам", вказане приміщення передано на реалізацію відповідачем. Водночас позивачка не була боржником у виконавчому провадженні в межах якого здійснювалась реалізація арештованого майна.

Такі дії відповідача, на думку позивачки, є протиправними і такими, що суперечать законодавству щодо захисту права приватної власності, оскільки вона не є боржником у жодному виконавчому провадженні.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2018 року клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом зобов'язання Державного підприємства "Сетам" зупинити реалізацію майна, а саме: приміщення АДРЕСА_2 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 5 липня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Зобов'язано Святошинський районний відділ Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції зупинити вчинення виконавчих дій щодо реалізації майна, а саме: приміщення АДРЕСА_1, шляхом винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій щодо реалізації приміщення АДРЕСА_1.

Визнано протиправними дії Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно обтяження за номером запису про обтяження ~organization3~ (спеціальний розділ) про арешт нерухомого майна, згідно якого накладено арешт на 1/2 частину нежилого приміщення АДРЕСА_2.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження у вигляді, арешту нерухомого майна на 1/2 частину нежилого приміщення АДРЕСА_2, номер запису обтяження 252899879 (спеціальний розділ), що належить на праві власності ОСОБА_1.

Приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірність своїх дій щодо передачі на реалізацію шляхом проведення електронних торгів Державному підприємству "Сетам" 1/2 частини приміщення АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно обтяження за номером 25289987 (спеціальний розділ) про арешт нерухомого майна, згідно якого накладено арешт на 1/2 частину нежилого приміщення АДРЕСА_2, оскільки позивачка не являється боржником у виконавчому провадженні, в межах якого накладено арешт на спірне майно.

З урахуванням наведеного і з метою захисту права приватної власності позиваки, суд першої інстанції вирішив скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження у вигляд арешту нерухомого майна на 1/2 частину нежилого приміщення АДРЕСА_2, номер запису обтяження 252899879 (спеціальний розділ), що належить на праві власності ОСОБА_1.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 5 липня 2018 року і закрито провадження у справі.

Крім того, у зв'язку із закриттям провадження у справі скасовано також ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2018 року про забезпечення позову у справі.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, виходив з того, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Якщо ж порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Оскільки вказаний спір безпосередньо стосується майнових прав та інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулась до адміністративного суду, що в свою чергу, суперечить засадам адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім цього, колегія суддів зазначила, що у зв'язку із закриттям провадження у справі скасуванню також підлягає ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2018 року про забезпечення позову у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 5 липня 2018 року залишити в силі.

Зокрема, скаржниця зазначає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, а також непідтвердженим належними і допустимими доказами, оскільки судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини і не досліджено належним чином докази, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, висновки, що викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи.

Позивачка зауважує, що її позовні вимоги спрямовані на зобов'язання суб'єкта владних повноважень зупинити передачу майна на реалізацію шляхом проведення електронних торгів в межах виконавчого провадження, адже майно, яке передано на реалізацію не належить боржнику у зазначеному виконавчому провадженні. На думку, позивачки, у цій справі немає жодного спору щодо права власності на майно, чи інших майнових прав позивачки.

ПАТ "УкрСиббанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, прийнятим із дотриманням норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідач і державне підприємство "Сетам" не надали суду своїх відзивів на касаційну скаргу.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що 5 вересня 2017 року державний виконавець Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції (надалі також - Святошинський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ) у межах виконавчого провадження №5443569 виніс постанову про арешт майна боржника з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва про стягнення боргу з товариства з обмеженою відповідальністю "Ректайм" на користь публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк".

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 31 жовтня 2017 року у справі №296/598/17 відмовлено у задоволенні позовної заяви ТОВ "Ректайм" до ОСОБА_2 про розірвання договору.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ТОВ "Ректайм ", ПАТ "УКРСИББАНК" про визнання права власності на частку у розмірі 50% ідеальної долі об'єкту нерухомого майна і визнання недійсними договорів іпотеки задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на частку у розмірі 50% ідеальної долі об'єкту нерухомого майна, а саме: нежилого приміщення АДРЕСА_1.

Визнано недійсним договір іпотеки від 26 серпня 2008 року, укладений між ТОВ "Ректайм" і акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк"), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А. В. і зареєстрований в реєстрі за №3155.

Визнано недійсним договір іпотеки від 29 травня 2008 року, укладений між ТОВ "Ректайм" і акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк"), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А. В. і зареєстрований в реєстрі за №2368.

Знято арешт з майна, а саме: з нежилого приміщення АДРЕСА_1, що накладений постановою старшого державного виконавця Святошинського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ Колодчука С. В. від 3 серпня 2017 року ВП №54435769 про арешт майна боржника, а також постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника старшого державного виконавця Святошинського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ Колодчука С. В. від 5 вересня 2017 року, що винесена в межах виконавчого провадження №54435769, і виключено нежиле приміщення АДРЕСА_1 з постанови опису та арешту майна (коштів) боржника ВП №54435769 від 5 вересня 2017 року.

27 листопада 2017 року на підставі рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 31 жовтня 2017 року у справі №296/3598/17 за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності на 1/2 частку нежилого приміщення АДРЕСА_2, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження (індексний номер витягу: 106048921).

В подальшому, 6 грудня 2017 року позивачка придбала у ОСОБА_2 1/2 частину вказаного нежилого приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 175,3 м2, що підтверджується договором купівлі-продажу №2933 від 6 грудня 2017 року.

Однак вказане нежитлове приміщення передано на реалізацію (електронні торги) згідно заявки відповідача, номер виконавчого провадження №54435769 де стягувачем є ПАТ "УкрСиббанк ", а боржником ТОВ "Ректайм", відомості про чинні обтяження - арешт майна боржника на підставі постанови ВП №54435769. Торги призначено на 24 травня 2018 року.

У інформації про лот зазначено, що майно належить боржникові (ТОВ "Ректайм") на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу від 13 вересня 2001 року. Встановлені обмеження - відсутні.

З метою захисту свої прав позивачка 31 січня 2018 року звернулась до відповідача з вимогою негайно винести постанову про зняття арешту з майна і направити дану постанову ДП "Сетам" для припинення електронних торгів і зняття з реалізації приміщення.

У зв'язку з невиконанням вимоги позивачки, вона звернулася до суду.

Зокрема, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі №806/1540/18 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Святошинського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ щодо передачі на реалізацію шляхом проведення електронних торгів Державному підприємству "Сетам" 1/2 частини приміщення АДРЕСА_1, і належить на праві приватної власності ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 6 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А. В., зареєстрованого в реєстрі за №2933.

Зупинено реалізацію арештованого майна -1/2 частини приміщення АДРЕСА_1, і належить на праві приватної власності ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 6 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А. В., зареєстрованого в реєстрі за №2933.

Однак, вказане судове рішення на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій не набрало законної сили і не підлягало виконанню.

Крім того, в провадженні Шевченківського районного суду міста Києва знаходилась справа №295/1893/18 за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсними електронних торгів, оформлених протоколом проведення електронних торгів №315780 від 9 лютого 2018 року, реєстраційний номер лота 259989, щодо реалізації нежитлового приміщення АДРЕСА_1 і визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів №315780 від 9 лютого 2018 року, реєстраційний номер лота 259989, щодо реалізації нежитлового приміщення АДРЕСА_1.

В ході розгляду зазначеної справи ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року забезпечено позов шляхом зупинення вчинення виконавчих дій у межах виконавчого провадження ВП №54435769, що перебуває у провадженні Святошинського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ, щодо оформлення акту про проведені електронні торги, оформлені протоколом проведення електронних торгів №315780 від 9 лютого 2018 року, реєстраційний номер лота 259989, щодо реалізації нежитлового приміщення АДРЕСА_1.

У зв'язку з невиконанням зазначених рішень ОСОБА_1 неодноразово зверталася до відповідача з вимогою зупинити реалізацію арештованого майна, що належить їй на праві власності.

Оскільки жодних дій щодо припинення реалізації вказаного приміщення відповідач не здійснив, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

III. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на

підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року №1404-VIII.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Частиною 1 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника встановлюється статтею 48 наведеного Закону, відповідно до частини 1 якої звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до частини 6 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.

Частинами 1 , 2 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України. У разі якщо від продажу частини майна виручено суму, необхідну для задоволення вимог стягувана, сплати виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження, а також сплати штрафу, продаж арештованого майна припиняється.

Пунктом 1 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2831/5 від 29 вересня 2016 року (далі - "Порядок №2831/5") передбачено, що арештоване майно (далі - "майно") - рухоме або нерухоме майно боржника (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині 8 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження"), на яке звернено стягнення і яке підлягає примусовій реалізації.

Згідно розділу II даного Порядку датою передачі майна на реалізацію вважається дата внесення в Систему інформаційного повідомлення про електронні торги (торги за фіксованою ціною). Організатор здійснює внесення до Системи інформації про арештоване майно (формування лота) та його реалізацію за заявкою відділу державної виконавчої служби. Державний виконавець направляє заявку на реалізацію арештованого майна начальнику відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, для підписання та передачі Організатору.

Начальник відділу державної виконавчої служби після отримання проекту заявки та документів щодо передачі майна на реалізацію у строк до трьох робочих днів перевіряє ці документи на відповідність вимогам законодавства, наявність відомостей про місце зберігання й демонстрації майна та у разі виявлення порушень визначає їх перелік та встановлює строк для усунення порушень, який становить не більше трьох робочих днів, а у разі, якщо відповідно до законодавства реалізація майна неможлива, документи щодо передачі майна на реалізацію повертаються державному виконавцю, який їх подав, із зазначенням визначених законодавством підстав, що унеможливлюють реалізацію майна. У разі встановлення відповідності документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства начальник відділу державної виконавчої служби підписує (за допомогою електронного цифрового підпису або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її Організатору разом із документами, передбаченими абзацами четвертим тринадцятим пункту 3 розділу II цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби для внесення інформації про проведення електронних торгів у Систему.

Перевірка змісту заявки на відповідність вимогам законодавства Організатором не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до Системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи відділу державної виконавчої служби (приватний виконавець). Організатор перевіряє повноту заповнення заявки.

Згідно з частинами 3 -5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого частинами 3 -5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частинами 3 -5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", письмової заяви стягувана про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" частинами 3 -5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - "КАС України"), зокрема до Глави 2 "Касаційне провадження" Розділу III "Перегляд судових рішень".

Разом з тим, пунктом 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-ІХ, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та

інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За визначенням пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно- владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно- правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно- правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність і майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Крім того, спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до його порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Так, підставою цього позову позивачка визначила наявність арешту, накладеного на майно, яке належить їй на праві приватної власності, і подальша його реалізація, що порушує її права на нерухоме майно. Адже вона не є стороною виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт на майно.

Отже, зміст заявлених позовних вимог у цій справі зводиться до захисту права власності або іншого речового права позивачки і відповідач при прийнятті оскаржуваних рішень не здійснював жодних владних управлінських функцій щодо позивачки.

За змістом статей 15, 16, 21 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або.

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду підтримує висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі є приватноправовим і його належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Доводи скаржниці щодо належності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів не знайшли свого підтвердження під час їхнього розгляду у суді касаційної інстанції.

Крім того, за практикою Європейського суду з прав людини (наприклад рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України") суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини 1 статті б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що доводи наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті б Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена...................................................

Н. М. Мартинюк

А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду