ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 826/15015/15

адміністративне провадження № К/9901/12142/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н.А.,

суддів: Смоковича М.І., Шевцової Н.В.,

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України , про визнання незаконним звільнення, стягнення коштів, визнання протиправними дій, визнання незаконним та скасування наказу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2015 року (головуючий суддя - Качур І.А., судді - Келеберда В.І., Данилишин В.М. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року (головуючий суддя - Ісаєнко Ю.А., судді - Губська Л.В., Федотов І.В.) .

І. Суть спору

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В липні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , скаржник) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - відповідач, Міністерства), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила:

визнати звільнення з роботи ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України незаконним та поновити її на роботі в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України на посаді заступника начальника відділу;

стягнути з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботу;

стягнути з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь позивача відшкодування за заподіяну моральну шкоду у розмірі 30 000 грн. (тридцять тисяч гривень);

покласти на службову особу, винну в незаконному звільненні позивача, обов`язок покрити шкоду, заподіяну установі у зв`язку з оплатою позивачеві часу вимушеного прогулу у зв`язку з порушенням закону або затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі;

визнати протиправними дії Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо невиплати позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та зобов`язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України надати позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.06 № 268 у розмірі середньомісячної заробітної плати працівника;

визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 26.06.2015 № 34 б «Про встановлення та скасування надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи працівникам апарату Мінекономрозвитку України» в частині скасування позивачу надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи з 1 червня 2015 року та зобов`язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України здійснити перерахування недоотриманих позивачем коштів у зв`язку із скасуванням надбавки з 1 червня 2015 року.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання незаконним звільнення, стягнення коштів, визнання протиправними дій, визнання незаконним та скасування наказу - відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що скорочення чисельності штату відповідача у межах спірних правовідносин мало місце; а також відповідачем, під час вивільнення позивача, дотримано імперативних присів законодавства України, що регулюють процедуру вивільнення та вжито заходи щодо працевлаштування позивача у створеному Департаменті, з огляду про що звільнення позивача з посади є правомірним, а наказ від 07.07.2015 №1679-к є таким, що відповідає приписам законодавства, а отже не підлягає скасуванню. Крім того, суди зауважили, що позивачем не доведено наявності переважного права на залишення на роботі. Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій щодо невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань та зобов`язання здійснити таку виплату, то суди зазначили, що законодавство не визначає обов`язку керівника державного органу (чи установи) щодо здійснення виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а надає таким керівникам право вчинення таких дій. Стосовно вимоги про визнання незаконним та скасування наказу від 26.06.2015 №34б «Про встановлення та скасування надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи працівникам апарату Мінекономрозвитку України» в частині скасування надбавки ОСОБА_1 за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи з 1 червня 2015 року та зобов`язання здійснити перерахування недоотриманих позивачем коштів у зв`язку із скасуванням надбавки з 1 червня 2015 року, то суди також зауважили, що розгляд документів щодо скасування позивачеві надбавки, та прийняття за його результатом рішення відбулося в межах одного календарного місяця. Крім того Положення не містить будь-яких вказівок на неможливість зняття з позивача надбавки за умови надходження допомоги для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу). А відтак, наказом Мінекономрозвитку від 26.06.2015 № 34б правомірно скасовано позивачу надбавку за високі досягнення у праці.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ

29 лютого 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року, в якій просить скасувати зазначені рішення судів та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а також, за результатами розгляду долучених письмових доказів, - винести окрему ухвалу.

В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій, при вирішенні даної справи, не було взято до уваги, що, хоча і скорочення у департаменті регулювання державних закупівель і відбулося, але при цьому, чисельність відділу технічних роз`яснень та внутрішніх процесів, що у складі цього Департаменту, не змінювалася, у якому наявна посада заступника начальника відділу, що є аналогічною займаній позивачкою посаді. Також судами було проігноровано положення п. 3 ч. 1 ст. 42 КЗпП України щодо наявності у скаржниці переважного права в залишенні на роботі, оскільки у департаменті державних закупівель Міністерства економічного розвитку і торгівлі України позивачка працює з 2008 року. Крім того, судами проігноровано вимоги ч. 2 ст. 40 КЗпП України щодо звільнення працівника у разі неможливості переведення останнього на іншу роботу, хоча відповідач, на думку скаржниці, мав можливість і повинен був надати посаду заступника начальника відділу технічних роз`яснень та внутрішніх процесів, так як скорочення цієї посади не відбулося. Позивачка вказує на порушення трудового законодавства в частині порядку вивільнення працівників, оскільки, їй не було запропоновано усіх, наявних протягом дії попередження, вакантних посад, зокрема, завідувача сектору, яка за кваліфікаційними вимогами прирівнюється до посади заступника начальника відділу. Також скаржниця вказує, що, внаслідок незаконного звільнення, їй було завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що позивачка безпідставно була позбавлена права на отримання заробітку, внаслідок чого змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя та сім`ї, а також зазнавала постійних хвилювань. Щодо вимоги про зобов`язання відповідача надати матеріальну допомогу на вирішення соціально - побутових питань, то скаржниця зазначає, що з аналізу листа Мінсоцполітики від 19.01.2015 3 39/13/84-15, вбачається, що право щодо невиплати даного виду допомоги виникає лише у випадку, якщо коштів на її виплату недостатньо, оскільки виплачувати її немає можливості, що в даних спірних правовідносинах не мало місце, оскільки фонд оплати праці Міністерства залишився незмінним після скорочення апарату Міністерства на 389 посад. Також скаржниця вказує, що судами не враховано, що підставою скасування надбавки за високі досягнення у праці, у відповідності до приписів пп. 2.5.2 п. 2.5. Положення можуть бути лише 3 підстав: відсутність у посадовій інструкції працівника функції, яка є підставою для виплати надбавки в розмірі більше 40 %; несвоєчасне виконання доручень керівництва ; погіршення якості роботи, порушення стану виконавської та трудової дисципліни. Водночас, наказом Міністерства від 25.06.2015т № 34б, яким скасовано даний вид заохочення, підстава для її скасування відсутня. А відтак, подання директора департаменту регулювання державних закупівель, погодженого заступником Міністра, що лягло в основу наказу Міністерства від 25.06.2015т № 34б, та в якому підставою скасування надбавки значиться - значне зменшення навантаження, є неправомірним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 березня 2016 року відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.

25 березня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшло заперечення відповідача, в якому він вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими та просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року зазначену касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду.

24.03.2020 на адресу суду касаційної інстанції надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням карантинних заходів через поширення на території України коронавірусу COVID-19.

03.06.2020 судом касаційної інстанції отримано клопотання Міністерства економіки, торгівлі та сільського господарства України про відкладення розгляду справи з тих же причин.

01.07.2020 втретє відповідач звернувся до Верховного Суду із клопотанням про відкладення розгляду справи з аналогічних причин.

Відповідно до приписів частини 4 статті 344 КАС України, неприбуття учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відтак, враховуючи те, що сторони у даній справі повідомлені належним чином, а також те, що необхідність в наданні пояснень сторонами у зазначеній справі відсутня, Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження, згідно п.2 ч. 1 ст. 345 КАС України

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

З 17 вересня 2007 року за результатами конкурсного відбору ОСОБА_1 була призначена на посаду провідного спеціаліста відділу взаємодії з Секретаріатом Президента України та іншими органами державної влади департаменту взаємодії з Верховною Радою України та іншими органами державної влади Міністерства економіки України.

19 травня 2008 року у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису Міністерства позивач переведена на посаду провідного спеціаліста відділу нормативно - методологічного забезпечення та оскарження процедур державних закупівель департаменту державних закупівель.

30.09.2008 позивача переведено на посаду головного спеціаліста відділу надання роз`яснень з питань державних закупівель департаменту державних закупівель як така, що успішно пройшла стажування.

26.11.2012 позивач переведена з кадрового резерву на посаду заступника начальника відділу надання роз`яснень з питань державних закупівель департаменту державних закупівель та державного замовлення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

На виконання пункту 9 Прикінцевих положень Закону № 76 наказом від 27.02.2015 № 171 в Мінекономрозвитку була затверджена нова структура апарату Міністерства.

02.03.2015 було введено в дію новий штатний розпис у складі 854 штатних одиниць з урахуванням скорочення апарату Міністерства на 389 посад.

Згідно із Наказом Мінекономрозвитку від 27.02.2015 № 171, зокрема було утворено департамент регулювання державних закупівель, чисельність якого складає 27 посад.

Про можливе наступне вивільнення позивача попереджено - 06.05.2015, що підтверджується особистим написом позивача про надання їй посади начальника відділу технічних роз`яснень Департаменту регулювання державних закупівель, зробленим позивачем на відповідному Попередженні (копія міститься у матеріалах судової справи).

07.05.2015 відповідачем ОСОБА_1 було запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста відділу міжнародної діяльності департаменту регулювання державних закупівель, від якої позивач відмовилась, що підтверджується Актом про ознайомлення із попередженням від 07.05.2015.

В зазначеному попередженні про можливе вивільнення позивачем зазначено, що вимагає надати посаду заступника начальника відділу технічних роз`яснень та внутрішніх процесів департаменту регулювання державних закупівель.

Разом з тим, згідно штатного розпису, станом на 07.05.2015, на посаді заступника начальника відділу технічних роз`яснень та внутрішніх процесів департаменту регулювання державних закупівель перебувала ОСОБА_2 , яка призначена на посаду з 12.05.2015 на підставі наказу від 06.05.2015 №1041-к.

Наказом від 07.07.2015 №1679-к позивач звільнена із займаної посади у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці з 10.07.2015 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою зазначено наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.02.2015 №171 «Про структуру апарату Міністерства економічного розвитку і торгівлі України», штатний розпис апарату Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.02.2015, попередження про можливе вивільнення.

Відповідно до подання директора департаменту регулювання державних закупівель О.Стародубцева від 25.06.2015 № 3301-03/297 у зв`язку із значним зменшенням навантаження було надано пропозицію Заступнику Міністра економічного розвитку і торгівлі України М.Є. Нефьодову (відповідно до розподілу обов`язків) скасувати позивачу надбавку за високі досягнення у праці з 01.06.2015 року.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII) регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Частиною першої статті 30 зазначеного Закону №3723-XII, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, передбачені спеціальні підстави припинення державної служби.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 2 ст. 40 цього КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 49-2 КЗпП, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до положень статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції (далі - Суд) наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Суд зауважує, що предметом оскарження у даній справі є наказ Міністерства від 06.07.2015 № 1679-к про звільнення позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою прийняття даного наказу слугував наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.02.2015 № 171 «Про структуру апарату Міністерства економічного розвитку і торгівлі України», штатний розпис апарату Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.02.2015, попередження про можливе наступне вивільнення.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що те, що у відповідача фактично відбулося скорочення чисельності штату, що підтверджується наказом від 27.02.2015 № 171, яким затверджено нова структура апарату Міністерства та вводився в дію новий штат у складі 854 штатних одиниці та свідчить про скорочення апарату Міністерства на 389 посад.

Стосовно процедури звільнення позивачки і виконання відповідачем обов`язку по її працевлаштуванню, Суд зазначає наступне.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП суди зобов`язані не тільки з`ясувати: чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, а й - чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Суди попередніх інстанцій, з чим погоджується і колегія суддів касаційної інстанції, дійшла правомірного висновку щодо дотримання двомісячного строку попередження позивачки, оскільки вказане підтверджується наявними в матеріалах справи копією попередження від 07.05.2015 та копією наказу про звільнення ОСОБА_1 від 07.07.2015, яким фактично її звільнено 10.07.2015.

Водночас, суди, дійшовши вказаних висновків щодо дотримання строку попередження позивачки, необґрунтовано зазначили про виконання відповідачем вимог ст. 492 КЗпП України в частині пропозиції скаржниці усіх вакантних посад, наявних під час дії попередження.

Так, Суд зауважує, що вищевказаний висновок суди зробили на основі здійсненої відповідачем пропозиції лише однієї вакантної посади - головного спеціаліста відділу міжнародної діяльності департаменту регулювання державних закупівель. В той же час, судами не досліджено наявність інших вакантних посад, протягом строку дії попередження позивачки, а також здійснення останній пропозиції даних посад відповідачем.

Крім того, судами не надано оцінки, наявній в матеріалах справи копії штатного розпису Департаменту регулювання державних закупівель станом на 07.05.2015 в частині заповненості вакантних посад, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість судових рішень в частині висновків про дотримання відповідачем встановленої законодавством про працю процедури вивільнення працівників в результаті реорганізації Міністерства, зокрема, здійснення пропозиції усіх наявних протягом дії попередження вакантних посад.

Колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію щодо необхідності пропозиції саме усіх вакантних посад, наявних в державному органі чи органі місцевого самоврядування. Так, вказане підтверджується постановами від 19.07.2018 у справі №822/2595/16, від 11.10.2018 у справі №826/22101/15, від 07.02.2018 у справі № 813/8766/13-а.

Також Суд вважає за необхідне зауважити про необґрунтоване відхилення судами попередніх інстанцій доводів позивачки щодо наявного у неї переважного права на залишення на роботі.

Так, суди лише обмежилися висновком про те, що позивачем не доведено наявності переважного права на залишення на роботі. В той же час, доводи скаржниці щодо тривалого і безперервного стажу роботи в Міністерстві залишені поза оцінкою судів, що свідчить про невідповідність рішень судів у вказаній частині вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

До того, ж Суд зауважує, що у відповідності до приписів ч. 2 ст. 71 КАС України (в редакції на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), яким кореспондуються приписи ч. 2 ст. 77 КАС у чинній редакції, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

А відтак, не може вважатися підставним перекладення на позивачку судами попередніх інстанцій обов`язку доказування у даних спірних правовідносинах наявності чи відсутності у ОСОБА_1 переважного права в залишенні на роботі.

Відтак, з огляду на викладене колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не забезпечено повне та всебічне з`ясування обставин у справі, не вжито усіх, визначених законом заходів щодо з`ясування достовірних відомостей щодо кількості усіх наявних вакантних посад та здійснення їх пропозиції відповідачем саме позивачу протягом дії строку попередження, а також не надано оцінки аргументу позивачки щодо наявних у неї переважних підстав щодо залишення на роботі, а саме - у зв`язку з тривалим та безперервним стажем у Міністерстві .

<…> Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд <…>.

Відповідно до п.1 ч. 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, з огляду на викладене, Суд зазначає, що вказані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції в частині визнання звільнення з роботи ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України незаконним та поновлення її на роботі в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України на посаді заступника начальника відділу, позаяк порушення допущені як судом першої, так і апеляційної інстанцій.

Крім того, Суд зауважує, що, зважаючи на те, що вимоги стосовно стягнення з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботу, а також про стягнення моральної шкоди є похідними від вимоги щодо поновлення на посаді та визнання звільнення незаконним, то справа у даних частинах позовних вимог також спрямовується на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стосовно вимог щодо незаконності відмови позивачці у виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, то Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вирішення питання щодо виплати чи невиплати даного виду допомоги, у відповідності до пп.3 п. 2 постанови КМУ від 09.03.2006 № 268, є правом, а не обов`язком керівника органу та здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

Суд відхиляє доводи скаржниці щодо відсутності зменшення фонду оплати праці внаслідок скорочення посад у Міністерстві, а відтак, відсутності причин для відмови у виплати даної матеріальної допомоги, оскільки приписами пп.3 п. 2 постанови КМУ від 09.03.2006 № 268 передбачено право керівника органу надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань, що визначає право керівника приймати рішення щодо її надання, виходячи з оцінки обставин, зазначених у заяві працівника. Обмеження виплати даної допомоги виключно фондом оплати праці лише окреслює фінансовий аспект походження даного виду допомоги, тобто наявність коштів на вказану мету.

Щодо доводів скаржниці про незаконність скасування відповідачем надбавки за високі досягнення у праці, то Суд вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій, основані на приписах п. 1.5. Положення про порядок установлення та виплати надбавок і доплат працівникам апарату Мінекономрозвитку, затвердженого наказом Міністерства від 01.07.2014 № 761, що установлення, перегляд або скасування надбавок і доплат здійснюється з урахуванням виконуваних функцій. А відтак, враховуючи подання директора департаменту державних закупівель від 25.06.2015 щодо значного зменшення навантаження, скасування даного виду надбавки взаємоузгоджується з вищезазначеними приписами Положення.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 щодо протиправності дій відповідача стосовно невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань та визнання незаконними та скасування наказу про встановлення надбавки за високі досягнення у праці безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів щодо цих вимог - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень у вказаних частинах відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Стосовно клопотання скаржниці про долучення до матеріалів справи письмових доказів та за результатами розгляду даного клопотання - винесення окремої ухвали суду, то колегія суддів, зауважує, що , зважаючи на те, що приписами частини 2 статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, то вказане клопотання скаржниці не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне: скасувати рішення судів обох інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції у частині вимог щодо визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, а в решті - залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року скасувати в частині вимог щодо визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН.А. Данилевич М.І. Смокович Н.В. Шевцова