ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2023 року

м. Київ

справа № 640/39442/21

адміністративне провадження № К/990/32565/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №640/39442/21

за позовом ОСОБА_1

до Державної служби України з безпеки на транспорті

про скасування рішення

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року (головуючий суддя: Кузьмишина О.М., судді: Кобаль М.І., Костюк Л.О.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач ОСОБА_1 ) пред`явив позов до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Північного межрегіонального Управління Укртрансбезпеки, у якому просив суд:

1.1. визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 7 грудня 2021 року №315973, винесену Північним міжрегіональним управлінням Державної служби України з безпеки на транспорті.

2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що транспортний засіб, габаритно-ваговий контроль якого проведено відповідачем дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , однак під час здійснення відповідного перевезення позивач не виступав автомобільним перевізником, адже транспортний засіб переданий в оренду ТОВ «СТРІТ КОМПАНІ».

2.1. З-поміж вказаного, позивач обґрунтовує свою позицію тим, що відповідно до товарно-транспортної накладної №82410350 від 23 жовтня 2021 року, автомобільним перевізником виступає ТОВ «СТРІТ КОМПАНІ».

2.2. Також представник позивача указувала на те, що спірне рішення прийнято без повідомлення про час та місце розгляду справи про порушення вимог законодавства, норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 липня 2022 року позов задоволено:

3.1. визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 7 грудня 2021 року №315973, винесену Північним міжрегіональним управлінням Державної служби України з безпеки на транспорті;

3.2. стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, м. Київ, проспект Перемоги, б. 14, код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) сплачений ним судовий збір у розмірі: 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

4. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в межах спірних правовідносин не виступав автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки як встановлено судом транспортний засіб, який належить позивачу, у відповідності до вимог чинного законодавства був переданий у користуванні іншій особі, а відтак позивач не є належною відповідальною особою.

4.1. Одночасно з цим Суд вказав, що доводи позивача щодо неналежного повідомлення про час та місце розгляду справи про порушення вимог законодавства знайшли своє підтвердження.

4.2. Цей висновок суд мотивував тим, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів повідомлення позивача про час і місце розгляду справи про порушення вимог законодавства, норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 липня 2022 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування рішення відмовлено повністю.

6. Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо того, що позивач в межах спірних правовідносин не виступав автомобільним перевізником, а відтак не є належною відповідальною особою.

6.1. Вказане рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що матеріали справи не містять відомостей про передання позивачем належного останньому транспортного засобу, у користування іншій особі, зокрема третій особі або водію, який був присутній під час перевірки транспортного засобу.

6.2. Колегія суддів апеляційної інстанції також зауважувала, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності відомостей про належного користувача транспортного засобу з напівпричепом марки MAN Fruehanf, номерний знак НОМЕР_2 / НОМЕР_3 в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів.

6.3. Крім того судом наголошувалось, що з аналізу матеріалів справи колегією суддів встановлено, що під час проведення перевірки водій не повідомляв інспекторів про наявність договору оренди транспортного засобу або іншого договору, що встановлює правові підстави для користування і (або) розпорядження належним позивачу транспортним засобом.

6.4. Стосовно того, що товарна-транспортна накладна, на підставі якої позивач обґрунтовує свою позицію, є документом, що підтверджує право користування транспортним засобом на момент проведення рейдової перевірки, Суд вказав, що загальними нормами Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що товарно-транспортна накладна - документ на вантаж, а не документ, який визначає автомобільного перевізника.

6.5. Щодо посилань позивача про те, що слухання справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт проведено без участі останнього, колегія суддів зазначила, що з аналізу наявних в матеріалах справи документів судом встановлено, що позивач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що підтверджується повідомленням від 17 листопада 2021 року № 97325/19.1/24-21, яке було надіслано рекомендованим листом зі штрих-кодовим ідентифікатором №0308301251569, а у зв`язку із неявкою уповноваженої особи суб`єкта господарювання, службовими особами відповідача було правомірно розглянуто справу без участі уповноваженої особи позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги і відзиву

7. Скаржник просить Верховний Суд скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 липня 2022 року.

8. В обґрунтування підстав касаційного оскарження покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - «КАС України»).

9. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 9 серпня 2019 року у справі №806/1450/16 (щодо визначення статусу автомобільного перевізника у разі передачі транспортного засобу у користування іншій особі), а також у постанові від 23 квітня 2020 року у справі №813/1790/18 (щодо належного повідомлення суб`єктом владних повноважень особи, стосовно якої розглядається справа).

10. Позиція скаржника полягає в тому, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, допустив грубе порушення норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Стверджує, що під час здійснення відповідного перевезення позивач не мав статусу автомобільного перевізника у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт» , оскільки транспортний засіб у відповідності до вимог чинного законодавства був переданий позивачем у користування юридичній особі, а отже, на переконання скаржника, останній не може бути суб`єктом відповідальності, передбаченої абзацом 14 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Скаржник вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

11. Державна служба України з безпеки на транспорті у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувану постанову.

Позиція відповідача полягає в тому, що для транспортних засобів, що перебувають, зокрема у користуванні у фізичних чи юридичних осіб, реєстраційним документом, наявність яких є обов`язковою згідно з вимогами статей 39, 49 Закону України «Про автомобільний транспорт», є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб. Тобто, як стверджує відповідач, нормами чинного законодавства визначено, що власник транспортного засобу в разі передачі транспортного засобу в тимчасове користування зобов`язаний зробити перереєстрацію такого транспортного засобу, водій здійснюючи перевезення вантажів зобов`язаний надати для перевірки не лиш свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, але й документи на підставі яких на законних підставах використовується транспортний засіб (договір оренди та тимчасовий реєстраційний талон).

12. Представник позивача - адвокат Білоусов В.В. у відповіді на відзив наполягає на позиції, викладеній у касаційній скарзі.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. 4 жовтня 2021 року інспекторами Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки була проведена перевірка та габаритно-ваговий контроль транспортного засобу з напівпричепом марки MAN Fruehanf, номерний знак НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , за результатами якої було виявлено вантажне перевезення із перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% при перевезенні подільного вантажу.

14. В подальшому, з урахуванням наведених обставин, Північним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №315973 від 7 грудня 2021 року, якою до ОСОБА_1 на підставі абзацу 14 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовано штрафні санкції у розмірі: 8 500,00 грн.

15. Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Рух касаційної скарги

16. Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2022 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

17. Ухвалою Верховного Суду від 8 травня 2023 року прийнято до провадження адміністративну справу та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Релевантні джерела права

18. Відповідно до частини десятої статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі також - Закон № 2344-III) на території України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю; .

19. За текстом статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

20. Відповідно до статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

21. За текстом частини першої статті 34 закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; .

22. Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 2344-III до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов`язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об`єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

23. До комплексу допоміжних операцій, пов`язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення партій вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги.

Правила перевезень вантажів транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

24. Відповідно до частини першої, другої статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

25. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків (частина четверта статті 48 Закону № 2344-III).

26. За частиною другою статті 49 Закону № 2344-III водій транспортного засобу зобов`язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; .

27. За текстом частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

28. За пунктом 25 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567) справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

29. Згідно з пунктами 3.1-3.5. пункту 3 Правил перевезення вантажів договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники). Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні (надалі - Договір) наведений в додатку 1.

30. За підпунктами 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 Правил перевезення вантажів основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.

У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. Відповідно до частини першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

32. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2022 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

33. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

34. Спірним у цій справі є питання правомірності стягнення саме з власника транспортного засобу адміністративно-господарських санкцій та визначення такого власника перевізником.

35. У рамках касаційного перегляду спірні правовідносини обмежені питаннями правильності визначення саме власника транспортного засобу автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт» та накладення на нього адміністративно-господарських санкцій.

36. У справі встановлено, що відповідач визначив ОСОБА_1 як автомобільного перевізника вантажу зі слів водія транспортного засобу MAN (реєстраційний номер НОМЕР_4 ) з причепом Fruehanf (реєстраційний номер НОМЕР_3 ) ОСОБА_2 під час габаритно-вагового контролю. Така інформація (про автомобільного перевізника) зазначена в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 24 жовтня 2021 року № 317212 й саме ОСОБА_1 відповідач запрошував на розгляд справи про порушення і щодо нього потім виніс спірну постанову.

37. Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону N 2344-III, визначено, що суб`єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - є автомобільний перевізник.

38. В розумінні вимог статті 1 Закону N 2344-III - автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

39. Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

40. Послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

41. Відповідно до статті 34 Закону №2344, автомобільний перевізник повинен, серед іншого, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

42. За правилами статті 48 Закону №2344, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

43. Одночасно, суд касаційної інстанції звертає увагу, що перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 цього Закону визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.

44. На підставі абзацу 14 частини першої статті 60 Закону, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

45. Аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи, колегія суддів виходить передусім з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм покладається виключно на автомобільних перевізників, а не на власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

46. Як встановлено судами попередніх інстанцій, в матеріалах справи міститься товарно-транспортна накладна №82410350 від 23 жовтня 2021 року, яка складена про те, що перевізником товару, здійсненого транспортним засобом марки " MAN ", реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом, реєстраційний номер НОМЕР_3 , за вказаною ТТН є ТОВ «СТРІТ КОМПАНІ».

47. Як зазначалось, згідно статті 1 Закону № 2344, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

48. Приписами пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв`язку № 363 від 14 жовтня1997 року, визначено:

Перевізник - фізична або юридична особа суб`єкт господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

49. Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.

50. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.

Аналіз вищезазначених положень Правил та форми яка наведена в додатку 7 до цих Правил, свідчить, що у будь-якому разі товарно-транспортна накладна має містити обов`язкову інформацію (обов`язкові реквізити) визначену цими Правилами та відображену у додатку.

Отже, правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, а також постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні встановлюють, визначають що товарно-транспортна накладна (ТТН) обов`язково повинна оформлятися, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах (тобто коли є послуга перевезення вантажу).

51. Суд звертає увагу, що інформація про ОСОБА_1 як автомобільного перевізника не була зазначена у товарно-транспортній накладній від 23 жовтня 2021 року №82410350, якою оформлено перевезення вантажу. Натомість, у вказаній товарно-транспортній накладній саме ТОВ «СТРІТ КОМПАНІ» визначено автомобільним перевізником.

52. В акті №317212 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт від 24 жовтня 2021 року, контролюючим органом зроблено посилання на товарно-транспортну накладну від 23 жовтня 2021 року №82410350, де зазначено автомобільним перевізником ТОВ «СТРІТ КОМПАНІ».

53. Таким чином, під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт у фахівців відповідача була наявна інформація щодо автомобільного перевізника.

54. Крім того, як встановлено судом першої інстанції та як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «СТРІТ КОМПАНІ» укладено договір оренди транспортних засобів від 18 лютого 2020 року, який посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Тернюка Є.В., зареєстрований в реєстрі за №284.

55. Відповідно до вказаного договору позивачем передано в оренду ТОВ «СТРІТ КОМПАНІ», серед іншого транспортний засіб марки MAN Fruehanf, номерний знак НОМЕР_2 та напівпричіп НОМЕР_3 .

56. Статтею 799 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

57. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

58. Відповідно до статті 800 Цивільного кодексу України наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.

59. Отже, оскільки транспортний засіб передано позивачем в оренду ТОВ «СТРІТ КОМПАНІ», договір оренди є чинним, недійсним не визнавався, то саме наймач ТОВ «СТРІТ КОМПАНІ» є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-ІІІ в межах спірних правовідносин, а не позивач.

60. Доводи апеляційної інстанції про відсутність факту видачі тимчасового реєстраційного документа, який підтверджує право користування транспортним засобом ТОВ «СТРІТ КОМПАНІ», правового значення для вирішення спору не мають, оскільки не спростовують юридичного факту передання позивачем транспортного засобу в оренду зазначеному вище товариству.

61. Крім того, аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи колегія суддів виходить передусім з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом чотирнадцятим частини першої статті 60 Закону N2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

62. Колегія суддів погоджується з доводами Укртрансбезпеки про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

63. Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом чотирнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися), як на тому акцентує відповідач.

64. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у справі №240/22448/20 та від 22 грудня 2021 року у справі №420/3371/21.

65. Суд відхиляє доводи скаржника щодо подібності правовідносин у справі №806/1450/16 з цією справою, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними через встановлені судами різні фактичні обставини та зміни у правовому регулюванні. Так, у справі №806/1450/16, на яку посилається скаржник, адміністративно-господарський штраф було накладено через надання послуг з перевезень вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року N 2344-III, натомість як у цій справі, адміністративно-господарський штраф було накладено через виявлене вантажне перевезення із перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% при перевезенні подільного вантажу. Крім того, правовідносини у справі, на яку посилається скаржник, виникли у 2016 році, тобто до ухвалення Кабінетом Міністрів України постанови від 14 листопада 2018 року №1197 «Про затвердження Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів» та які застосовувались судом при правовому регулюванні у справі №640/39442/21.

66. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

67.Тож, з урахуванням положення частини третьої статті 341 КАС України Суд вважає за належне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 з метою урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 лютого 2023 року у справі №240/22448/20, тобто такої, яка ухвалена Верховним Судом після відкриття касаційного провадження у цій справі.

68. Отже, виходячи з проаналізованих норм права, суд касаційної інстанції не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність оскаржуваної постанови №315973 від 7 грудня 2021 року, оскільки, вказаний транспортний засіб у відповідності до вимог чинного законодавства був переданий позивачем у користуванні іншій особі, в товарно-транспортній накладній від 23 жовтня 2021 року №82410350 зазначено автомобільним перевізником саме ТОВ «СТРІТ КОМПАНІ», а тому позивач у спірних правовідносинах не мав статусу автомобільного перевізника, та не може бути суб`єктом відповідальності передбаченої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону N2344-III.

69. Щодо доводів скаржника, що його належним чином не було повідомлено про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, Суд зазначає наступне.

Так, посилаючись на вказані обставини, скаржник у касаційній скарзі наводить постанову Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі №813/1790/18 та вказує, що судом апеляційної інстанції помилково не було взято до уваги вказаний висновок згідно з яким порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування, у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

70. Перевіряючи доводи заявника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, сформованого у справі №813/1790/18, Судом установлено, що у наведеній заявником справі відсутні будь-які спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхніми фактичними обставинами.

Так, у справі №813/1790/18, позивачем оскаржувались постанови про накладення штрафу, винесені Головним управління Держпраці у Львівській області і суди, надаючи оцінку порядку їх винесення керувались постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» (Порядок №509). Формуючи висновок, що порушення відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо повідомлення позивача про розгляд питання щодо накладення на нього фінансових санкцій у вигляді штрафів у значному розмірі (480 000,00 грн. та 32 000,00 грн.) могло вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності, Суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідачем було порушено процедуру дотримання строків повідомлення позивача про розгляд справи, бо такий розгляд призначено на 7 листопада 2017 року, а лист датовано листопадом 2017 року. Крім того, цей лист вручено лише 15 листопада 2017 року, тобто вже після розгляду питання про накладення штрафів (вказане підтверджується роздруківкою з сайту ДП «Укрпошта», яку було надано до матеріалів справи).

Натомість, у справі, що розглядається, з аналізу наявних в матеріалах справи документів судом встановлено, що повідомленням від 17 листопада 2021 року № 97325/19.1/24-21 позивача було викликано для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 7 грудня 2021 року. Вказане повідомлення надіслано рекомендованим листом зі штрих-кодовим ідентифікатором №0308301251569.

71. З огляду на наведене, обставини у справі №813/1790/18 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у постанові не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі.

72. З урахуванням викладеного, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, однак вказане не спростовує висновків суду першої інстанції та не дає підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

73. Узагальнивши викладене, Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального права, що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції.

74. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

75. За наведеного правового регулювання та обставин справи касаційну скаргу слід задовольнити, у порядку статті 352 КАС України скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

ІV. СУДОВІ ВИТРАТИ

76. Згідно з платіжною інструкцією від 14 листопада 2022 року за подання касаційної скарги позивач сплатив судовий збір у сумі: 1816,00 грн.

76.1. Ураховуючи, що Верховний Суд ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, та зважаючи на документальне підтвердження понесених витрат у суді касаційної інстанції, в силу частини першої статті 139 КАС України наявні підстави для стягнення на користь позивача сплаченого судового збору за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 139 341 345 349 352 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року скасувати.

3. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 липня 2022 року року залишити в силі.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, м. Київ, проспект Перемоги, б. 14, код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ; адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) сплачений ним судовий збір судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі: 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок.

5. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

Постанова ухвалена з окремою думкою одного судді із членів колегії суддів.

…………………………….

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду