Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

01.03.2018 Київ А/9901/106/18 800/193/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши заяву ОСОБА_3 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року (про відмову у задоволенні позову) у справі № 800/193/17 за позовом ОСОБА_3 до Верховної Ради України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати протиправним надіслання Верховною Радою України до Секретаріату Кабінету Міністрів України колективного звернення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 від 27 лютого 2017 року та зобов'язати відповідача розглянути вказане колективне звернення і надати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтував тим, що відповідач протиправно вирішив, що дане колективне звернення не належить до його повноважень і переслав його за належністю до Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, оскільки колективне звернення позивача та інших заявників стосувалось прийняття закону з метою визначення на законодавчому рівні прав корінних народів, однак Кабінет Міністрів України належить до числа суб'єктів законодавчої ініціативи, а тому відповідач правомірно направив колективне звернення до Секретаріату Кабінету Міністрів України в порядку частини третьої статті 7 Закону України "Про звернення громадян".

Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року ОСОБА_3 звернувся із заявою про її перегляд з підстави, установленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 15 грудня 2017 року), у якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Заяву про перегляд судових рішень ОСОБА_3 обґрунтував тим, що Вищий адміністративний суд України, ухвалюючи постанову від 13 липня 2017 року, не правильно застосував статтю 40 Конституції України, а також частину третю статті 7 Закону України "Про звернення громадян", згідно з якими відповідач був зобов'язаний розглянути колективне звернення і дати обґрунтовану відповідь, а направлення колективного звернення до Кабінету Міністрів України є протиправним, оскільки Кабінет Міністрів України не уповноважений приймати Закони.

Від Верховної Ради України надійшов відзив, у якому суб'єкт владних повноважень просив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд судового рішення, оскільки чинним законодавством не передбачено повноважень Верховної Ради України щодо розгляду на пленарних засіданнях колективних звернень громадян, колективне звернення громадян не може бути підставою для прийняття Закону України на пленарному засіданні парламенту, Верховна Рада України не наділена правом законодавчої ініціативи, тоді як Кабінет Міністрів України є одним із суб'єктів законодавчої ініціативи.

Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (який набрав чинності 15 грудня 2017 року; далі - Закон № 2147-VIII) Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції.

Підпунктом 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII) встановлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Перевіривши наведені у заяві доводи, суд приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права корінних народів і національних меншин.

Згідно із статтею 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

За правилами частини третьої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Позивач та інші громадяни звернулись до відповідача з колективним зверненням, у якому, у зв'язку з прийняттям Вічем Оріярусів України "Декларації про національний суверенітет Оріярусів України" та самопроголошенням нації Оріярусів корінним народом України, просили відповідно до пункту 3 частини першої статті 92 Конституції України визначити Законом України права Оріярусів, як корінного народу України.

Листом від 1 березня 2017 року зазначене звернення відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" надіслано до Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Таким чином, колективне звернення позивача та інших заявників стосувалося прийняття закону з метою визначення на законодавчому рівні прав корінних народів.

Позивач та інші ініціатори колективного звернення не належать до суб'єктів законодавчої ініціативи, визначених статтею 93 Конституції України, натомість Кабінет Міністрів України є суб'єктом законодавчої ініціативи, а тому відповідач правомірно направив колективне звернення до Секретаріату Кабінету Міністрів України в порядку частини третьої статті 7 Закону України "Про звернення громадян".

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року про відмову в задоволенні позову ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому в задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд зазначеного судового рішення слід відмовити.

Керуючись статтями 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII),

постановив:

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року (про відмову у задоволенні позову) по справі № 800/193/17 за позовом ОСОБА_3 до Верховної Ради України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 15 грудня 2017 року).

Головуючий суддя В.П. Юрченко Судді І.А. Васильєва С.С. Пасічник