Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 640/23956/21

адміністративне провадження № К/9901/40724/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2021 (колегія суддів: Грибан І.О., Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.) у справі №640/23956/21 за позовом Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОПТОВА МЕРЕЖА 2011", про заборону вчиняти дії,

УСТАНОВИВ:

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, у якій просив суд зупинити дію наказу Міністерства юстиції України від 25.08.2021 №2994/5 «Про задоволення скарги» в частині тимчасового блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Швеця Р.О. на 3 (три) місяці - до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивачем вказано на те, що у зв`язку з прийняттям наказу від 25.08.2021 №2994/5, відповідно до якого приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Швецю Р.О. заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, останній позбавлений можливості повноцінно здійснювати свою професійну діяльність, що негативно відобразиться як на його доходах, так і на його діловій репутації. Крім того, неможливість здійснювати діяльність призведе до майнових втрат заявника (негативні наслідки у вигляді зменшення сплачуваних заявником до бюджету платежів та відсутності можливості сплачувати обов`язкові платежі, які необхідні для здійснення професійної діяльності).

Враховуючи викладене, заявник вважає, що негативні наслідки у випадку не забезпечення позову до подання позовної заяви настануть і для третіх осіб, оскільки заявник позбавлений можливості вчиняти реєстраційні дії, завершити вже вчинені реєстраційні дії, що в свою чергу, наносить значну матеріальну шкоду вищевказаним особам.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2021 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2021 скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2021 і ухвалено нове рішення про задоволення заяви позивача шляхом зупинення дії Наказу Міністерства юстиції України від 25.08.2021 № 2994/5 «Про задоволення скарги» в частині блокування приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Швецю Р.О. доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга, насамперед, обґрунтована тим, що заявником не надано доказів на підтвердження наявності обґрунтованих підстав вважати, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам. Скаржник стверджує, що у випадку застосування тимчасового блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державні реєстратори не позбавлені права на працю і вони вправі здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно і державної реєстрації юридичних, фізичних осіб-підприємців, що спростовує доводи стосовно позбавлення відповідачем можливості отримувати позивачем дохід від своєї професійної діяльності. Також скаржник просить врахувати ту обставину, що застосована оскаржуваним наказом до позивача санкція у вигляді блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має тимчасовий характер (строк дії - 3 (три) місяці), відповідно вжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії наказу в цій частині є фактично вирішенням позову по суті.

В підтвердження своєї правової позиції скаржник посилається на практику Верховного Суду, викладену у постанові від 24.04.2020 у справі №160/9698/19, від 12.02.2020 у справі №824/902/19-а та від 30.03.2021 у справі №420/4037/20.

Позивач процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2021 відкрито касаційне провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову у цій справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що блокування доступу до Реєстру обмежує право позивача на працю та спричиняє шкоду іншим особам, які звернулись щодо питань з приводу державної реєстрації.

Водночас, Верховний Суд розглядав справу з подібними правовідносинами (постанова від 12.02.2020 у справі №824/902/19-а) де дійшов висновку, що у випадку застосування тимчасового блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державні реєстратори не позбавлені права на працю та вони вправі здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних, фізичних осіб-підприємців, що спростовує доводи стосовно фактичного позбавлення відповідачем можливості отримувати позивачем дохід від своєї професійної діяльності.

Така правова позиція підтримана Верховним Судом і у ряді інших постанов, зокрема, від 09.09.2020 у справі №813/944/18, від 21.01.2021 у справі №420/4262/19, від 30.03.2021 у справі № 420/4037/20 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

Також колегія суддів вважає доцільним звернути увагу на те, що вжиті рішенням відповідача заходи блокування доступу до Державного реєстру прав за своєю природою є тимчасовим заходом, який після закінчення строку, на який їх було вжито, вичерпує свою дію і автоматично розблоковує діяльність позивача. Тому висновки суду, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання судового рішення і захист прав позивача не можна визнати обґрунтованими.

Крім того, заходи з тимчасового блокування доступу до реєстру були вжиті відповідачем в порядку контролю у сфері державної реєстрації прав відповідно до статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який має на меті захист прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб і вжиття заходів забезпечення позову у цій справі не може ставити під загрозу захист прав та інтересів інших осіб.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 345 349 352 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2021 скасувати.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2021 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук