Посилення кримінальної відповідальності для працівників ТЦК: чому законопроект № 12442 може не спрацювати?

У зв’язку з триваючою збройною агресією рф проти України необхідно продовжувати загальну мобілізацію військовозобов’язаних громадян України. Ця функція покладається на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі – ТЦК). Однак методи, якими реалізовується це завдання, радше нагадують легалізацію викрадень людей (народна назва – «бусифікація»), аніж мобілізацію.

Хоча Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації досить чітко та детально було врегульовано в постанові КМУ № 560 від 16.05.2024 року, на сьогодні дотримання цього порядку не контролюється ані правоохоронними органами, ані органами військового управління. У відкритому доступі в мережі Інтернет можемо спостерігати численні відео, як себе поводять працівники ТЦК разом з поліцейськими під час затримання громадян.

Ось лише частина з поширених зловживань ТЦК під час «бусифікації», які на сьогодні стали нормою в нашій державі:

1. силові затримання громадян із застосуванням фізичного насильства;

2. застосування зброї працівниками ТЦК;

3. пошкодження працівниками ТЦК транспортних засобів громадян;

4. утримання людей в приміщеннях ТЦК та на збірних пунктах понад 3 години без складання протоколу адміністративного затримання;

5. формальне проходження військовозобов’язаним ВЛК впродовж «5 хвилин» без можливості пред’явити медичні документи про стан здоров’я, без направлення на додаткові медичні обстеження, без можливості заявити скарги на стан здоров’я;

6. непроходження військовозобов’язаним ВЛК взагалі: працівники ТЦК самостійно підписують медичну документацію в лікарів ВЛК замість особи, поки та утримується в ТЦК, та відправляють її у військову частину з підробленими довідками ВЛК;

7. невручення військовозобов’язаному жодних документів, які б підтверджували його обізнаність про факт призову за мобілізацією: ані «бойових повісток» на відправку, ані мобілізаційних розпоряджень, ані військового квитка тощо; не надається можливість ознайомитись з такими документами, що у випадку загибелі чи зникнення безвісті під час бойових дій взагалі унеможливлює підтвердження факту призову та приналежності особи до конкретної військової частини її близькими;

8. невручення особі впродовж тривалого часу після доставки у військову частину жодних документів, на якій правовій підставі він знаходиться уже на території частини;

9. позбавлення військовозобов’язаного зв’язку з близькими шляхом відібрання мобільного телефону впродовж досить тривалого часу, через що втрачається можливість оперативного оскарження;

10. позбавлення військовозобов’язаного можливості викликати поліцію або швидку медичну допомогу у разі потреби;

11. позбавлення військовозобов’язаного права на правову допомогу адвоката шляхом:

• позбавлення зв’язку з адвокатом;
• недопуску адвокатів в приміщення ТЦК з посиланням на неіснуючі заборони і режимність об’єктів без пред’явлення відповідних документів про це;
• застосування фізичного насильства до адвокатів;
• ігнорування адвокатських запитів, скарг з вимогами припинити зловживання;
• погрози адвокатам кримінальною відповідальністю за здійснення професійної діяльності;

12. призов військовозобов’язаних, які не підлягають призову у зв’язку з оформленою відстрочкою чи бронюванням або у процесі її оформлення;

13. призов громадян, які через тяжкі хвороби повинні визнаватись непридатними та виключатись з військового обліку, а натомість визнаються придатними;

14. вилучення та подальше неповернення військово-облікових документів тощо;

15. корупційні вимоги як умова для припинення вищеперерахованих зловживань.

Перелік зловживань з боку працівників ТЦК не є вичерпним.

З огляду на це, законопроектом № 12442 від 27.01.2025 року пропонується "запровадити" кримінальну відповідальність за порушення мобілізаційного законодавства керівниками ТЦК та членами ВЛК.

Однак перш, ніж проаналізувати цей законопроект, спробуємо розібратися, а чи діюче на сьогодні законодавство не передбачає кримінальну відповідальність в таких випадках, чому воно не працює, а жоден із працівників ТЦК та ВЛК на сьогодні не притягнутий за зловживання службовими повноваженнями під час мобілізації?

Розглянемо типові склади злочину в діях працівників ТЦК, які зазвичай мають місце в таких справах.

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

Військовозобов’язаний, який порушує правила військового обліку, може бути затриманий працівниками поліції у складі групи оповіщення з дотриманням обов’язкових умов:

- складення протоколу затримання;

- негайне повідомлення близьких осіб та захисника (ст. 261 КУпАП);

- час утримання в приміщенні ТЦК - не більше, ніж 3 години (ст. 263 КУпАП).

Однак на практиці особа затримується без складання протоколу, іноді навіть без участі поліції невстановленими військовослужбовцями без пред’явлення ними службових посвідчень та представлення, за відсутності фото- чи відеофіксації. Далі особа доставляється в приміщення ТЦК і більше з нього не виходить. Зв'язок з’являється лише через декілька днів уже в навчальних частинах.

Такі дії мають ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 146 КК України, розслідувати повинна Національна поліція України.

2. Службове підроблення

«Нормальна» практика на сьогодні в ТЦК – це виготовлення документації, зокрема, медичної про ступінь придатності військовозобов’язаного без реального проходження ним ВЛК. Трапляються навіть випадки, коли підробляються не тільки самі Довідка ВЛК та Картка обстеження та медичного огляду військовозобов’язаного, але й аналізи, які він нібито здавав.

Військовозобов’язаний може бути призваний на військову службу та набути статусу військовослужбовця лише за умови його придатності до військової служби. Однак офіційна медична документація ВЛК у випадках «бусифікації» містить завідомо неправдиві відомості. Такі дії мають ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК України, розслідувати повинна Національна поліція України.

3. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень

Рішення про призов за мобілізацією ухвалює начальник ТЦК, який є військовою посадовою особою. Тому у разі перевищення ним службових повноважень, якщо була заподіяна істотна шкода, кримінальна відповідальність за такі дії передбачена в ст. 426-1 КК України, розслідувати повинно Державне бюро розслідувань (далі по тексту – ДБР).

4. Нанесення тілесних ушкоджень або заподіяння смерті

Найтяжчі форми зловживань працівників ТЦК мають місце тоді, коли військовозобов’язаним в процесі «бусифікації» заподіюються тілесні ушкодження, смерть (умисна чи необережна), доведення до самогубства і т.д. Кримінальна відповідальність за такі злочинні дії вичерпно передбачено у Розділі II Особливої частини КК України «Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи».

До речі, ця форма кримінально караних дій з боку працівників ТЦК є чи не єдиною, яка отримує ХОЧ ЯКУСЬ реакцію від правоохоронних органів та органів військового управління, але тільки за умови фото- чи відеофіксації порушень потерпілим або ж сторонніми спостерігачами та надання публічного розголосу в ЗМІ, Інтернеті та соцмережах.

Отже, як ми проаналізували вище, на сьогодні Кримінальний кодекс України цілком вичерпно та чітко визначає викрадення людини, службові підроблення документів, заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, а також інші перевищення військовими службовими особами влади чи службових повноважень як кримінальні правопорушення, які повинні розслідувати поліція або ДБР.

Проте цього не відбувається. Давайте розглянемо, чому.

На практиці ані поліція, ані ДБР навіть не вносять відомості в ЄРДР щодо злочинів працівників ТЦК. Кілька місяців витрачається на оскарження такої бездіяльності, щоб зобов’язати поліцію або ДБР внести відомості в ЄРДР та розпочати досудове розслідування.

Однак і це не дає жодного результату. Тому що коли суд зобов’яже поліцію або ДБР своєю ухвалою внести відомості в ЄРДР, слідчий одразу ж виносить наступну постанову про відмову у визнанні особи потерпілою. Таку постанову знову декілька місяців потрібно оскаржувати в судах.

Після цього, не проводячи жодних слідчих дій, слідчі поліції або ДБР виносять наступну постанову уже про закриття кримінального провадження. І знову ви будете вимушені оскаржити таку постанову в суді. І цей процес оскаржень немає ані кінця, ані будь-якої користі для потерпілого. Досудове розслідування в будь-якому випадку саботується правоохоронними органами. Але чому? Чи є цьому якесь правомірне пояснення? Очевидно, що ні.

Окремо увагу варто звернути на проблеми у правозастосуванні слідчими ДБР ст. 426-1 КК України щодо військових посадових осіб ТЦК. Відповідно до цієї статті під перевищенням військовою службовою особою влади чи службових повноважень, слід розуміти умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, крім передбачених частиною другою цієї статті, якщо такі дії заподіяли істотну шкоду та були вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Визначення поняття «істотна шкода» знаходиться в пункті 2 примітки до ст. 425 КК України:

«2. У статтях 425, 426 та 426-1 цього Кодексу істотною шкодою, ЯКЩО ВОНА ПОЛЯГАЄ у заподіянні матеріальних збитків, вважається шкода, яка в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (далі – нмдг) …».

Правова позиція ДБР з цього приводу така, що кваліфікація дій за ст. 426-1 КК України можлива лише у злочинах з матеріальним складом за умови заподіяння потерпілому істотної майнової шкоди в розмірі 250 і більше нмдг. Однак таке тлумачення є неправильним та звужувальним.

Законодавець подає визначення розміру істотної шкоди у примітці до ст. 425 КК України лише для тих випадків (тобто за умови), ЯКЩО ця шкода проявилась саме в матеріальних збитках, та встановлює її мінімальний грошовий еквівалент – 250 нмдг. Однак законодавець в примітці абсолютно не виключає можливості заподіяння істотної шкоди також і в нематеріальному вираженні ані в примітці, ані в ст. 426-1 КК України.

До прикладу, таке ж саме формулювання ми зустрічаємо, наприклад, у примітках до ст. 182 248 КК України, де вжито словосполучення: «істотною шкодою у цій статті, ЯКЩО ВОНА ПОЛЯГАЄ у заподіянні матеріальних збитків…». І бачимо протилежне формулювання ознаки істотної шкоди, наприклад, у примітках до ст. 254 364 КК України, де йдеться виключно матеріальний еквівалент такої шкоди.

В новому законопроекті № 12442 від 27.01.2025 законодавець пропонує запровадити поряд з існуючою на сьогодні ст. 426-1 КК України окремий вид злочину, виділивши, по суті, один із видів перевищення службових повноважень військовими посадовцями в окрему статтю 426-2 КК України. В такий спосіб проводиться диференціація кримінальної відповідальності працівників ТЦК шляхом виділення її із загальної в спеціальну норму.

Проте чи дійсно є доцільність у штучному збільшенні кількості статей в КК України, якщо та ж сама кримінальна відповідальність тих же самих суб’єктів уже передбачена діючою на сьогодні нормою ст. 426-1 КК України? Такі ж висновки до законопроекту № 12442 надало Головне науково-експертне управління ВРУ, з чим важко не погодитись.

Якщо правоохоронні органи на сьогодні саботують розслідування злочинів працівників ТЦК та не спроможні правильно кваліфікувати перевищення ними службових повноважень під час мобілізації, то чим допоможе виділення означених зловживань в спеціальну норму Особливої частини КК України?

Підсумовуючи зазначу, що існуючого на сьогодні кримінально-правового механізму більш ніж достатньо для притягнення до кримінальної відповідальності працівників ТЦК. Однак якщо відсутня воля на застосування цього правового механізму, то він не запрацює ані діючому виді, ані з прийняттям нового закону.

Автор статті: адвокат Сидор Аліна Володимирівна