Особливості відповідальності учасників і директора у випадку банкрутства товариства

Банкрутство (неплатоспроможність) не є одномоментним процесом, а суд лише констатує цей стан, до якого призводять дії (бездіяльність) у широкому часовому проміжку.

Особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, а й добросовісно і розумно. Між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) у процесі діяльності складаються відносини довірчого характеру, у зв'язку з чим протиправна поведінка зазначеної особи може виражатися не лише у невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Будь-яка господарська операція, дія (бездіяльність) суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи.

Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб'єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов'язаної особи, яка, зважаючи на конкретні обставини, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.

Тому під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з'ясуванні наявності підстав для покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності суд має дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника (див. постанову Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі N 915/1624/16).

Кодексом України з процедур банкрутства, а саме частиною 2 статті 61 передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, (а з березня 2023 року таке право надано також і кредитору) має право заявити вимоги до осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну (тобто додаткову разом з підприємством) відповідальність за зобов’язаннями підприємства-боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства.

Законом не встановлюються конкретні ознаки доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, тому саме детальний аналіз ліквідатором фінансового стану банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство дасть йому змогу ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, щодо доведення до банкрутства юридичної особи (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 24.02.2021 у справі N Б8/191-10).

Згідно правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 17.06.2020 у справі N 924/669/17 ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі подає заяву про покладення субсидіарної відповідальності не раніше, ніж після завершення реалізації об'єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі, за наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута.

У ліквідаційній процедурі завданням ліквідатора є не просто констатація факту відсутності майна, а дієвий і належний пошук майна банкрута. Тому ліквідатор у звіті має довести, що його дії мали саме мету пошуку і виявлення майна банкрута, а під час ліквідаційної процедури він має вчиняти обґрунтовані і логічні дії, а також подавати запити до відповідних органів з урахуванням минулої діяльності банкрута.

До предмету доказування в даному випадку входять обставини господарської діяльності боржника, які потягли нездатність боржника виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, виконання керівниками та учасниками боржника своїх обов'язків відповідно до Статуту боржника та вимог законодавства щодо недопущення банкрутства боржника, причинно-наслідковий зв'язок між діями (бездіяльністю) учасників, виконавчого органу Товариства та виникненням кредиторських вимог, які не можуть бути задоволені через відсутність майна боржника, їх розмір, наявність/відсутність вини згаданих осіб у банкрутстві боржника - доведення до банкрутства.

При цьому, з урахуванням визначених господарсько-процесуальним законодавством презумпцій, принципів змагальності і диспозитивності судочинства, ліквідатор, як позивач звільняється від обов'язку доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. Ліквідатор доводить наявність трьох елементів складу правопорушення:

1) протиправна поведінка (ліквідатор визначає особу, яка відповідальна за шкоду (суб'єкта відповідальності), наводить конкретні обставини, що пов'язані з діями такої особи, наводить аргументи невідповідності поведінки (дій) нормам конкретного законодавства, нормам господарського та цивільного права та що такі дії зменшили розмір забезпечення вимог, завдали шкоди боржнику і стали каталізатором стану неплатоспроможності, стали підставою припинення господарської діяльності, що в кінцевому рахунку призвело до банкрутства боржника та завдання шкоди майновим інтересам кредиторів);

2) шкода та її розмір (різниця між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою (Відповідна правова позиція висловлена у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2020 у справі N 922/2391/16).

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою - причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи як причини банкрутства та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що банкрутство боржника стало об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. (Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.10.2020 у справі N 910/17533/19, від 21.04.2020 у справі N 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі N 902/320/17.)

Отже, для застосування субсидіарної відповідальності необхідним є доведення відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статей 74 76 77 ГПК України причинно-наслідкового зв'язку між винними діями/бездіяльністю суб'єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов'язок чого покладається на ліквідатора.

При цьому варто зазначити, що звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника не становить безумовний доказ доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, у тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування.

Розмір таких вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою, тобто активами, які є у підприємства-банкрута.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості.

При цивільно-правовій відповідальності особа, яка є відповідачем, повинна довести відсутність своєї вини, наявність якої презюмується в силу положень ЦК України.

Зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.

Автор статті: Адвокатское объединение "Консалтинговая фирма "ДОМИНАНТА"