Однажды в Украине! Суд звільнив безхатька прямо в залі, якого присяжні засудили на довічне позбавлення волі за умисне вбивство

Київський апеляційний суд скасував вирок, яким чоловіка засуджено до довічного позбавлення волі за умисне вбивство. Суд закрив справу, бо не встановлено достатніх доказів для доведення вини та вичерпано можливості їх отримання.

Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на ухвалу від 14 вересня.

5 червня 2019 року Шевченківський суд у складі суддів Слободянюка, Мартинова і присяжних Пономарьової, Довніч та Чупіної засудили чоловіка до довічного позбавлення волі.

За версією обвинувачення, наприкінці жовтня 2014 року, приблизно о 22 годині, обвинувачений, перебуваючи в гостях у потерпілого за місцем його проживання – в облаштованому під житло кооперативної автостоянки «Глибочицька», вживав із ним алкоголь і ґрунті особистих неприязних відносин завдав йому численних ножових поранень, що призвели до смерті. Наступного дня убивця начебто повернувся на місце злочину і забрав телефон потерпілого.

Згадайте новину: У нас відпускають вбивць а за $100 хабара дали 5 років в’язниці з конфіскацією

Обвинувачений вину не визнав і пояснив, що з убитим його влітку 2014 року познайомив товариш, кажучи, що той може допомогти з відновлення документів. Вони почали спілкуватися і він неодноразово приходив до покійного в гараж як випити, так і допомогти по роботі Востаннє вони бачилися всі втрьох 5 жовтня, коли зустрілися, щоб випити у парку біля кінотеатру «Київська Русь». Потім товариш провів його на залізничний вокзал і він вирушив на заробітки до Одеси.

4 листопада 2014 року він повернувся до міста Києва та направився до місця проживання свого товариша, де вони вдвох випили, і він залишився у нього переночувати, а на наступний день до них увірвались працівники поліції, які почали його обвинувачувати у вбивстві. Чоловік запевнив, що вбивство та крадіжку він не вчиняв, а зізнатися на стадії розслідування його змусили працівники поліції під погрозою.

У матеріалах справи був протокол від 5 листопада 2014 року, згідно з яким свідок впізнав на фото особу, яка 20 жовтня 2014 року продала його знайомому мобільний телефон марки «Нокіа». Телефон продав той самий чоловік, який познайомив обвинуваченого із вбитим. У цього ж чоловіка обвинувачений ночував перед тим, як його затримали і звинуватили у вбивстві. Суд не захотів приймати цей документ, оскільки він містить показання свідка, які суд має сприймати безпосередньо під час судового засідання, ця особа в суді не допитувалась. Особа, яка продавала телефон, хоча і була відома, в суді також не допитувалась і підозр у правоохоронців не викликала.

Втім, суд був вимушений виправдати чоловіка за епіозодом про крадіжку телефона саме через недоведеність.

Але суд визнав винним його у вбивстві.

Причому в основу вироку було покладено показання обвинуваченого не в залі суду, а під час слідчого експерименту. Зокрема, під час слідчого експерименту чоловік розповів, що вони з убитим пили горілку, а потім він схопив ножа зі столу і вдарив співрозмовника в груди. Після нетривалої боротьби покійний залишився лежати в гаражі. Що було далі він не пам’ятає. На відео чоловік чомусь говорив, що інцидент стався 5 жовтня, а не в кінці місяця, але суд просто списав на це на погану пам’ять.

Також суд посилався на дані судово-психіатричної експертизи, під час якої чоловік сказав, що випив один літр горілки і літр пива, а далі несподівано з потерпілим виник конфлікт, він кинувся на нього з сокирою, а він, захищаючись, вдарив його ножем один раз у груди.

Коли в залі суду чоловік вину заперечував і казав, що зізнатися у вбивстві його змусили працівники поліції, то суд ці показання відкинув. Суд звертав увагу, що на відеозаписі чоловік поводив себе природно, без підозрілої нервозності чи страху і послідовно розповідав усе, без скарг на поліцію, наводив подробиці злочину, яких не міг знати, якби був непричетний до цього. Крім того, під час слідчого експерименту був присутній адвокат Шалімов, який вже мав більше 2 років адвокатського стажу і мусив би відреагувати на порушення з боку поліції. В гаражі, де проживала жертва, вилучили 5 відбитків пальців, з яких 2 належали обвинуваченому. Крім того, чоловік точно вказав на замок, який був на гаражі в день вбивства, а також на ключ (із металевим ланцюжком на якому був магнітний ключ та брелок з гербом України). Згаданий ключ було вилучено за місцем тимчасового проживання обвинуваченого у підсобному приміщенні.

Чоловік у 2003 році вже був судимий за умисне вбивство і відбув 10 років тюрми, а в грудні 2015 ще засуджувався до 3 років за крадіжку. Він офіційно не працює і не має постійного місця проживання. Також страждає на алкогольну залежність і деякі психічні розлади, пов’язані з цим, хоча дії свої усвідомлює. Відтак суд першої інстанції вирішив, що попереднє тюремне ув’язнення не призвело до перевиховання і особа заслуговує максимально суворе покарання – довічне позбавлення волі.

Підсудний та його адвокат Стороняк подали апеляцію, звертаючи увагу, що по справі не були опитані важливі свідки, не витребувані важливі документи і речові докази, не проведені експертизи та не перевірено його алібі.

Адвокат Стороняк повідомив суду, що хоча під час слідчого експерименту був присутній адвокат Шалімов, але, як з’ясовано апелянтом в телефонній розмові, Шалімов не мав повноцінного конфіденційного побачення з підзахисним перед слідчим експериментом, а приїхав прямо до гаража. Але, незалежно від цього, обвинувачений в будь-якому випадку міг просто не розказати про насильницькі дії і погрози поліцейських адвокату.

Суд першої інстанції зазначив, що реагування захисника на порушення правоохоронців повинно бути зафіксоване в протоколі і на самому відеозаписі, але така обов’язковість не передбачена законодавством і адвокат сам вирішує коли і яким чином реагувати на насильницькі дії та погрози щодо свого підзахисного, виходячи з можливості це довести і враховуючи, як реально погрози можуть вплинути на підзахисного.

Апеляційний суд вирішив, що у вироку не наведено жодного прямого доказу, який би поза розумним сумнівом та безспірно доводив причетність особи до умисного вбивства.

Показання під час слідчого експерименту не можуть бути визнані належним доказом вини у вчиненні умисного вбивства, оскільки відповідно суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу (допит в суді на стадії досудового розслідування в окремих випадках).

В суді чоловік не визнав своєї вини у вбивстві та надав показання, які не були спростовані судом іншими доказами.

Якщо обвинувачений під час слідчого експерименту і визнав, що один раз вдарив жертву ножем в груди, то це не дає підстав вважати, що такі показання узгоджуються з даними, що потерпілому завдано не менше 31 колото-різаного поранення в різні частини тіла.

Чоловік не заперечував свого знайомства з убитим, що неодноразово був у гаражі, де вони спільно вживали горілку, тому факт, що з п’яти слідів пальців з місця події два сліди були залишені обвинувачений, не може служити підтвердженням його причетності до вбивства за відсутності інших доказів.

Відхиляючи показання обвинуваченого під час засідання, суд першої інстанції, на думку суддів апеляції, обґрунтував свої висновки не на доказах, а на припущеннях.

Навіть якщо припустити, що на особу не вчинявся будь-який незаконний влив перед початком слідчого експерименту, суд, відповідно до вимог закону, не мав права посилатись у своєму рішенні на показання під час цієї слідчої дії, тим більше з урахуванням того, ці показання не тільки не узгоджуються з іншими доказами по справі, а й суперечать їм.

Крім колото-різаних поранень обличчя, шиї, грудей та живота, а також різаної рани шиї, які могли бути завдані ножем, у покійного також виявлено закриту черепно-мозкову травму та ушкодження, що виникли за життя, незадовго до настання смерті (20-30 хвилин). У першому випадку від дії тупого предмета з обмеженою контактною поверхнею, а в іншому випадку від дії тупого (тупих) предмету (предметів), що могли мати як обмежену, так і необмежену контактну поверхні.

Між тим, ні ножа, ні будь-яких інших знарядь злочину суду не надано.

При розтині трупа в морзі о 9 год. 20 хв. 6 листопада 2014 року судмедексперт зазначив, що смерть потерпілого настала приблизно за 4-5 діб до розтину, тобто приблизно 1-2 листопада 2014 року, а не наприкінці жовтня, як встановлено у вироку суду, і не 5 жовтня 2014, як говорив обвинувачений під час слідчого експерименту.

Апеляційний суд вирішив, що перша інстанція не мала достатньо доказів, щоб визнати чоловіка винуватим. Крім того, можливість отримання таких доказів вичерпана. Тому суд ухвалив закрити справу і негайно звільнити чоловіка в залі суду.

Вирок скасувала колегія Київського апеляційного суду – Новов С.О., Мосьондз І.А., Трясун Ю.Р.