Обеспечение иска как 100% вариант остановить продажу исполнительной службой имущества должника + судебный пример положительной юридической защиты обеспечения иска в апелляционном порядке

Существует несколько юридических механизмов защитить имущество должника и не дать исполнительной службе продать арестованное имущество должника в исполнительном производстве. Один из них это обеспечение иска.

Описанный механизм - это реальный шаг не дать исполнительной службе провести продажу арестованного имущества должника либо иным лицам не дать возможность переписать на себя имущество должника, например по ипотечной оговорке.

ОБЕСПЕЧЕНИЕ ИСКА ВКЛЮЧАЕТ В СЕБЯ:

- подготовка и подача в суд заявления про обеспечение иска;

- получение определения суда про обеспечение иска с правильно прописанными запретами, объектами и лиц на кого эти запреты распространяются;

- внесение данных в Государственный реестр недвижимого имущества и обременений согласно определения про обеспечения иска;

- в случаи риска продажи имущества с торгов арестованного имущества провести информирование исполнительной службы (частного исполнителя) про принятие судом определения про обеспечение иска;

- затянуть рассмотрения основного дела в рамках которого принято определение про обеспечение иска. Пока не принято окончательное решение суда по основному делу, действует определение про обеспечение иска и как следствие защита имущества;

- защита определения про обеспечения иска при возможном апелляционном пересмотре указанного определения. В данный этап также входят действие про затягивание апелляционного рассмотрения т.к. пока определение про обеспечение иска не отменено в апелляционном порядке действует определение про обеспечение иска и как следствие защита имущества;

- возможный кассационный пересмотр определения про обеспечения иска, на этот этап также распространяются рекомендации указанные в разделе по защите при апелляционном пересмотре.

ПРИМЕР ИЗ СУДЕБНОЙ ПРАКТИКИ ГИЛЬДИИ ПРОФЕССИОНАЛЬНЫХ ЮРИСТОВ:

8 декабря 2017 года в рамках дела о разделе имущества супругов, местным судом было принято определение которым наложен арест на имущество ответчика по делу: часть домовладения и земельный участок. Также суд запретил любым лицам в любой способ совершать любые действия по отчуждению вышеуказанного имущества.

На основании данного запрета, исполнительная служба в конце декабря 2017 года не смогла провести принудительную продажу имущества ответчика в рамках обращения взыскания на предмет ипотеки.

В августе 2018 года ипотекодержатель подал апелляционную жалобу на определение суда про обеспечение иска. Рассмотрение дела откладывалось в апелляционной инстанции 7 раз и только 4 марта 2020 г. дело рассмотрено в апелляции. Т.е. более чем 2 года и 3 месяца имущество находится под судебным запретом в следствии грамотного и последовательного выстраивания юридической позиции по делу. В удовлетворении апелляции было отказано и обеспечение иска действует на сегодня. Конечно, такое затягивание рассмотрения дела не надо было бы при наличии бюджета для выкупа долга и закрытия вопроса, но пока бюджета нет - то надо затянуть.

Вот, полный текст постановления Днепропетровского апелляционного суда:

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2920/20 Справа № 200/21402/17 Суддя у 1-й інстанції - Єлісєєва Т.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2020 року

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.

при секретарі - Кошара О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу Кредитної спілкиКатеринослав на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2017 року по справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності подружжя,-

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2017 року до Бабушкінського районногосуду м.Дніпропетровськанадійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалою Бабушкінського районногосуду м.Дніпропетровська від08грудня 2017рокузаяву ОСОБА_1 про забезпеченняпозову поцивільній справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 проподіл спільноїсумісної власностіподружжя- задоволено.

Накладено арешт на 29/100 частин домоволодіння, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку, площею 0,0131 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:02:365:0003 (66006030).

Заборонено будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо відчуження 29/100 частин домоволодіння, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, площею 0,0131 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:02:365:0003 (66006030).

В апеляційній скарзі Кредитна спілка Катеринослав просить скасувати ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2017 року у справі №200/21402/17про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності подружжя та винести ухвалу, якою в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу Кредитної спілки Катеринослав на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08грудня 2017рокувід інших учасників справи до суду не надходило.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 07.12.2017 року ОСОБА_1 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

В грудні 2017 року до суду першої інстанції від ОСОБА_1 надійшло клопотання про забезпечення позову шляхом накладання арештуна 29/100 частин домоволодіння, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ,та на земельну ділянку, площею 0,0131га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер 1210100000:02:365:0003(66006030). Також позивач просить до набрання рішення законної сили заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії що до відчуження вказаного майна, оскільки є підстави вважати, що відповідачем вчиняються дії щодо відчуження зазначеного майна, а тому невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

В обґрунтування своєї заяви ОСОБА_1 зазначає, що під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було придбано нерухоме майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Однак, розділити зазначене спільне сумісне майно, придбане під час шлюбу, відповідач ОСОБА_2 відмовляється. У зв`язку з цим, позивач вважає, що без її згоди може бути відчужено на користь будь-яких інших осіб дане нерухоме майно, що може значно утруднити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду.

Частиною 1 статті 151 ЦПК України передбачено, що суд, за заявою осіб, що беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або інших осіб є видом забезпечення позову, передбаченим ст. 152 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Також відповідно до пункту 20 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ» від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову (статті 151 152 ЦПК), наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК України (судовий секвестр).

Отже, заява подана з додержанням вимог статті 151 ЦПК України, а заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або інших осіб, є видом забезпечення позову, передбаченими ст. 152 ЦПК України і відповідає предмету позову та, водночас, вжиття такого заходу не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що забезпечення даного позову є доцільним та обґрунтованим, а також існують всі підстави вважати, що вище вказане майно може бути відчужене на користь інших осіб або вчинені будь-які інші дії щодо вказаного майна з метою ухилення від виконання рішення суду.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта, що прийнявши заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ця заява не відповідає вимогам ч. 2 ст. 151 ЦПК України щодо змісту заяви про забезпечення позову, а саме заявником не обґрунтовано та не доведено необхідність застосування саме такого заходу, колегія суддів ставиться критично, оскільки судом першої інстанції при розгляді зазначеної заяви було досліджено всі надані сторонами докази та правильно застосовано й дотримано норми матеріального та процесуального права.

Посилання апелянта на те, що накладений арешт на не рухоме майно, а саме: 29/100 частин домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, перешкоджає виконанню рішень Бабушкінського районного суду від 02.11.2015 року по справі №200/16759/15-ц та рішення того ж суду від 14.06.2016 року по справі №200/20326/15-ц, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки апелянтом не надано до суду належних та допустимих доказів у відповідності до вимог ст.81 ЦПК України в обґрунтування своїх доводів, так як обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав кредитної спілки, оскільки спірне майно фактично зберігається в користуванні власника, а обмежується лише можливість його відчуження.

Окрім того, слід зазначити, що оскаржуваною ухвалою суду не порушуються інтереси інших осіб та застосовані заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскарженій частині не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259 367 374 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Кредитної спілкиКатеринослав - залишити без задоволення.

Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

В.С.Городнича

Автор комментария: Гильдия профессиональных юристов

Васильев Павел Сергеевич

тел.095-235-31-10, 096-476-66-66

сайт gpl.in.ua