Навіть якщо удари одного із злочинців і не були смертельні, він є співвиконавцем та засуджується за умисне вбивство за попередньою змовою групи осіб (ВС/ККС у справі № 733/249/16-к від 24 жовтня 2018 р.)

Фабула судового акту: Раскольников Достоевского из романа «Преступление и наказание» ужаснулся бы узнав об этом глубоко ужасном и абсолютно бессмысленном преступлении – двойном убийстве бабушек 95 лет и 89 лет, которое было совершенно группой преступников – двумя «женщинами» и одним несовершеннолетним, ради завладения незначительными ценностями убитых и их деньгами в сумме 6519,96 гривен.

Убийцы – «женщины» на основании статьи пункта 12, части 2, статьи 115 КК Украины - "умышшленное убийство" приговорены судом к пожизненному заключению с конфискацией имущества, а несовершеннолетний к 15 годам лишения свободы без конфискации. Преступники были также признаны виновными по статье 187 КК Украины – «разбой», а «женщины» по статье 304 КК Украины – «вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность».

Для юристів ця справа відзначається детальним описом того, хто є співвиконавцями при умисному вбивстві вчиненому за змовою групою осіб, та що має значення при кваліфікації діянь співвиконавців та призначення покарання обвинуваченим.

Так, касаційні скарги засуджених серед іншого обґрунтовувалися тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не було розмежовано хто з засуджених які тілесні ушкодження завдав потерпілим та ступінь їх тяжкості, внаслідок чого була дана неправильна оцінка діям кожного із злочинців окремо та неправильно призначено покарання. Кожен захисник наголошував на тому, що в діях його підзахисного не було умислу на вбивство, а був лише умисел на розбій чи заволодіння майном потерпілих. Засуджені визнавали у суді лише змову між собою на заволодіння майном потерпілих, а не змову на вбивство потерпілих. Тому, вважали, що має бути інша кваліфікація їх діянням та новий розгляд у суді першої інстанції.

З цього приводу Верховний Суд залишаючи вирок без змін надав ґрунтовне та зрозуміле роз’яснення.

Як було встановлено слідством та судом кожен із потерпілих отримав щонайменше 30 ударів у життєво важливі органи різними знаряддями, в тому числі сокирою, металевою завісою, палкою. Побиття потерпілих тривало біля години протягом якого засуджені та потерпілі перебували у будинку потерпілих разом, а усі тілесні ушкодження були прижиттєві. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілі померли у власному будинку від механічної асфіксії (були задушені). За таких обставин суд не потребує розмежування хто із засуджених і в які частини тіла наносив удари потерпілим. Засуджені є співвиконавцями і несуть рівну відповідальність за скоєний злочин.

Так, умисне вбивство визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115), якщо у позбавленні життя потерпілого брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи. Кожна з осіб, які з умислом на вбивство завдали потерпілому поранення, незалежно від того, яке з поранень виявилося безпосередньою причиною смерті потерпілого, повинні відповідати за умисел на вбивство як співвиконавці.

Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватися також ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо було заподіяно смерть потерпілого, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу.

З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попередньою змовою, до таких дій можуть бути віднесені: а) застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; б) подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співвиконавцем (застосування до потерпілого фізичного чи психічного насильства, зв'язування його чи утримання в той час як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті, тощо); в) усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається або може допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви; г) надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства шляхом передачі зброї, давання порад тощо; д) ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство.

Ще один важливий висновок ВС: Якщо учасники групи осіб діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавляв життя одного потерпілого, дії кожного із них слід кваліфікувати як умисне вбивство двох і більше осіб, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. п. 1 і 12 ч. 2 ст. 115). У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України і ч. 4 ст. 187 КК України.

Аналізуйте судовий акт: Хоча потерпілий і наніс тілесні ушкодження, в діях нападника немає необхідної самооборони, якщо визначальним було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (ВС/ККС, № 628/4025/13-к, від 04 липня 2018 р.)

Виправдовуючи особу у вчиненні умисного вбивства за недоведеністю, суд, зазначив, що висновок психофізіологічної експертизи достовірності показань обвинуваченого із застосуванням поліграфа, є недопустимим (ВССУ у справі № 5-2095км15)

ВСУ визначив різницю між умисним вбивством - ст. 115 КК та перевищенням меж необхідної самооборони - ст.118 КК (Постанова ВСУ у справі № 5-34кс14)

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 733/249/16-к

провадження № 51-3848 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Дехтярук О.К.,

потерпілого ОСОБА_1,

захисників ЖайворонкаІ.В., Костюка О.П.,

Рябініна Д.Д., Юрченка А.Ф.,

засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників Рябініна Д.В., Костюка О.П., засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 07 лютого 2017 року у кримінальному провадженні № 12015270000000442 за обвинуваченням:

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки АДРЕСА_1), раніше не судимої,

ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки м. Сніжне Донецької області, жительки АДРЕСА_2), раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 304, ч. 4 ст. 187, п.п. 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м. Ніжина, жителя АДРЕСА_3), такого, що в силу ст. 108 КК України не має судимості,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 357 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09 вересня 2016 року засуджено:

ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 304 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього належного їй майна; за п.п. 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна;

ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 304 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього належного їй майна; за п.п. 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна;

ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років без конфіскації майна; за п.п. 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років без конфіскації майна; за ч. 3 ст. 357 КК України з урахуванням ст. 101 КК України до покарання у виді 45 діб арешту. На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_8 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років без конфіскації майна. Зараховано у строк покарання термін попереднього ув'язнення з 28 жовтня 2015 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 солідарно на користь ОСОБА_1 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 07 лютого 2017 року апеляційні скарги захисників Костюка О.П., Рябініна Д.Д., ОСОБА_10 та засудженої ОСОБА_7 залишені без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в ніч на 28 жовтня 2015 року у будинку АДРЕСА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_8 є неповнолітнім, шляхом вмовляння та обіцянки матеріального збагачення викликали у нього бажання вчинити злочин, чим втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність. ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вступили між собою у злочинну змову, спрямовану на вчинення нападу на пенсіонерів ОСОБА_11, 1926 року народження, та ОСОБА_12, 1920 року народження, з метою заволодіння їх майном та заподіяння смерті останнім.

З метою реалізації свого злочинного умислу, приблизно о 02.00 год. 28 жовтня 2015 року обвинувачені, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою та з метою заволодіння майном потерпілих, розбили віконне скло, відчинили двері та проникли до їх будинку АДРЕСА_4, де напали на потерпілих і спричинили їм численні тяжкі тілесні ушкодження.

Долаючи опір потерпілих, бажаючи своїми протиправними діями спричинити особливі фізичні страждання потерпілим та з метою умисного заподіяння смерті, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 нанесли потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_12 руками, ногами і металевою завісою не менше 30 ударів по тулубу, голові, грудній клітині та кінцівкам, вогнем спричинили термічні опіки ділянок правого стегна та лобка потерпілої ОСОБА_11 та в подальшому ногами здійснили тиснення на передні поверхні шиї обом потерпілим з притисненням до хребта.

Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілі померли на місці події внаслідок механічної асфіксії.

Реалізуючи свої корисливі мотиви, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 заволоділи майном та грошима потерпілих на загальну суму 6519,96 грн.

Крім цього, ОСОБА_8 незаконно заволодів паспортами на ім'я потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які знайшов у вказаному будинку та привласнив їх.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Рябінін Д.Д. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Захисник зазначає, що місцевий суд не врахував відсутність у засуджених попередньої змови на вчинення умисного вбивства, не розмежував хто з обвинувачених які тілесні ушкодження завдав потерпілим та ступінь їх тяжкості, внаслідок чого дав неправильну правову оцінку діям його підзахисної, чим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Вказує, що вирок місцевого суду не відповідає вимогам статей 370 374 КПК України, у ньому не вмотивоване призначення ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі, а ухвала суду апеляційної інстанції не містить обґрунтованих відповідей на усі доводи апеляційної скарги.

Засуджена ОСОБА_6 у своїй скарзі з доповненнями висловлює аналогічні доводи щодо неправильної оцінки судом її дій, відсутності умислу на вбивство і попередньої змови та стверджує, що суд не розмежував дії усіх винних осіб і не встановив, хто які тілесні ушкодження заподіяв потерпілим, внаслідок чого неправильно кваліфікував її дії за п.п. 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та безпідставно призначив покарання у виді довічного позбавлення волі. Враховуючи наведене, засуджена ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення щодо неї та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення щодо неї, вказує на порушення її права на захист, оскільки захисники діяли усупереч її інтересам, посилається на необґрунтованість судових рішень, неправильну кваліфікацію її дій, оскільки потерпілих вона не била, а прийшла до них лише з метою викрасти їхнє майно. Також засуджена вважає, що призначення їй покарання у виді довічного позбавлення волі не вмотивовано у вироку.

Захисник Костюк О.П. в інтересах засудженого ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Захисник стверджує, що вирок ґрунтується на недопустимих доказах, зокрема, які не були відкриті стороні захисту, судом не розмежовано дій кожного з обвинувачених, не встановлено наявності умислу у ОСОБА_8 на заволодіння майном потерпілих та вбивство останніх, а також не доведено його винуватості у вчиненні зазначених злочинів. Також захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив принцип безпосередності дослідження доказів, не дослідив їх у судовому засіданні, проте надав їм оцінку в ухвалі, крім того суд не дав обґрунтованої відповіді на усі доводи апеляційних скарг.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційні скарги прокурор вказує на законність та обґрунтованість судових рішень, допустимість доказів, покладених в основу вироку, правильність кваліфікації дій винних та відповідність призначеного покарання вимогам статей 50 65 КК України і просить залишити судові рішення без зміни.

Засуджені ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під час судового засідання підтримали скарги та просили задовольнити їх у повному обсязі.

Захисники Жайворонко І.В., Костюк О.П., Рябінін Д.Д. та Юрченко А.Ф. у судовому засіданні підтримали доводи касаційних скарг та просили скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Потерпілий заперечував проти задоволення касаційних скарг та просив залишити судові рішення без зміни.

Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення касаційних скарг, вказував на законність та обґрунтованість судових рішень.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок. Аргументи засуджених та їх захисників щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Разом із тим при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які їх засуджено.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Доводи сторони захисту на заперечення винуватості засуджених були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції і знайшли належну оцінку у вироку.

Зокрема, поряд з іншими доказами, суд обґрунтовано послався на показання свідка ОСОБА_13, який є таксистом і 28 жовтня 2015 року вночі відвозив трьох осіб (ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8.) до населеного пункту, де мешкали потерпілі. Свідок ОСОБА_14, теж таксист, о 08.45 год. наступного ранку відвозив обвинувачених назад, а протягом дня підвозив до супермаркету «АТБ» у м. Бахмач. Згідно даних протоколу огляду відеозапису з магазину «АТБ Маркет» вбачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 купували продукти харчування та розраховувалися купюрами номіналом по 100 грн., а згідно показань свідка ОСОБА_15, вона приносила потерпілим пенсію саме такими купюрами. Також винуватість засуджених підтверджується даними протоколу огляду місця події - домогосподарства потерпілих, де було виявлено їх трупи зі слідами насильства, порушена обстановка в будинку; висновками експертиз щодо отриманих потерпілими тілесних ушкоджень та причин їх смерті; протоколу огляду місця події - помешкання ОСОБА_6, під час якого було вилучено мобільний телефон, значки та медалі, що належали потерпілим. Крім того на штанах, які вилучені у ОСОБА_8, була виявлена кров, що належить потерпілим; на дерев'яній палиці та сокирі, які вилучені у будинку потерпілих, виявлена їхня кров; на металевій завісі, якою також завдавалися удари потерпілим, було виявлено піт, що походить від ОСОБА_6 Протоколи слідчих експериментів підтверджують факт перебування обвинувачених у будинку потерпілих, їх дії під час вчинення злочину.

Оцінивши усі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в інкримінованих їм діяннях, оскільки ці докази доповнюють один одного та у своїй сукупності разом з іншими доказами є достатніми для висновку про доведеність обвинувачення поза розумним сумнівом.

Посилання у касаційних скаргах на відсутність між засудженими попередньої змови та умислу на вбивство потерпілих не ґрунтуються на матеріалах справи.

Умисне вбивство визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115), якщо у позбавленні життя потерпілого брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи. Кожна з осіб, які з умислом на вбивство завдали потерпілому поранення, незалежно від того, яке з поранень виявилося безпосередньою причиною смерті потерпілого, повинні відповідати за умисел на вбивство як співвиконавці.

Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватися також ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо було заподіяно смерть потерпілого, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попередньою змовою, до таких дій можуть бути віднесені: а) застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; б) подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співвиконавцем (застосування до потерпілого фізичного чи психічного насильства, зв'язування його чи утримання в той час як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті, тощо); в) усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається або може допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви; г) надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства шляхом передачі зброї, давання порад тощо; д) ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство.

Якщо учасники групи осіб діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавляв життя одного потерпілого, дії кожного із них слід кваліфікувати як умисне вбивство двох і більше осіб, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. п. 1 і 12 ч. 2 ст. 115). У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України і ч. 4 ст. 187 КК України.

Про наявність між засудженими попередньої змови та умислу на вбивство потерпілих свідчить те, що обвинувачені у темну пору доби прибули на таксі в інший населений пункт, цілеспрямовано підійшли до будинку потерпілих, де побачили, що останні ще не лягли спати і в їхньому вікні горить світло. Попри це, обвинувачені розбили вікно, увійшли в хату, в якій перебували лише дві старенькі бабусі, та, застосовуючи до них фізичне насильство і погрози, почали вимагати гроші. При цьому коли одні з обвинувачених завдавали потерпілим удари, другі обшукували помешкання з метою виявлення грошей. Крім того, про наявність цілеспрямованого умислу свідчить факт нанесення кожній з потерпілих не менше 30 ударів у життєво важливі органи різними знаряддями, в тому числі палкою, металевою завісою та сокирою. Виявлені на тілі ОСОБА_8 тілесні ушкодження свідчать про те, що він здійснював побиття потерпілих руками та ногами, а наявність на металевій завісі слідів поту ОСОБА_6 свідчить про те, що вона за допомогою цієї завіси завдавала ударів, які співпадають з виявленими у потерпілих на голові тілесними ушкодженнями. Крім того, судом було встановлено, що побиття потерпілих продовжувалося тривалий час, у невеликому приміщенні будинку кожен з обвинувачених мав змогу бачити та усвідомлювати дії інших співучасників, погоджувався із ними та продовжував свої протиправні дії, направлені на заволодіння майном потерпілих та позбавлення їх життя.

Згідно показань обвинувачених, які вони давали під час проведення слідчих експериментів, вбачається, що побиття потерпілих мало на меті дізнатися де вони ховають гроші. Згідно висновків експертиз у кожної із загиблих було зламано не менше половини ребер, усі тілесні ушкодження були прижиттєві, саме побиття тривало протягом певного періоду часу (більше години), протягом якого обвинувачені перебували у будинку разом. Протиправні дії обвинувачені не припиняли до настання бажаного результату і закінчили одночасно, заподіявши смерть двом стареньким бабусям, заволоділи їх грошима та покинули будинок. Згідно висновків експертиз смерть потерпілих настала від механічної асфіксії органів шиї, тобто фактично обидві потерпілі були задушені, що вказує на наявність прямого умислу обвинувачених на позбавлення життя. При цьому суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що за обставин, коли усі обвинувачені виконували спільні дії, направлені на позбавлення життя ОСОБА_11 і ОСОБА_12, виконували ці дії одночасно, не потребує розмежування - хто, скільки і в які частини тіла потерпілим наносив удари.

Отже, виходячи із фактичних обставин кримінального провадження суд правильно встановив, що у діях ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 наявні ознаки складів злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Вирок суду відповідає вимогам статей 370 374 КПК України та є обґрунтованим.

Посилання у касаційній скарзі захисника Костюка О.П. на недопустимість ряду доказів внаслідок їх невідкриття стороні захисту є безпідставним.

Відповідно до вимог ст. 103 КПК України процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися у протоколі; на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі (ст. 104 КПК України). Запис, здійснений за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів, є невід'ємним додатком до протоколу. Відкриття матеріалів іншій стороні відбувається після закінчення досудового розслідування у порядку, визначеному ст. 290 КПК України, та передбачає ознайомлення сторін кримінального провадження з усіма доказами, які наявні у учасників провадження.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, стороною обвинувачення зазначені вимоги закону було дотримано. Зокрема, обвинуваченим та їх захисникам були відкриті протоколи про результати проведення слідчих дій, в тому числі негласних слідчих (розшукових) дій, додатками до яких є диски. Тобто, відповідно до вимог КПК, результат фіксації процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів долучається до протоколу слідчої дії і є його невід'ємною частиною. Відкриттю підлягає доказ цілком, а не його частина.

Крім того, у матеріалах провадження містяться відомості про усі речові докази, які були долучені до провадження, а також протоколи їх огляду. Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом. Після огляду предмет визнається речовим доказом і долучається до кримінальної справи мотивованою постановою (ухвалою), яким завершується формування даного виду доказу. Цією постановою створюється особливий правовий режим поводження з предметом в кримінальній справі. Джерелом фактичних даних (відомостей) стосовно речових доказів виступає протокол огляду предмета.

З матеріалів провадження вбачається, що сторона захисту була ознайомлена з цими протоколами та жодних зауважень або клопотань не висловлювала.

Твердження засудженої ОСОБА_7 про неефективність її захисту в суді внаслідок неналежного виконання її захисниками своїх обов'язків не ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах справи.

Ефективність захисту не є тотожним досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов'язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.

Як видно з матеріалів справи, захист ОСОБА_7 під час досудового розслідування та у судах попередніх інстанцій здійснювали адвокати. Під час розгляду кримінального провадження ОСОБА_7 від послуг цих адвокатів не відмовлялася, на якість юридичних послуг не скаржилася і не порушувала перед судом питання про залучення іншого адвоката для здійснення її захисту.

Об'єктивних даних про неналежне виконання професійних обов'язків адвоката, яке б могло призвести до істотного обмеження чи порушення прав ОСОБА_7, передбачених частиною третьою статті 6 Конвенції, статтею 59 Конституції України, статтею 20, частинами третьою, четвертою статті 42 КПК, у матеріалах справи не міститься.

Покарання засудженим призначено відповідно до вимог статей 50 65 КК України, воно враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, конкретні обставини скоєного, дані про особу винних, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, принцип індивідуалізації покарання. Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення винних та попередження вчинення нових злочинів і не може вважатися явно неспівмірним вчиненим протиправним діянням внаслідок суворості. Місцевий суд при призначені покарання ОСОБА_16 та ОСОБА_7 у виді довічного позбавлення волі, а також ОСОБА_8 у виді позбавлення волі на строк 15 років, крім наведеного, врахував також особливу жорстокість, цинізм насильницьких дій засуджених, якими потерпілим упродовж тривалого часу заподіювалися значні страждання, непоправність наслідків у виді загибелі двох осіб, дані про загиблих, які були особами похилого віку, все життя сумлінно працювали, пережили голодомор та Другу світову війну, проте були убиті у своєму будинку особами, які заради незначних матеріальних цінностей позбавили їх життя. Ці обставини вказують на крайню ступінь деградації обвинувачених, нехтування ними цінностей людського життя, відсутність будь-якої поваги до людей старшого віку, їхню крайню суспільну небезпеку, позицію потерпілого про призначення винним найсуворішого покарання. Беручи до уваги наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду про неможливість призначення засудженим ОСОБА_16 та ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на певний строк і вважає справедливим застосування щодо них виняткової міри покарання - довічного позбавлення волі.

Суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог ст. 404 КПК України розглянув апеляційні скарги обвинувачених та їх захисників, дав в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 цього Кодексу вмотивовані відповіді на усі доводи, наведені в цих скаргах, та прийняв обґрунтоване рішення про залишення вироку місцевого суду без зміни, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов'язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції.

З матеріалів провадження вбачається, що передбачених наведеною нормою процесуального закону підстав для повторного дослідження доказів стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій ст. 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду.

Отже, твердження сторони захисту про порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів є безпідставним.

Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги слід залишити без задоволення. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434 436 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 07 лютого 2017 року щодо ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників Рябініна Д.В., Костюка О.П., засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В. Білик С.І. Кравченко О.П. Ємець