Можливі варіанти саморегулювання судової експертизи, їх плюси та мінуси

Питання саморегулювання судово-експертної діяльності повстало не сьогодні, його обговорення почалося ще тоді, коли кількість приватних судових експертів була достатньою для створення всеукраїнською громадської організації. 21 червня 1997 року, виступаючи на установчому з’їзді Союзу експертів України, мною було поставлено питання створення саморегулівної організації експертів, яка б дозволила експертам самостійно вирішувати питання атестацій та переатестацій, розробки та затвердження методик, підвищення кваліфікацій тощо.

Нажаль, створена тоді громадська організація так і не спромоглася вирішити питання саморегуляції, в наслідок чого перетворилася в громадський придаток державного регулювання галузі.

Сьогодні питання саморегуляції набуло ще більшої актуальності, тому що за 26 років, які пройшли з моменту прийняття Закону «Про судову експертизу» руками чиновників-регуляторів, за мовчазною згодою контрольованої ними громадської організації, була створена монопольно-жорстка система регулювання, яка надавала явні переваги державним експертним установам, залишаючи за приватною експертизою лише роль п’ятого колеса в повозці. Про це, перш за все говорять цифри: якщо на сьогоднішній день в штаті державних експертних установ працюють біля 10 тисяч фахівців, то кількість приватних судових експертів не перевішує 600 осіб, або менше 10 % від кількості державних.

Враховуючі поставлені в Указі Президента від 08.11.2019 №837/ 2019 «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави» завдання по реформуванню судової експертизи, з усіх боків почали надходити пропозиції, велика кількість з яких стосуються саме саморегулюванню експертів. Не дивно, що це питання зацікавило і тих, хто до цього створював умови для монополізації галузі або мовчки спостерігав, як ця монополізація відбувається. Й не дивно, що в саморегулюванні ці особи бачать лише можливість збереження власного статус-кво, коли вони й далі будуть керувати усіма експертами, але вже поза рамками системи державного управління, що дає широкі можливості працювати на власний карман, при чому, не маю антикорупційних обмежень, які розповсюджуються на держслужбовців.

З боку вищезазначених осіб, в якості формату саморегулювання пропонується єдина, всеукраїнська громадська (професійна) організація, яку планується створити на принципах і засадах Національної асоціації адвокатури або інших подібних структур. Думаю, що усі портфелі та місця в цій добровільно-обов’язковій структурі вже поділені, лишилося тільки легалізувати ці наміри шляхом проведення відповідних установчих заходів та «правильного» на них голосування. Не виключено, що під цю ідею підсунуть уже існуючу громадську організацію, запропонувавши усім, хто не є її членами, залучитися до її роботи. І в першому, і в другому випадку, експерти будуть «приємно» вражені, побачивши у президії обличчя тих, хто до цього шляхом постійного закручування гайок створював усі умови для монополізації ринку, надаючи переваги державним експертним установам, та розглядаючи приватну експертизу, як молодшого - ще й з обмеженою дієздатністю - брата експертизи державної. І безумовно - тих, хто цьому всіляко сприяв.

В зв’язку з цим постає питання, а чи потрібно українським експертам саморегулювання взагалі? Очевидно, що так, потрібно, але не у вигляді добровільно-обов’язкової структури, в яку будуть заганяти усіх, хто бажає надавати свої експертні послуги в судових справах. Враховуючі те, що, на відміну від адвокатів та аудиторів, судова експертиза має велику кількість напрямків та спеціалізацій, підґрунтям саморегулювання повинні стати саме ці чинники. Експерти повинні об’єднуватись в професійні організації по принципу відомих ще з середньовіччя цехів: «чоботарі з чоботарями і кондитери з кондитерами». В Європі і світі існує велика кількість професійних експертних організацій, багато з яких мають міжнародний статус, і до складу яких мають право долучатися українські експерти. Окрім того, ці організації в деяких випадках конкурують між собою, доводячи свою перевагу завдяки ефективності управління та професійності.

Приєднання вітчизняних експертів до міжнародних «клубів» своїх колег, насамперед вирішить питання їх професійної підготовки та атестації (безумовно, що сертифікат визнаної міжнародної експертної організації важить більше ніж корочка видана українськими функціонерами від експертизи). Це також дозволить підняти методологічне та інформаційне забезпечення до європейського та світового рівня , що не спроможні зробити ані існуюча система атестацій та переатестацій, ані так званий реєстр методик. На підтвердження цих слів наведу приклад приєднання українських експертів-автотехників та транспортних трасологів до Європейської асоціації експертів з аналізу ДТП (EVU), що дозволило отримати доступ до унікальних розробок та баз даних, без яких українська автотехнічна експертиза до цього тупцювала на місці, залишаючись на рівні 80-90 років минулого сторіччя.

Так, наприклад, рівень наукових розробок EVU дозволяє відповісти на усі питання, на які не змогли відповісти експерти ХНДІСЕ у, так званій, справі Зайцевої-Дронова. Ба більше, експерти, що входять до складу EVU, особисто мені заявляли, що вони можуть визначити швидкість Лексуса, на якому Зайцева скоїла наїзд на пішоходів. Для цього їм потрібно лише підключитись до бортової системи автомобіля. Президентом цієї організації є Йорг Альгримм, який довгий час очолював напрямок експертного аналізу ДТП в ДЕКРА, а головою правління – доктор Герман Штеффан – розробник всесвітньо відомої програми з комп’ютерної реконструкції ДТП PC Crash.

Цеховий принцип саморегулювання важний ще й тим, що єдиній добровільно-обов’язковій структурі (навіть при існуванні всіляких професійних секцій) буде важко стати учасником більшості міжнародних експертних організацій, бо їх статути, як правило, вимагають безпосереднього (у вигляді національних груп) членства експертів, а не членства національної організації. Саме такі вимоги, наприклад, зазначені у статуті EVU. Окрім того, експерти одного і того ж напрямку тієї чи іншої країни мають право приєднуватись до різних, в тому числі і конкуруючих, організацій. А тому, наприклад, різні експерти-автотехніки або експерти-економісти, в Україні можуть створити відділення декількох міжнародних структур.

Безумовно, що деякі питання саморегулювання потребують узгодження своїх позиції и дій між експертами різних напрямків і спеціалізацій, а тому постає питання, в якій саме формі це доцільно робити. Як на мене, найбільш прийнятною є форма федерації експертних організацій України, членами якої можуть бути як національні відділення міжнародних організацій, так і суто вітчизняні громадські організації експертів. В рамках федерації можливо вирішення питання створення та ведення єдиного реєстру експертів по спеціалізаціям, а також питання розвитку всієї системи судової експертизи в цілому. Принципами керівництва роботою федерації повинні бути рівність усіх організацій, які входять до її складу, а також колегіальність прийняття рішень. Поточне керівництво федерацією логічно здійснювати шляхом призначення голови правління зі складу представників членів-організацій, який має відповідати за вирішення організаційних питань поміж засіданнями правління. Посада голови правління повинна переходити від однієї організації до іншої не рідше одного разу на рік, що дозволить запобігти узурпації влади в федерації.

Сподіваюсь, що процес демонополізації судово-експертної діяльності зупинити вже неможливо, але, не сумніваюсь, що було б наївним розраховувати на те, що нинішні регулятори цієї галузі, та безпосередні бенефіціари існуючого стану речей, без спротиву будуть спостерігати за цим процесом. Нас усіх чекає довга та кропітка робота, але її результати варті того, щоб Україна отримала дійсно демократичну, прозору та об’єктивну судову експертизу, а це стовідсотково наблизить нас до цивілізованого світу, в якому повага до людини та її прав і свобод не є пустим звуком.

Автор статті: Голубенко Олег Миколайович