«Мінак та інші проти України»: Неповідомлення особи про подання апеляційної скарги у її справі порушує принципи змагальності процесу та рівності сторін (ст. 6 Конвенції, заяви 19086/12 та 13 інших, від 07.02.2019 р.)

Фабула судового акта: Заявники, 14 громадян України (перелік Заявників наведено у додатку до рішення) звернулися до ЄСПЛ, стверджуючи порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції. Заявники скаржилися на порушення принципу рівності у зв’язку з неврученням їм апеляційних скарг або неповідомлення їм національними судами про подання апеляційних скарг іншою стороною у їхніх справах. З огляду на схожість заяв, ЄСПЛ розглянув такі заяви в одному рішенні.

Характерним є те, що у більшості справ суди відкрили апеляційне провадження у провадженнях Заявників на підставі апеляційних скарг іншої сторони уже після спливу строків подання апеляційних скарг; про подання апеляційних скарг у їхніх справах Заявників повідомлено не було. Апеляційні суди скасували рішення, які були винесені на користь Заявників і набрали законної сили.

ЄСПЛ наголосив, що фундаментальний принцип змагальності процесу, який є складовою загальної концепції справедливого судового розгляду, вимагає, щоб особу було повідомлено про порушене щодо неї провадження. Відповідно до принципу рівності сторін особі повинно бути надано можливості представляти свою справу за умов, не гірших, ніж іншій стороні процесу. В тому числі, особа повинна мати реальну змогу ознайомитися з наданими іншою стороною доказами, поясненнями та ін. Факт надання особі можливості висловити свою думку щодо кожного документа в матеріалах справи зміцнює впевненість сторін у функціонуванні правосуддя.

ЄСПЛ констатував, що саме на національні суди покладається обов’язок щодо з’ясування того, чи були судові повістки або інші документи у справах завчасно отримані сторонами. Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити її можливості захищати себе у провадженні.

Проаналізувавши матеріали справ, ЄСПЛ дійшов висновку про відсутність будь-яких доказів належного інформування Заявників національними судами про подані апеляційні скарги. ЄСПЛ також наголосив, що суди, не переконавшись, чи були апеляційні скарги вручені Заявникам, або чи Заявникам взагалі було відомо про апеляційні скарги, позбавили Заявників можливості надати зауваження щодо поданих у їхніх справах апеляційних скарг. У таких діях національних судів ЄСПЛ вбачає невиконання зобов’язань щодо дотримання принципу рівності сторін, закріпленого у статті 6 Конвенції.

Під час розгляду скарг Заявників, ЄСПЛ також послався на висновки, викладені у рішенні «Лазаренко та інші проти України». У вказаному рішенні ЄСПЛ, аналізуючи національне законодавство, відзначив, що воно передбачає і інші (окрім як поштою) форми повідомлення сторін провадження, наприклад, за допомогою телефонного зв’язку. Проте, держава-відповідач має надати докази чи документи, які би слугували підтвердженням того, що було використано іншу форму повідомлення. При цьому, у випадку здійснення повідомлення за допомогою поштового зв’язку з огляду на положення законодавства має безальтернативно використовуватись рекомендована кореспонденція; відправлення кореспонденції простими листами вважається неналежним.

З огляду на вказане, ЄСПЛ дійшов висновку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з несправедливістю проваджень.

Щодо шести Заявників ЄСПЛ також встановив порушення Конвенції та Протоколів до Конвенції щодо принципу юридичної визначеності, посилаючись на практику у схожих справах («Устименко проти України» , «Пономарьов проти України»). Наприклад, у рішенні «Устименко проти України» ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті б Конвенції.

Аналізуйте судовий акт: «Авотіньш проти Латвії» [ВП] (Avotiņš v. Latvia [GC]), заява № 17502/07

«Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13

«Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and Others v. Ukraine), заяви № 70329/12 та 5 інших

«Устименко проти України» (Ustimenko v. Ukraine), заява № 2053/13

«Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «МІНАК ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF MINAK AND OTHERS v. UKRAINE)

(Заява № 19086/12 та 13 інших заяв –

див. перелік у додатку)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

07 лютого 2019 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Мінак та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (Síofra O’Leary), Голова,
Мартіньш Мітс (Mārtiņš Mits),
Ладо Чантурія (Lado Chanturia), судді,
та Лів Тігерштедт (Liv Tigerstedt), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17 січня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі
статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).

ФАКТИ

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені у таблиці в додатку.

4. Заявники скаржилися на позбавлення їх можливості надати свої зауваження на апеляційні скарги, подані відповідачами у їхніх справах. Деякі заявники також висували інші скарги за положеннями Конвенції.

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмету заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявники скаржилися на порушення принципу рівності сторін у зв’язку з неврученням їм національними судами апеляційних скарг або неповідомленням їх будь-яким іншим чином про апеляційні скарги, подані у їхніх справах. Вони посилались на пункт 1 статті 6 Конвенції, яка передбачає:

Пункт 1 статті 6

«Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру…»

7. Суд нагадує, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (див. рішення у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»
(Ruiz-Mateos v. Spain), від 23 червня 1993 року, пункт 63, Серія А,
№ 262), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (див. рішення у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини» (Dilipak and Karakaya v. Turkey),
заяви № 7942/05 та № 24838/05, пункт 77, від 04 березня 2014 року). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див., рішення у справах «Авотіньш проти Латвії» [ВП] (Avotiņš v. Latvia) [GC], заява № 17502/07, пункт 119, ЄСПЛ 2016 та «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands),
від 27 жовтня 1993 року, пункт 33, Серія А № 274). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria),
заява № 30428/96, пункти 17 та 18, від 06 лютого 2001 року).

8. Може тому на національні суди покладено обов’язок з’ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами та у разі потреби зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (див. рішення у справі «Ганкін та інші проти Росії» (Gankin and Others v. Russia), заява № 2430/06 та інші, пункт 36, від 31 травня 2016 року). У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (див., рішення у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, від 21 травня 2015 року, із подальшими посиланнями).

9. У справі «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and Others v. Ukraine) (заява № 70329/12 та 5 інших заяв, від 27 червня 2017 року) Суд вже встановив порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

10. Розглянувши всі надані матеріали та за відсутності будь-яких доказів належного інформування заявників, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що національні суди, не переконавшись, чи були апеляційні скарги у справах заявників їм вручені або чи були заявники повідомлені про апеляційні скарги будь-яким іншим чином, позбавили їх можливості надати зауваження щодо поданих у їхніх справах апеляційних скарг та не виконали свого зобов’язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін.

11. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ВІДПОВІДНО ДО УСТАЛЕНОЇ ПРАКТИКИ СУДУ

12. Заявники у заявах № 5661/13, № 37725/13, № 47510/13,
№ 52889/13, № 52121/14 та № 35885/16 подали інші скарги, які також порушували питання, зокрема за пунктом 1 статті 6 Конвенції, з огляду на відповідну усталену практику Суду щодо принципу правової визначеності (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що вони також свідчать про порушення Конвенції у світлі його висновків у рішеннях у справах «Устименко проти України» (Ustimenko v. Ukraine, заява № 32053/13, пункти 48-54, від 29 жовтня 2015 року) та «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункти 40-42, 43 та 47, від 03 квітня 2008 року).

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

13. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

14. Зважаючи на наявні у нього документи та свою практику, Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені в таблиці у додатку.

15. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує об’єднати заяви;

2. Оголошує заяви прийнятними;

3. Постановляє, що ці скарги свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з несправедливістю цивільних проваджень;

4. Постановляє, що було порушення Конвенції та Протоколів до неї щодо інших скарг, поданих відповідно до усталеної практики Суду щодо принципу юридичної визначеності (див. таблицю у додатку);

5. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 07 лютого 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

ДОДАТОК

Перелік заяв зі скаргами за пунктом 1 статті 6 Конвенції

(відсутність можливості надати зауваження на апеляційні скарги)

[1] Та додатково будь-який податок, який може бути стягнутий із заявників.

Наведений переклад рішення розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за посиланням: https://minjust.gov.ua/files/general/2019/02/25/20190225153535-23.doc