КЦС ВС роз’яснив принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди

Місцевий суд, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, оскільки позов пред’явлено до неналежної особи – сільської ради, ліквідованої внаслідок об’єднання територіальних громад, а належним відповідачем є міська рада, до якої перейшли права згаданої сільради.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, навівши такі правові обґрунтування.

Згідно із частинами 3 та 4 ст. 8 Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» ОТГ є правонаступником усього майна, прав та обов’язків територіальних громад, що об’єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об’єднаною територіальною громадою.

Згадайте новину: Допоки рішення суду не виконано, дії державного / приватного виконавця не можуть бути визнані правомірними – КЦС ВС

Юридична особа – сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі ОТГ, є правонаступником прав та обов’язків усіх юридичних осіб – сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об’єдналися.

Пред’явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі. У такому випадку за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що він володіє житловим будинком і відкрито користується земельною ділянкою більше 15 років, доглядає за прибудинковою територією, слідкує за її станом. За таких обставин він уважав, що має право набути у власність земельну ділянку за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном.

Тобто давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Отже, суди правильно виходили з того, що підстав застосовувати положення закону про набувальну давність немає.

Згадайте новину: Фіктивний правочин є оспорюваним, а не нікчемним, і визнається недійсним судом, про що має бути вказано у резолютивній частині рішення – КЦС ВС

Водночас Верховний Суд звернув увагу на таке.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач, серед іншого, послався на ст. 120 ЗК України, яка регулює перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду. Він зазначив, що з 4 червня 2002 року є власником подарованого йому житлового будинку, а земельна ділянка під ним все ще значиться у власності померлої особи, від якої дарувальник успадкував будинок.

У ч. 1 ст. 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (15 січня 2002 року), було передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод.

Разом із тим при відсутності окремої угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об’єкт нерухомості слід враховувати, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об’єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).

Враховуючи цей принцип, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особи, які набули право власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Постанова Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18 (провадження № 61-6807св19) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/94362778.