Кому належить майбутнє: правове поле боротьби за інтелектуальну власність творів зі штучним інтелектом?

Якби Шекспір був андроїдом, нас би це хвилювало? Чи зробило б це його творчість менш гідною похвали або менш важливою для суспільства? Якби Шекспір, перевтілений розумним програмістом в андроїда, опублікував сьогодні нову п’єсу, чи стали б ми відмовляти йому в авторських правах? Якою б дивовижною не здавалася ця гіпотеза, це нагальні питання про стан авторського права на твори, створені художнім штучним інтелектом.

За останні десятиліття штучний інтелект став невід’ємною частиною нашого життя, та його використання зустрічається не лише у сфері технологій, але й у практично будь-якій сфері суспільного життя, в тому числі і творчості, що буквально 10 років тому назад для більшості людей було немислимо.

Читайте статтю: AI в праві: Чи здатний ChatGPT замінити професію юриста?

Сьогодні ж, якщо потрібно написати будь-який текст, багато-хто використовує сервіси на основі штучного інтелекту типу ChatGPT, Writesonic, Copysmith, і т.д. які можуть генерувати текст з різних тем і стилів, що може бути корисним для письменників, рекламних агентств, та інших професій, де потрібно швидко створювати контент. В сфері образотворчого мистецтва на допомогу приходять DALL-E, Deep Dream які можуть створювати унікальні зображення на основі текстових описів, без необхідності володіти професійними навичками в графічному дизайні. А в музичній сфері вже повноцінно функціонують такі рішення як Amper Music чи AIVA, що допомагають композиторам створювати музику. Для прикладу, дані програми можуть генерувати музичні треки на основі вхідних даних, таких як настрій, жанр та темп. Це дозволяє композиторам створювати музику швидко та ефективно, а також надає їм можливість експериментувати з різними стилями та звуками.

Вказані вище приклади є лише найпопулярнішими, так як насправді таких програм, системних рішень вже сотні, якщо не більше і з кожним днем список програм на основі штучного інтелекту лише розширюється.

Таким чином, оскільки штучний інтелект продовжує розвиватися і вдосконалюватися, питання про цінність і важливість творчих творів, створених машинами, стає все більш актуальним.

Звідси виникає питання, якщо, наприклад музичний твір або картина створені програмою зі штучним інтелектом, чи можна вважати їх мистецтвом? Чи будемо ми цінувати його так само, як якби він був створений людиною-художником?

Крім того, якщо твір, створений штучним інтелектом, стає шалено популярним і прибутковим, кому належать авторські права? Програмісту, який розробив ШІ-систему, самій машині чи взагалі нікому?

Ці питання піднімають важливі проблеми взаємовідносин між технологіями та творчістю. Оскільки ми продовжуємо розширювати межі можливостей машин, ми також повинні мати справу з етичними та правовими наслідками цих досягнень.

Очевидно, що перетин штучного інтелекту і творчості - це складна і захоплива сфера, яка, ймовірно, стане ще більш важливою в найближчі роки. Незалежно від того, чи говоримо ми про літературу, музику чи візуальне мистецтво, поява творів, створених штучним інтелектом, кине виклик нашим уявленням про те, що означає бути творчим, і змусить нас переглянути наше ставлення до авторського права та власності.

Тим не менш, зважаючи на таку доволі очевидну проблему, що потребує правового регулювання, міжнародне право в цій сфері вже відстає приблизно на десяток років від розвитку інформаційних технологій. Сфера авторського права в Україні перебуває в ще гіршій ситуації, оскільки правове регулювання, на мою суб’єктивну думку, існує приблизно на рівні 2001 року. Тому, хоч правові тенденції проблематики авторського права у призмі розвитку штучного інтелекту в українській юридичній спільноті ще не обговорюються, серед європейських та американських правознавців вже довгий час триває дискусія про авторське право на твори зі штучним інтелектом, яка ведеться за чотирма основними моделями, які будуть наведені далі.

Кожна з цих моделей по-різному відображає занепокоєння щодо того, як розглядати штучний інтелект в рамках авторського права, а також намагається відповісти на три головних питання:

• Чи є твір об’єктом авторського права в першу чергу. Тобто чи можуть «не фізичні особи» бути творцем або автором твору;
• Чи може авторство належати «не фізичній особі», і якщо так, то яким чином;
• Чи можна адмініструвати запропоновані зміни;

Читайте статтю: Прощавайте юристи, привіт штучний інтелект: чи варто хвилюватись?

Модель № 1. Автор твору відсутній, а створений об’єкт права інтелектуальної власності автоматично є суспільним надбанням.

Насамперед варто зазначити, що у випадку надання творам, які створені за використання штучного інтелекту статусу суспільного надбання, дотримання цього статусу потребуватиме посиленого контролю з боку Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій. Вважаю, що враховуючи правову природу такого статусу, існує висока імовірність реєстрації за фізичними особами авторських прав на такі твори, ігноруючи при цьому їх статус як «суспільного надбання».

Даний ризик включає в себе відразу дві складові: тяжкість доведення факту, що певний твір створений за використанням штучного інтелекту, а не особою самостійно та теоретична відсутність осіб, які б оскаржували факт набуття права інтелектуальної власності. Окремо варто також зазначити про те, що наразі не існує єдиного та уніфікованого міжнародного реєстру творів, які мають статус суспільного надбання, що також ускладнює вирішення цього питання.

Окремим питанням є підтримання сфери розвитку штучного інтелекту та стимулювання програмістів, IT-компаній надалі створювати продукти на основі штучного інтелекту. Прихильники цієї моделі стверджують, що стимул зберігається двома способами.

Першим аргументом є те, що оскільки програмісти можуть зареєструвати авторське право на саме програмне забезпечення з штучним інтелектом, немає сенсу для передачі та/чи продажу власності на результати роботи штучного інтелекту. З цією думкою важко погодитись, оскільки подібно до того, як власник заводу заробляє гроші на продуктах, які він випускає, а не на виробничій лінії, програмісту, який створює художній штучний інтелект, буде об’єктивно важко монетизувати саму програму.

Другим аргументом є те, що програмістів, IT-компаній, які створили художній штучний інтелект також можна стимулювати надавши їм право на розповсюдження. Тобто в цій моделі власники штучного інтелекту розглядаються як «видавці», а створення штучним інтелектом творів розглядатиметься як платна послуга, що гіпотетично дозволить існуючій структурі авторського права на штучний інтелект залишатися незмінною. Тобто, певна особа отримавши за плату доступ до художнього штучного інтелекту створює за його допомогою певний твір, який може використовувати на свій розсуд. Ефективність платного доступу до таких сервісів наразі неоднозначні, але загальна думка полягає в тому, що така схема є дійсно робочою лише тоді, коли творець твору має високий рівень репутації та унікальності свого контенту. Іншим же творцям буде економічно тяжко розвиватися таким способом. Прихильники цієї моделі також стверджують, що цю прогалину можуть заповнити такі сайти, як Patreon, де творці зможуть збирати кошти безпосередньо від шанувальників за допомогою одноразових пожертв або підписок. Теоретично, ця модель найкраще підходить для, наприклад, художників-любителів, які створюють картини за допомогою штучного інтелекту та розміщують на власному сайті-галереї, до якої надають доступ за плату, або ж за друк зображень у високій роздільній здатності. Однак, якщо ці роботи будуть завантажені та в подальшому розміщені на іншому сайті, такі художники не зможуть подати позов до суду проти піратського сайту, оскільки роботи де-юре є суспільним надбанням.

Дивлячись вперед гадаю, що це могло б стимулювати покоління створення робіт зі штучного інтелекту, які неможливо або важко скопіювати, наприклад, експериментальні або такі, що постійно змінюються. Однак найімовірніше, знаючи, що безкоштовна версія буде викладена деінде, менше користувачів буде здійснювати плату за доступ до таких творів. Крім того, для великих компаній, які прагнуть монетизувати свої інвестиції через потокові сервіси, ця модель зробить це неможливим, оскільки ліцензування потокового мовлення залежить від дотримання авторських прав. Без такої гарантії великі компанії в цих галузях, не будуть зацікавлені в інвестуванні в нову індустрію. Це відвернуло б ринок від інвестицій у музику та відео-медіа, оскільки в цих двох сферах значною мірою домінують стрімінгові сервіси.

Читайте статтю: ШІ в адвокатурі: правила гри змінюються вже зараз

Модель № 2. Штучний інтелект як автор.

Друга модель передбачає, що штучний інтелект буде автором створених творів, фактично набуваючи особисті майнові та немайнові права. Потреба у застосуванні такої моделі не зовсім зрозуміла, у багатьох, в тому числі економічній, сферах. Прихильники цієї моделі часто думають про далеке майбутнє, коли роботи та андроїди можуть мати повні права та володіти розсудом щодо створення майбутніх творів. Але до того дня, коли робот висловить бажання отримати авторські права на свої твори, ця модель лише стимулює програмістів, які більше зацікавлені в далекосяжних філософських та правових наслідках надання «не фізичній особі» прав людини, ніж у монетизації своїх творінь.

Ця модель може мати дивні впливи на ринок. Вона не вирішує питання відповідальності. Також не зрозуміло, як програмісти, які шукають стимул, зможуть отримати вигоди від інвестицій, якщо всі переваги належать самому штучному інтелекту. Єдиним логічним елементом, що можна отримати з цієї моделі, буде обмеження строку авторських прав, оскільки штучний інтелект не мають «життя». У кінцевому рахунку, це, ймовірно, призведе до зменшення інвестицій, тому що така модель є ще більш некерованою та неоднозначною, ніж поточний правовий режим.

Модель № 3. Зміна терміну «автор».

В цій моделі пропонується частково модифікувати існуючу систему створення службового твору. За аналогією права до українського законодавства в сфері інтелектуальної власності пропонується доопрацювати правове регулювання «авторського права на службовий твір», передбачивши в ньому можливість створення твору штучним інтелектом як «працівником», при цьому як особисті немайнові так і майнові авторські права будуть належать програмісту або ж IT-компанії «як роботодавцю», які створили такий штучний інтелект. При цьому особисті немайнові права будуть належати не працівнику, як передачено чинним законодавством, а саме відповідному програмісту або ж IT-компанії.

Таким чином, деякі вчені припускають, що таке правове регулювання чітко винагороджує роботу, виконану для створення штучного інтелекту, а також гарантує, що відповідальність за порушення прав лягає на особу, яка найкраще здатна запобігти цьому порушенню.

На противагу цьому, інші вчені вважають, що авторські права, мають належать користувачам, які безпосередньо працюють з штучним інтелектом під час створення твору, оскільки саме користувач робить більшу частину роботи. І такі твори мають отримувати захист авторських прав саме для користувачів, а не програмістів чи IT-компанії, які створили такий штучний інтелект, оскільки вони включають значну людську творчість відповідних користувачів.

Така гіпотеза має сенс, однак потрібно розрізняти, що системні рішення, які існують з використання штучного інтелекту існують доволі варіативні. Зокрема, існують варіанти, які лише частково допомагають користувачу створити твір, а є і генеративні рішення, в яких штучний інтелект виконує 99% роботи за користувача, випадково або на підставі відповідно запиту створюючи необхідне зображення, текст, музику і т. д.

В такому випадку буде некоректно відносити авторські права на користувача. Відсутність належного правового регулювання може призвести наприклад до того, що пересічний користувач, який просто клікнув «згенерувати» на випадковому сайті якийсь текст, може отримати від іншої особи претензію за порушення авторських прав на твір, в створенні якого він не брав участь.

ТАБЛОИД: Превосходят ChatGPT: ТОП три лучшие нейросети для генерирования текста и изображений

Модель № 4. Застосування чинного законодавства Великої Британії на міжнародній арені.

Насамкінець, деякі прихильники виступають за доопрацювання та повне прийняття чинного законодавства Великої Британії про авторське право на рівні Європейського союзу, яке трактує комп’ютерні твори так, ніби вони походять безпосередньо від програміста. Цей закон стверджує, що «у випадку літературного, драматичного, музичного чи художнього твору, створеного за допомогою комп’ютера, автором вважається особа, яка здійснила організаційні заходи, необхідні для створення твору». Закон Великої Британії про авторське право далі визначає комп’ютерний твір як такий, що «створюється комп'ютером за обставин, коли немає автора твору - людини». Це положення робить виняток з авторства людини, визнаючи час і ресурси, які йдуть на створення генеративного штучного інтелекту, навіть якщо фактична робота виконується машиною. Крім того, коли йдеться про термін дії авторського права, Велика Британія обмежує комп’ютерні твори п’ятдесятьма роками з кінця року створення.

Ця модель надає повний захист авторських прав і, отже, не буде стримувати інвестиції. Оскільки цей режим відповідає тому, як зараз функціонує міжнародний ринок з точки зору того, що програмісти ставлять свої імена на творах, створених штучним інтелектом, він не змінить відповідні потоки доходів. Додатковою перевагою скороченого терміну є те, що програмісти не будуть отримувати вигоду довше, ніж це справедливо. Критики цієї моделі звертають увагу на невизначеність особи, яка здійснила «необхідні заходи» для створення твору. Залежно від інтерпретації, це може бути програміст або користувач програми. Якщо вважати власниками авторських прав інженерів або програмістів штучного інтелекту, то повернення інвестицій гарантується, а відповідальність справедливо покладається на творців. Однак це слід чітко розмежувати в тексті закону, щоб обмежити суперечки, які виникають через двозначність.

Як вбачається з даних моделей, всі вони не вирішують вцілому проблему авторства щодо створених штучним інтелектом творів, а деякі з них породжують більше проблем ніж вирішують насправді.

Наостанок, хочу зазначити про найбільш приближену до реальності модель, яка наразі розглядається як основна. Зокрема наразі правотворцями та науковцями розглядається модель яка визначає штучний інтелект як фактичного автора (де-факто), а програміста - як законного автора (де-юре).

У випадку застосування такої моделі в українському законодавстві, таке розмежування буде чітко вказувати на те, що твори, створені штучним інтелектом, будуть розглядатися інакше, ніж традиційні твори, що охороняються авторським правом, і дозволяє Українському національному офісу інтелектуальної власності та інновацій легко розмежовувати ці дві категорії. Ця модель передбачатиме обмеження терміну дії - або п’ятдесят років, щоб відповідати міжнародним стандартам, або менше, залежно від того, що законодавці вважатимуть справедливим. Для справедливого розподілу вигод і ризиків, саме програміст, а не користувач, повинен бути чітко вказаний як автор. Таким чином, особа, яка отримує певні фінансові стимули, також буде нести відповідальність, якщо її програма є несправною. Ця модель особливо стимулює творців генеративного штучного інтелекту, які не змогли б монетизувати своє програмне забезпечення без монетизації результатів.

На сьогоднішній день, важливо заохочувати розвиток творчого штучного інтелекту. Художній штучний інтелект не тільки розвиває весь потенціал і широту штучного інтелекту, але й дає уявлення про те, що означає творчість, як люди рефлексують над творчими роботами і як альтернативні творчі джерела можуть сприяти новому розумінню та інноваціям. Оскільки штучний інтелект як індустрія і джерело творчих робіт продовжує розширюватися, потреба в роз’ясненні та зміні режиму є нагальною. Виправлення помилок на кшталт додавання слова «фізична особа» до вимог щодо авторства або зміни визначення поняття «працівник», щоб вписати штучний інтелект в погано пристосований режим, є неефективним. Майбутнє оновлення має враховувати політику та історичні траєкторії розвитку авторського права. Якщо штучний інтелект не мріє про захист авторського права, то їхні творці та прихильники мріють про нього. Їм потрібен режим авторського права, який адекватно відображає і окреслює захист цієї мрії, якщо не на міжнародній арені, то хоча б лише в Україні.

Автор статті: Вячеслав Третяк