"Евро-бляхи". Успешное обжалование постановления по ст. 485 Таможенного кодекса Украины, штраф 2 млн. грн. ( Малиновський районний суд м. Одеси у справі №521/2527/18 від 10 вересня 2018р.)

Фабула судового акту: Похвастаюсь очередным успехом, в обжаловании постановления таможни, с размером штрафа более 2 млн. грн.

Короткое описание событий:

Человек, якляющийся гражданином Болгарии, пересекал границу Украины.

Когда он подошёл к инспектору таможни, по требованию инспектора он предоставил загранпаспорт и свидетельство о регистрации автомобиля, который был зарегистрирован на него.

Инспектор таможни ему сказал, что он не может пропустить этого гражданина в Украину, выписал карточку отказа в пропуске, сфотографировал автомобиль и сказал, что бы человек приехал через час-два.

Водитель выполнил это требование, приехал через полтора часа, когда у него потребовали предъявить украинский загранпаспорт и свидетельство о регистрации, он предъявил и проехал.

Как он узнал позже (из материалов исполнительного производства), за его спиной был составлен протокол о том, что он якобы пытался уклониться от таможенных платежей, чем совершил правонарушение предусмотренное ст. 485 ТК Украины.

Примерно через месяц, на основании этого протокола, на него было вынесено постановление о наложении штрафа.

Он обратился ко мне и мы успешно обжаловали это постановление, предоставив суду действительную оценку рыночной стоимости автомобиля (оценка выполненная таможенниками, оказалась в полтора раза завышенной), пояснения о том, как развивались события и истребовав документы из таможни.

В данный момент, на это решение подана апелляционная жалоба. Вопрос приемлемости жалобы и открытия апелляционного производства, ещё не решён.

Автор публикации и представитель истца в этом деле: адвокат Каникаев Юрий Олегович

тел. 063-735-3800

Вот решение суда первой инстанции:

Аналізуйте судовий акт: Суд підтвердив законність штрафування за порушення митних правил за користування автомобілем з «єврономерами» (Жовтневий районний суд м. Запоріжжя від 30 березня 2018 р. у справі № 331/1677/18)

Верховний Суд розмежував поняття «митний контроль» та «митне оформлення» (Постанова ВС від 18 січня 2018 року у справі № 807/3168/14)

Визнання протиправними та скасування рішення про відмову у визнанні заявленої митної вартості - Постанова ВС 2018 (КАС) - № 820/17417/14

Намагання митників притягнути до відповідальності громадянина з подвійним громадянством за користування авто з "євробляхами" закінчилось фіаско (№ 676/5860/16-а від 22.11.2017)

ШТРАФ 419 593,89 ГРН. ЗА НЕСПЛАТУ МИТНИХ ПЛАТЕЖІВ ЗА ВВЕЗЕННЯ АВТО З ІНОЗЕМНИМИ НОМЕРАМИ (ВАСУ від 17 травня 2017р. у справі К/800/16514/17)

Накладення штрафів за порушення митних правил на "євробляхерів" є НЕЗАКОННИМ (№ 521/18104/16-а від 10.10.2017)

Справа №521/2527/18

Провадження №2-а/521/149/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року Малиновський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого судді - Поліщук І.О.,

при секретарі - Бєрової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови в справі про порушення митних правил №1642/50000/17 ,

В С Т А Н О В И В:

12 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Одеської митниці ДФС про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил №1642/50000/17 від 20.12.2017 року, якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що на день вчинення порушення становить 2 088 262,68 грн.. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята за відсутності доказів, які б підтверджували його вину у вчиненні правопорушення, без урахування всіх обставин справи та з порушенням порядку її прийняття. Позивач не вважає себе винним оскільки: при складенні протоколу про порушення митних правил №1642/50000/17 особі, яка притягалась до адміністративної відповідальності, не була надана реальна можливість скористатися правовою допомогою спеціаліста у галузі права, поняті були відсутніми під час складання протоколу та приїхали лише розписатись у ньому, а також позивачу не було роз'яснено суть правопорушення, в якому його звинувачують. Крім того, позивач вказує, що у його діях відсутній склад правопорушення (об'єктивна сторона та суб'єктивна сторона правопорушенні), а саме - з об'єктивної сторони не було факту перетину кордону, про що позивачу було вручено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500510/2017/00079, з суб'єктивної сторони, пред'явлення паспорту громадянина Болгарії не є протиправною дією, у позивача був відсутній умисел по ухиленню від сплати митних платежів, оскільки йому не було роз'яснено який саме паспорт треба пред'явити і пред'явлений паспорт був справжнім та отриманий у законному порядку.

Також позивач в своєму позові вказує, що його не було повідомлено належним чином про дату, час та місце розгляду його справи, чим було порушено його право на захист і доведення своєї позиції перед відповідачем, який здійснював розгляд справи за протоколом про адміністративне правопорушення та відповідачем помилково визначено суму штрафу, оскільки базою для його нарахування є вартість автомобілю, однак вона була визначена помилково, без фактичного огляду предмету оцінки і без врахування суттєвих чинників, що впливають на вартість автомобілю. Також, 19.06.2018 року позивачем було долучено до справи докази, які підтверджують позицію позивача щодо фактичного місця його постійного проживання м. Софія, Болгарія.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, про що було надано відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач посилався на те, що, враховуючи наявність паспорта громадянина України, позивач є резидентом в розумінні вимог Митного кодексу України, позивача було належним чином повідомлено про дату час та місце розгляду справи, суму митних платежів та штрафу було розраховано згідно норм діючого законодавства, також відповідач посилався на судову практику з вирішення подібних спорів.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторін, дослідивши надані суду письмові докази, суд приходить до висновку про задоволення заявленого позову з наступних підстав.

У своїй позовній заяві позивач скаржиться на те, що у відношенні позивача, інспектором було здійснено ряд порушень його прав, а саме:

особі, яка притягалась до адміністративної відповідальності, не була надана реальна можливість скористатися правовою допомогою фахівця у галузі права;

поняті були відсутніми під час складання протоколу та приїхали лише розписатись у ньому, якщо вони взагалі існують;

Позивачу не було роз'яснено суть правопорушення, в якому його звинувачують, не було надано можливості прибути на розгляд і надати свої пояснення і докази, не було роз'яснено належним чином його права.

Слід зауважити, що Одеською митницею ДФС, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.77 КАС України покладає обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих нею рішень, не надано жодного доказу на спростування вищевказаних фактів. Таким чином, протокол співробітниками митниці було складено із значними порушеннями.

Відповідно до норм Додатку "С" Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), до якої Україна приєдналась з 24.03.2004 року, Україна дозволяє тимчасове ввезення транспортних засобів на митну територію України без вимагання митного документа або гарантії, з умовним звільненням від ввізного мита і податків та без застосування ввізних обмежень чи заборон економічного характеру.

Зазначені права на пільги надаються цією Конвенцією, якщо транспортні засоби зареєстровані на території, яка не є територією тимчасового ввезення, на ім'я особи, яка зареєстрована або постійно проживає за межами території тимчасового ввезення, і будуть ввозитись та використовуватись даними особами. Також дозволяється ввозити та використовувати зазначені транспортні засоби третіми особами, яким не належать (на яких не зареєстровані) транспортні засоби.

Відповідно до статті 2 Додатку С користуються правом на тимчасове ввезення відповідно до статті 2 цієї Конвенції «транспортні засоби комерційного чи приватного використання". Відповідно до п. (с) термінів, визначених у цьому Додатку, "приватне використання" означає перевезення особою виключно для особистих потреб, за винятком будь-якого комерційного використання.

Особливості тимчасового ввезення громадянами транспортних засобів особистого користування на митну територію України регламентуються ст.380 МК України.

Частинами 1, 2 статті 380 МК України передбачено, що тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів.

Транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 Митного Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об'єктом оподаткування митними платежами.

В свою чергу, для громадян-резидентів зазначеною статтею передбачено інші умови ввезення транспортних засобів особистого користування.

Так, згідно ч.3 ст.380 МК України тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом Х цього Кодексу.

Таким чином, необхідність сплати особою, при ввезенні на територію України транспортного засобу для особистого користування, митних платежів або звільненні від їх сплати залежить від того, чи є особа резидентом чи нерезидентом.

Стаття 4 Митного кодексу України визначає, що нерезиденти - це фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України. Резиденти - фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном.

Таким чином, основоположним критерієм визначення особи резидентом чи нерезидентом, у розумінні Митного кодексу України, є її постійне місце проживання.

В оскаржуваній постанові про порушення митних правил Одеська митниця ДФС, в обґрунтування правомірності визначення ОСОБА_1 статусу резидента, посилалась на наявність у позивача паспорта України.

При цьому, роблячи наголос на вказаній обставини, митний орган намагається підмінити поняття, оскільки, як зазначено вище, єдиною вагомою обставиною є постійне проживання особи на території України.

Згідно Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, визнається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Однак, чинне законодавство дає ще й інше розуміння поняття «місце проживання», під яким слід розуміти житло в адміністративно-територіальної одиниці, на території якої особа проживає (ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). Від місця проживання законодавець відмежовує «місце перебування», тобто адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Місце проживання позивача у Республіці Болгарія знаходить своє підтвердження у наданих позивачем доказах, зокрема: копіях договорів найма квартири, оренди, копій договорів на послуги мобільного зв'язку, у рахунках за електроенергію, чеках, банківських документах та інших.

В свою чергу, Одеською митницею ДФС, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч. 2 ст. 77 КАС України покладає обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих нею рішень, не надано жодного доказу фактичного постійного проживання позивача на території України.

З наданих документів про перетин кордону позивачем, вбачається, що він часто приїжджає в України, однак його візити носять короткотерміновий характер і узгоджуються з поясненнями його представника, що вони є фактично робочими відрядженнями та короткими зустрічами із родичами.

Суд вважає, що відповідач залишив поза увагою той факт, що місце проживання і місце реєстрації не є тотожними поняттями з урахуванням положень абз. 11 ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" згідно з якою реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, що, в свою чергу, не покладає на позивача відповідного обов'язку постійно проживати за вказаним місцем реєстрації.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що позиція відповідача стосовно наявності позивача статусу резидента ґрунтується на помилковому застосуванні норм матеріального права та не підтверджується встановленими обставинами по справі.

У зв'язку з цим, суд доходить висновку, що ОСОБА_1, у розумінні Митного кодексу України, є нерезидентом України та не може нести адміністративну відповідальність, як резидент України, за порушення митних правил за ознаками ст. 485 МК України. А відтак, висновок митного органу, що позивачем вчинено протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, є необґрунтованим.

Згідно пп. 4 п. 1 ст. 4 МК України ввезення товарів, транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів, транспортних засобів за межі митної території України - сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів, транспортних засобів через митний кордон України у будь-який спосіб у відповідному напрямку.

Тобто ввезення має на увазі перетин митного кордону України, в той час як позивачу було відмовлено в цьому та видано відповідний документ, а саме картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500510/2017/00079. В результаті чого, позивач фактично так и не в`їхав на митну територію України, поїхавши в зворотному напрямку, таким чином суд доходить висновку, що моменту правопорушення в цьому випадку не було.

Стаття 485 Митного кодексу України передбачає відповідальність за заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги.

Тобто, для притягнення до відповідальності, згідно статті 485 Митного кодексу України необхідно доведення факту вчинення протиправних дій, спрямованих на ухилення від сплати митних платежів та наявність прямого умислу - мети вказаних дій, яка прямо передбачена диспозицією статті.

Відповідно до частини першої статті 458 Митного кодексу України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

За змістом статті 10 Кодексу про адміністративне правопорушення України адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

При цьому, статтею 485 Митного кодексу України передбачено наявність спеціальної протиправної мети неправомірного звільнення від сплати чи зменшення розміру сплати митних платежів, що свідчить про те, що це правопорушення може бути вчинено тільки з умисною формою вини, оскільки необережно не можливо заявити неправдиві відомості, з метою ухилення від сплати митних платежів.

В свою чергу, суд нагадує, що Одеською митницею ДФС, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч. 2 ст. 77 КАС України покладає обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих нею рішень, не надано жодного доказу саме умислу ухиляння позивача від сплати податків.

Згідно ст. 525 МК України, справа про порушення митних правил розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання посадовою особою органу доходів і зборів або судом (суддею) матеріалів, необхідних для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 МК України справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника.

Про час та місце розгляду справи про порушення митних правил органом доходів і зборів цей орган інформує особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил (ч. 2 ст. 526 МК України).

Справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи (ч. 4 ст. 526 МК України).

Проте, матеріали справи не містять доказів виконання Одеською митницею ДФС приписів ч.2 ст.526 МК України щодо повідомлення позивача про час та місце розгляду справи про порушення митних правил, за результатами якого була винесена спірна постанова, а саме відсутнє поштове повідомлення про вручення відправлення чи особисті розписки позивача про ознайомлення з датою розгляду справи.

Відповідно до ст. 498 МК України особи, які притягуються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил під час розгляду справи про порушення митних правил у органі доходів і зборів або суді мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, постанов та інших документів, що є у справі, бути присутніми під час розгляду справи у органі доходів і зборів та брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, під час розгляду справи користуватися юридичною допомогою захисника, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, давати усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати постанови органу доходів і зборів, суду (судді), а також користуватися іншими правами, наданими їм законом. Зазначені в цій статті особи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Суд зазначає, що обов'язок по дотриманню прав, свобод та інтересів особи, яка притягується до відповідальності за порушення митних правил лежить саме на посадових особах митниці, які здійснюють провадження у справі про порушення митних правил. Однак стосовно позивача цей обов'язок не було дотримано посадовими особами Одеською митниці ДФС, які розглядали відносно позивача справу про порушення митних правил.

З огляду на відсутність доказів повідомлення позивача про розгляд справи про порушення митних правил, суд вважає, що відповідачем не забезпечено право позивача бути присутнім під час розгляду справи, в результаті чого позивач був позбавлений права подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, під час розгляду справи користуватися правничою допомогою захисника, давати усні і письмові пояснення, подавати докази, доводи, міркування та заперечення, тощо.

Такі порушення на думку суду не можуть вважатися суто формальними, а є достатніми для судового захисту прав позивача шляхом скасування оскаржуваної постанови про порушення митних правил.

15.05.2008 р. Європейським судом з прав людини розглянуто справу «Надточій проти України» (заява №7460/03), яка стосувалась справи про адміністративне правопорушення за порушення митних правил.

У своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що Уряд визнав карний кримінально-правовий характер кодексу України про адміністративні правопорушення, проте заперечував, що Митний кодекс має аналогічний характер. Суд не погодився з такою думкою і вказав, що не вбачає істотної різниці між КУпАП та розділом VIII МК України, який стосується окремих видів митних правопорушень, які також можна визначити як адміністративні правопорушення.

Таким чином, Суд вважав, що ця справа за своєю суттю є кримінальною, а також, що зазначені митні правопорушення фактично мали кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція). (п. п. 21, 22 рішення).

З огляду на це Рішення ЄСПЛ, аналіз статті 485 МК України, дозволяє дійти висновку про те, що фактично - це кримінальна стаття, за своєю сутністю.

Окремо, суд зазначає, що про кримінальний характер цієї статті свідчить не тільки її склад, докладно описаний в диспозиції статті, а й розмір стягнення (штрафу), що перевищує передбачені розміри стягнень за Кримінальним кодексом України, передбаченими за ті чи інші кримінальні правопорушення.

Стаття 59 Конституції України проголошує право кожного на правову допомогу та вільний вибір захисника своїх прав, а ст. 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного.

З огляду на вищевикладене, неповідомлення належним чином та неприсутність позивача, а фактично обвинуваченого, на засіданнях щодо його справи, враховуючи, що ця справа за своєї суттю може бути визнаною кримінальною, є грубим порушення основоположних норм права.

В Постанові в справі про порушення митних правил №1642/50000/17 від 20.12.2017 року вказано, що було проведено «експертне автотоварознавче дослідження з метою встановлення вартості в країни реєстрації транспортного засобу "BMW 530"…».

Відповідно до висновку експертного товарознавчого дослідження... вартість вказаного автомобіля складає 527 190,84 грн." Між тим яким саме методом розраховане, на підставі яких відомостей і з якої бази для розрахунку, було отримано цей результат в Постанові в справі про порушення митних правил №1642/50000/17 від 20.12.2017 року та відповідному протоколі не вказано.

Для отримання аналогічного висновку щодо реальної ринкової вартості автомобілю позивач звернувся до незалежної експертної організації і надав суду відповідний висновок, де вказана ринкова вартість автомобілю марки BMW 530, д/н НОМЕР_1 (з урахуванням ПДВ), а саме 396 605 гривень, що майже на чверть (25%) нижче ніж сума, вказана в постанові у справі про порушення митних правил № 1642/50000/17 і яка була взята, як база для розрахунку розміру штрафних платежів.

Суд, пояснення представника позивача, що на ринкову вартість конкретного транспортного засобу впливає низька факторів, а саме: марка, модель, рік виготовлення, тип та об'єм двигуна, комплектація, фізичний стан, регіон придбання, пробіг та умови експлуатації та інші, оскільки це є загальновідомим фактом. Також, це підтверджується і змістами відповідних висновків, що надані суду.

Однак, не всі ці складові брались до уваги при визначенні відповідачем вартості автомобілю BMW 530, д/н НОМЕР_1.

Проте в Звіті експертної організації колісного транспортного засобу "БМВ 530", реєстрації Болгарії, державний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, що надано до суду позивачем, вказані складові враховані, а також вказано яким саме методом розраховане, на підставі яких відомостей і з якої бази для розрахунку, було отримано результат оцінювання.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки ідеологія ст. 1 Першого протоколу Конвенції з захисту прав людини відображена у Конституції України, судам також варто враховувати правові позиції ЄСПЛ під час вирішення питань щодо втручання у право власності осіб, посилатися на висновки Євросуду як на безпосереднє джерело права, а також переймати притаманні його рішенням ідеї справедливості та гуманності.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.11.2007 року у справі «Україна-Тюмень проти України» у пункті 49 суд вказав, що найважливіша вимога статті 1 Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише на умовах передбачених законом(subject to conditions provided by law), а другий пункт визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів. У пункті 55 надано тлумачення пропорційності втручання в право на мирне володіння майном та зазначив, що таке втручання повинно бути здійснено з дотриманням справедливого балансу (fair balance) між вимогами загального інтересу суспільства та захисту основоположних свобод особи. Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення права власності.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов'язку доведення правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано доказів того, що в діях позивача наявний склад правопорушення, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України, а тому він не повинен нести відповідальність.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 287-289, 293 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 77, 90, 241-246, 250 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Одеської митниці Державної фіскальної служби України про скасування постанови в справі про порушення митних правил №1642/50000/17 від 20.12.2017 року - задовольнити.

Скасувати постанову про порушення митних правил №1642/50000/17 від 20.12.2017 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.ст. 295, 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 10 вересня 2018 року.

Головуючий: