Досудове врегулювання господарських спорів та його обов’язковість

На жаль при веденні бізнесу інколи виникають випадки не належного виконання контрагентами своїх зобов’язань у договірних правовідносинах. Такі випадки можуть бути як результатом умисного не виконання взятих на себе зобов’язань, так і результатом форс-мажорних обставин.

Для врегулювання спірних ситуацій та досягнення спільного консенсусу між сторонами договору чинним законодавством України передбачено як досудовий так і судовий порядок вирішення спору.

Отже, якщо ваші права чи законні інтереси були порушені Ви може їх відновити, як в судовому так і в позасудовому порядку.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 02.06.2016 до Конституції було внесено ряд змін, зокрема, стаття 124 була доповнена частиною, яка передбачає, що законом може бути визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Отже, не зважаючи на те, що законодавством надано альтернативу обрання способу захисту прав та інтересів, як в позасудовому так і в судовому порядку, існують випадки коли досудовий порядок врегулювання спору є саме обов’язком сторін спору.

Більше того, ст. 162 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту «ГПК України»), передбачено, що в позовній заяві має бути зазначено відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Окрім того, згідно п. 6 ч. 5 ст. 174 ГПК України, не долучення до позову доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом є підставою для повернення позовної заяви позивачу.

Тож, давайте розберемо, що собою являє досудове врегулювання спору.

За своєю правовою природою досудове врегулювання господарських спорів є системою заходів, що здійснюються організаціями, іншими суб’єктами господарювання, майнові права яких порушено, з метою безпосереднього вирішення конфлікту (спору) до звернення у господарський суд.

Випадки досудового врегулювання спору передбачені ст. 19 ГПК України, відповідно до якої сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом.

Порядок досудового врегулювання спору передбачений ст. 122 Господарського кодексу України (далі по тексту – «ГК України»).

Так, даною нормою законодавства визначено, що у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Звертаємо увагу, що Господарським кодексом України, чітко встановлена форма такої претензії. Так, в останній обов’язково має бути зазначено:

• повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється;
• дата пред'явлення і номер претензії;
• обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;
• докази, що підтверджують ці обставини;
• вимоги заявника з посиланням на нормативні акти;
• сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;
• платіжні реквізити заявника претензії;

- перелік документів, що додаються до претензії.

Окрім того, до претензії мають бути долучені всі докази на підтвердження Ваших вимог, за виключенням документів, які є у другої сторони. Докази мають бути в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях.

Документи, які є у другої сторони, додавати до претензії не обов’язково.

Претензія має бути підписана повноважною особою заявника претензії або його представником.

Надсилання претензії має бути здійснено адресатові рекомендованим або цінним листом або вручатися адресатові під розписку.

Зверніть увагу, що форма направлення претензії є обов’язковою, та в разі її не додержання, особа, яка бажає відновити свої права та законні інтереси не матиме доказів вжиття нею заходів досудового врегулювання спору.

Сторона яка отримала претензію від свого контрагента зобов’язана розглянути останню в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або іншими законодавчими актами. Та в разі, якщо вимоги заявника обґрунтовані одержувач претензії зобов'язаний її задовольнити.

При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом або вручається йому під розписку.

Варто зауважити, що в разі якщо одержувач претензії, проігнорував вимогу, то особа має право на звернення до суду без отримання відповіді на претензію, за умови дотримання місячного строку наданого опоненту на відповідь.

Тож, в разі якщо в при веденні своєї господарської діяльності особа зіткнулась з порушенням своїх прав, то остання має право скористуватись своїм правом на досудове врегулювання спору, а у випадках передбачених законом, таке врегулювання спору є саме обов’язком.

Досудове врегулювання це хороша альтернатива судовій тяганині, оскільки у зв’язку з великою завантаженістю судів, судовий спір може тривати роками.

Отже, якщо є шанс досягнути компромісу в позасудовому порядку, то з метою економії часу, такою можливістю варто скористатись.

Разом з тим, не зважаючи на пряму норму законодавства про обов’язковість досудового врегулювання спору в певних категоріях справ, це питання викликає ряд спорів серед правників, в зв’язку з чим наразі склалась неоднозначна судова практика.

Так, питання обов’язкового досудового спору розглядалось Конституційним судом України в рішенні від 09.07.2002. В якому останній прийшов до висновку:

«Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб’єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов’язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.».

Таке рішення Конституційного суду України є чинним та остаточним.

Разом з тим, аналізуючи у сукупності позиції Верховного суду, які викладені у постановах ухвалених за період з 2019 по 2022 рік, можна дійти висновку, що суд виходить з того, що обов’язкове досудове врегулювання має бути прямо та чітко встановлено у законі відповідними процесуальними нормами.

Підсумовуючи вищевикладене, не зважаючи на те, що питання необхідності досудового врегулювання спору є досить дискусійним, оскільки висновок щодо обов’язкового досудового врегулювання, викладений у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.2002, є актуальним й по сьогоднішній день, та його активно застосовує Верховний Суд, в разі якщо певною нормою законодавства обумовлено обов’язкове досудове врегулювання, воно є прямо та чітко встановлено, то таким порядком краще не нехтувати, оскільки недотримання чи невірне застосування претензійного досудового врегулювання спору (строків, порядку здійснення тощо) й підсудності може призвести до відхилення судом поданої позовної заяви без її розгляду по суті спору.

Автор статті: Тетяна Савченко, адвокат

Адвокатське об’єднання Кравець і партнери