18.05.2017 | Автор: Відділення НПУ у Вінницькій області
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Договір довічного утримання та спадковий договір. Роль нотаріуса в захисті прав та інтересів громадян.

Автор консультації: Посвятенко Юрій Дмитрович

Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу,

член правління відділення Нотаріальної палати України у Вінницькій області

Досить часто до нотаріуса звертаються літні люди, які висловлюють бажання "переписати" належне їм нерухоме майно на близьких родичів – дітей чи онуків, а іноді й на інших людей, які можуть бути більш далекими родичами, друзями або й взагалі чужими людьми. Стаття 5 Закону України "Про нотаріат" покладає на нотаріуса обов’язок сприяти громадянам у здійсненні їх прав та захисті їх законних  інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб  юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду. Іншими словами, на нотаріусові лежить велика відповідальність за те, щоб вчинена ним нотаріальна дія повністю відповідала волі та намірам людей, що звернулися до нього, щоб сенс кожної дії їм був до кінця зрозумілим, щоб громадяни, які приймають чи прийняли рішення щодо вчинення того чи іншого правочину, чітко усвідомлювали всі наслідки, що настануть після підписання та нотаріального посвідчення цих правочинів. Це досить важкий обов’язок нотаріуса ще й огляду на моральний аспект, тому що громадяни часто звертаються до нотаріуса, як до душоприказника, надіючись на його високу юридичну фаховість та неформальний, якщо можна так висловитись, "душевний" підхід до питань, з якими люди прийшли в нотаріальну контору.

Що ж розуміти під висловом "переписати" нерухомість. Звичайно, мається на увазі дія, яка зрештою приведе до переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до людини, якій власник бажає віддати своє майно. Як правило, вислів "переписати" не має на увазі "продати", тобто укласти договір купівлі-продажу, передати майно у власність та отримати відповідну суму грошей. Нотаріус має з'ясувати, що у підсумку бажає отримати "переписувач", тобто відчужувач майна, та чи згоден з бажанням відчужувача той, кому має перейти майно у власність, тобто набувач.

Якщо відчужувач вказує на те, що майно має перейти до набувача лише після його, відчужувача, смерті, то на цей випадок Цивільний кодекс України передбачає два варіанти: заповіт та спадковий договір.

Відчужувачу слід розуміти, що заповіт, визначений Цивільним кодексом як особисте розпорядження людини на випадок своєї смерті, є одностороннім правочином, тобто виявом тільки його волі незалежно від бажання тієї особи, на користь якої складено заповіт. Такий документ надає набувачу тільки право отримати майно після смерті відчужувача (заповідача), але не надає ніяких прав на це майно до смерті заповідача, в тому числі не надає права вимоги до заповідача зберігати за собою до смерті право власності на заповідане майно, тобто не відчужувати в будь-який спосіб це майно. Заповіт як складається в односторонньому порядку, так і може бути скасованим заповідачем в односторонньому порядку у будь-який момент, з одним виключенням, яке стосується скасування заповіту подружжя, тобто заповіту, складеного подружжям щодо їх спільного майна, від якого за життя жоден з подружжя не відмовився, і який не може бути скасований одним з подружжя після смерті іншого. Але відчужувач має усвідомлювати, що забезпечити на сто відсотків перехід права власності до набувача заповітом може бути неможливо, оскільки існує право на обов’язкову частку в спадщині, тобто право непрацездатних на момент смерті заповідача його дружини (чоловіка), дітей, батьків успадкувати половину тієї частки, яка б належала кожному з них у разі спадкування за законом, якби відчужувач не залишив заповіту.

Бажання відчужувача однозначно закріпити за набувачем право власності на відчужуване майно та подарувати майно останньому з умовою переходу права власності тільки після своєї смерті, на жаль, не може бути реалізоване виходячи з норм Цивільного кодексу, відповідно до яких за договором дарування дарувальник (відчужувач) безоплатно передає або зобов’язується передати майно в майбутньому, а обдаровуваний (набувач) приймає це майно в дарунок без будь-яких вимог дарувальника щодо вчинення на його користь обдаровуваним будь-яких дій майнового чи немайнового характеру. Дарувальник не може вимагати від обдаровуваного, наприклад, надання йому, дарувальнику, права проживання у відчужуваній квартирі чи будинку. В даному випадку не можна скористатися положеннями цивільного законодавства щодо свободи договору і відійти від правил, встановлених законодавством, оскільки обов’язковість для сторін договору положень закону випливає із суті відносин між сторонами; закон однозначно визначає, що договір, який встановлює обов’язок на користь дарувальника, не є договором дарування. Не повинно вводити в оману й положення Цивільного кодексу про те, що майно може бути передане обдаровуваному в майбутньому. Дійсно, договором дарування може бути передбачена передача дарунку обдаровуваному в майбутньому в разі настання відкладальної обставини. Але такою обставиною не може бути смерть дарувальника, оскільки договором саме на дарувальника покладається обов’язок передати майно, і право вимагати передачі дарунку у обдаровуваного виникає виключно до дарувальника. Більше того, норми Цивільного кодексу вказують на те, що у разі смерті дарувальника чи обдаровуваного такий договір дарування припиняється.

З початку 2004 року до українського цивільного обороту Цивільним кодексом України був введений не відомий до цього законодавству України інститут спадкового договору. Він описаний та регулюється нормами глави 90 – останньої глави Цивільного кодексу, яка входить до книги шостої Цивільного кодексу, що має назву "Спадкове право". Спадковий договір досі не набув широкого застосування на практиці, можливо, тому, що норми Цивільного кодексу, які визначають порядок його укладення та виконання, а також норми Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не містять чіткого регулювання цих відносин. Але застосування такого виду договорів, як спадковий, може допомогти громадянам, що звернулись до нотаріуса, знайти саме ті рамки відносин між ними, які відповідають їх дійсним намірам.

            Розглянемо спадковий договір більш докладно. Стаття 1302 Цивільного кодексу України визначає, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Як бачимо, такий договір може задовольнити згадане вище бажання відчужувача однозначно закріпити за набувачем право власності на відчужуване майно з умовою переходу права власності тільки після своєї смерті. Та є, все ж таки, "але". Річ у тім, що якщо договір дарування є безоплатним, і як зазначалось вище, не може мати ніяких зобов’язань на вчинення дій майнового чи немайнового характеру на користь дарувальника (відчужувача), то набувач за спадковим договором навпаки на виконання розпорядження відчужувача зобов’язаний вчинити, в тому числі й на користь відчужувача, певну дію майнового або немайнового характеру, тобто спадковий договір є відплатним. І якщо сторони мають твердий намір укласти договір про безумовний та безоплатний перехід до набувача права власності на належне відчужувачу майно після його смерті, то спадковий договір, на жаль, їх не задовольнить.

            Спадковий договір є двостороннім правочином, тобто він являє собою погоджену дію двох сторін. Його не можна скасувати в односторонньому порядку так, як заповіт. Його можна розірвати або за згодою сторін, уклавши нотаріально посвідчений договір про розірвання, або ж у судовому порядку за позовом однієї із сторін у разі невиконання або неможливості виконання розпоряджень відчужувача.

Аналізуйте судовий акт: Спадковий договір розірвано, оскільки його умовами не передбачено можливість невиконання набувачем умов цього договору за певних обставин, навіть поважних (Справа № 638/2581/16-ц, ухвала від 23.02.17)

            Заповіт згідно із законом має особисто скласти і підписати (за виключенням наявності фізичної вади, яка не дає змоги зробити підпис) особа, яка має повну цивільну дієздатність, тобто вона усвідомлює значення своїх дій, може керувати ними, цими діями може набувати для себе цивільних прав, їх здійснювати, створювати для себе цивільні обов’язки, їх виконувати та нести за відповідальність за невиконання. Заповіт не може скласти представник за довіреністю від імені заповідача. Натомість спадковий договір може бути укладений від імені недієздатної особи або обмежено дієздатною особою з дотриманням правил укладення договорів за участю таких осіб (обов’язковість надання згоди органів опіки і піклування та згоди піклувальника), а також спадковий договір може укладатись за довіреністю представниками будь-якої зі сторін.

      Як гласить стаття 1305 Цивільного кодексу, набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до або після відкриття спадщини, тобто до або після смерті відчужувача. Викликає запитання визначення в законі, за яким обов’язок набувача полягає у вчиненні певної дії, яка вказана в однині. На мою думку, таке формулювання не виключає можливість зазначення сторонами в спадковому договорі, керуючись принципом диспозитивності, й декількох дій. Що ж може бути дією або діями набувача за спадковим договором. Перш за все ця дія має бути певною, тобто вона має бути здійсненою та чітко й однозначно визначеною в договорі. Іншої регламентації дій набувача закон не містить. Це може бути, наприклад, обов’язок нести витрати, пов’язані з лікуванням відчужувача, проводити ремонт та прибирання приміщень будинку чи квартири, сплачувати вартість комунальних послуг, обробляти земельну ділянку, надавати певне матеріальне забезпечення онуку відчужувача до досягнення ним повноліття, надати право довічного проживання у відчужуваній житловій нерухомості чоловіка (дружини) відчужувача, умови щодо місця та порядку поховання відчужувача, увіковічення його пам'яті тощо. Однак, у жодному разі відчужувач не може зобов’язати набувача виконати дії, які обмежують його цивільну правоздатність (наприклад, відчужувач не може обмежити набувача у виборі місця проживання, у виборі іншого з подружжя тощо).

Набувачем за спадковим договором може бути як фізична, так і юридична (підприємство, організація, установа тощо) особа.

Відчужувачем за спадковим договору може бути тільки фізична особа, тобто людина, оскільки йдеться про те, що майно переходить до набувача в разі смерті відчужувача. Відчужувачем може бути й подружжя. Укладення та посвідчення договору за участю подружжя на практиці викликає багато питань, які ускладнюють реалізацію спадкового договору в разі смерті одного з подружжя. Закон визначає, що предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя; спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором. Але як реалізувати право на спадщину іншого з подружжя у цьому випадку, який документ видавати іншому з подружжя, якщо відповідної форми свідоцтва про право на спадщину Правилами ведення нотаріального діловодства не передбачено, в які строки видавати документ про право на спадщину, адже шестимісячний строк встановлено для прийняття спадщини, чи можлива відмова від прийняття спадщини, якщо спадковим договором імперативно встановлено, що спадщина переходить до другого з подружжя тощо? Можливо, відповідь полягає у тому, що не потрібно видавати ніякого свідоцтва про право на спадщину, адже перехід майна, що є предметом договору, у спадщину до іншого з подружжя презюмується законом та спадковим договором. Але якщо правовстановлюючий документ оформлений на померлого та на нього ж зареєстроване право власності на майно, то яким документом інший з подружжя зможе у певних випадках та у відповідних інстанціях підтвердити своє право власності на успадковане майно та реалізовувати це право, навіть якщо воно обмежене забороною відчуження? Тому вважаю, що нотаріуси мають рекомендувати клієнтам утримуватися від укладення договорів, в яких відчужувачем виступає подружжя. Якщо ж відчужувачем виступає один з подружжя, а майно, що є предметом спадкового договору, належить подружжю на праві спільної сумісної власності, то за загальним правилом, передбаченим статтею 65 Сімейного кодексу, такий договір укладається за письмовою згодою іншого з подружжя з нотаріальним засвідченням справжності підпису на відповідній заяві.

Предметом спадкового договору може бути будь-яке належне відчужувачу на праві власності майно. Для забезпечення виконання спадкового договору та з метою недопущення переходу майна, що є предметом спадкового договору, до третіх осіб нотаріус, який його посвідчує, накладає заборону відчуження цього майна. Питання зняття заборони вирішено Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відповідно до якого нотаріус знімає заборону відчуження у разі смерті відчужувача на підставі свідоцтва органу цивільного стану про смерть. Тобто для зняття заборони відчуження майна, що є преметом спадкового договору, достатньо пред’явлення набувачем свідоцтва про смерть відчужувача. Але зняття заборони не надає набувачеві права володіти та розпоряджатися нерухомим майном, яке має перейти у його власність за спадковим договором, оскільки право власності на це майно відповідно до Цивільного кодексу та Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" виникає з моменту державної реєстрації цього права. Таким чином, нотаріус як державний реєстратор речових прав на нерухоме майно після смерті відчужувача на підставі свідоцтва про його смерть та відповідної заяви набувача, також здійснює реєстрацію права власності набувача на предмет спадкового договору.

Після смерті відчужувача нотаріусу повертається правовстановлюючий документ на нерухоме майно, що було предметом договору, який приєднується до примірника спадкового договору, що зберігається у справах нотаріуса. Цього вимагає Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. На жаль, Порядок не містить відповіді на питання, як має діяти нотаріус у разі, коли набувач не може з об’єктивних причин надати йому вказаний документ.

 Заповіт, складений відчужувачем щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним незалежно від часу його складання. Якщо у заповіті міститься розпорядження не лише стосовно майна, яке є предметом спадкового договору, але і іншого майна спадкодавця, такий заповіт визнається недійсним лише у частині розпорядження майном, вказаним у спадковому договорі.

Положення Цивільного кодексу про забезпечення виконання спадкового договору, у випадку, коли відчужувач помер, а договором передбачені обов’язки, які має виконати набувач після смерті відчужувача, мають декларативний характер. Так закон встановлює, що відчужувач має право призначити особу, яка контролюватиме виконання умов спадкового договору після його смерті. У разі, якщо така особа не буде призначена, контроль за виконанням договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини. Давайте розглянемо питання, яким чином має бути призначений контролер, які права він має, які обов’язки та яку відповідальність несе, яким документом чи актом ці права та обов’язки встановлюються? На ці питання ні Цивільний кодекс, ні Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України відповіді не дають.

Оскільки дії по виконанню спадкового договору полягають у здійсненні контролю за спадковим майном, контролер має бути дієздатною фізичною особою. Однак немає перешкоди (оскільки законом не передбачене інше) для призначення виконавцем спадкового договору юридичної особи. Виконавець виконує свої обов'язки виключно на добровільних засадах, інше передбачити умовами спадкового договору неможливо, оскільки згідно з законом контролер не є стороною спадкового договору. Якщо особа призначена відчужувачем виконувати обов’язки контролера без її згоди, вона має право в будь-який час відмовитися від виконання цих обов'язків без пояснення причин відмови. Думається, що контролер перед підписанням сторонами спадкового договору має ознайомитись з його умовами та висловити в письмовій формі свою згоду на прийняття на себе функцій контролера.

В практиці застосування і виконання спадкового договору можуть виникнути ситуації, коли контролер після смерті відчужувача через ті чи інші причини відмовиться виконувати прийняті на себе обов'язки, або не зможе виконати їх унаслідок ситуації, яка об'єктивно склалася (тяжка хвороба, смерть, зміна місця проживання тощо). Цивільний кодекс не дає відповіді на питання про саму можливість його заміни іншою особою, і про порядок його заміни.

Не визначені також права контролера у випадку невиконання або неналежного виконання набувачем умов спадкового договору і правові наслідки для набувача у випадку визнання контролером їх неналежного виконання або невиконання. Думається, що керуючись положеннями глави 51 Цивільного кодексу "Правові наслідки порушення зобов’язання. Відповідальність за порушення зобов’язання", контролер має звертатися до суду з позовом про розірвання спадкового договору внаслідок невиконання однією із сторін його положень.

Цивільним кодексом передбачена можливість збереження за продавцем права власності на переданий покупцеві товар до його повної оплати або настання інших обставин. Думаю, що аналогічна норма мала б бути включена і до глави 90 Цивільного кодексу, тобто мало б чітко бути встановлено правило, що договором може бути визначений момент переходу права власності на предмет спадкового договору до набувача після виконання ним обов’язків за договором, що мають бути виконаними після смерті відчужувача. Але в цьому випадку також потребує чіткої законодавчої регламентації питання, хто і як має визначати факт виконання набувачем умов спадкового договору. 

Законодавець не передбачив матеріального відшкодування за виконання обов'язків контролера спадкового договору. Однак, напевне, контролер має право вимагати від набувача по спадковому договору відшкодування своїх фактичних витрат у судовому порядку у випадку, якщо не досягнуто згоди з останнім про добровільне відшкодуванням витрат.

Контролер має діяти у строгій відповідності з волевиявленням відчужувача і не має права виходити за його рамки. Тому дуже важливо у самому тексті спадкового договору точно та повно визначити повноваження контролера.

І ще одне положення, зазначене в Цивільному кодексі, про яке згадувалось вище і яке, на мою думку, виконати не можливо, а саме, положення про контроль за виконанням спадкового договору нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Спадкову справу за заявою та за вибором спадкоємця заводить нотаріус, який здійснює свою діяльність в нотаріальному окрузі, що охоплює населений пункт, де спадкодавець мав останнє місце проживання. Напевно, не залишилось в Україні нотаріальних округів, в яких працює один єдиний нотаріус. Який саме з нотаріусів має здійснювати контроль, наприклад, у нашому місті Вінниця? Хтось може відповісти: той нотаріус, який завів спадкову справу після смерті відчужувача. А чому? По-перше, спадкова справа може й не бути заведена взагалі, а по-друге, закон на нотаріуса, який завів спадкову справу, прямо не вказує. В чому конкретно полягають функції нотаріуса, який якимось чином прийняв на себе обов’язки контролера виконання умов спадкового договору, які права і вплив на набувача він має? Відповіді відсутні.  

Аналізуйте судовий акт: Знайшовся заповіт, і це є підставою для надання особі судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори (ВССУ від 01 лютого 2017р. у справі № 306/27/15-ц)

А тепер перейдемо ще до одного важливого питання, яке також в царині юриспруденції не знайшло однозначної відповіді. Це питання, який статус має спадковий договір по відношенню до спадкового права? Законодавець всіляко намагався заплутати нас, включивши главу 90 Цивільного кодексу, яка регламентує спадковий договір в книгу, яка носить назву "Спадкове право". Значить, отримання майна за спадковим договором – це спадкування. Але ні! Спадкування відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу здійснюється за заповітом або за законом. І все, ніякого договору. Назвати спадковий договір заповітом також неможливо, і це ми розглядали вище. Тим більш, що складання, посвідчення та виконання заповіту досить широко регламентоване главою 85 Цивільного кодексу "Спадкування за заповітом". Викладаючи норми глави 90, законодавець знову-таки вносить сум’яття в розуміння правової природи спадкового договору, вказуючи, наприклад, на те що набувач може вчиняти певну дію до або після відкриття спадщини. Якщо спадковий договір не є частиною спадкового права, то навіщо застосовуються терміни, які регламентуються цим правом, чому словосполучення "відкриття спадщини" не замінити на словосполучення "смерті відчужувача". Далі при розгляді спадкового договору за участю подружжя предмет спадкового договору називається спадщиною. І, знову ж таки, контролером за виконанням спадкового договору закон призначає нотаріуса за місцем відкриття саме спадщини, але ж оформлення спадщини ніяк не пов’язане з виконанням набувачем умов спадкового договору.

Міністерство юстиції України в своєму роз’ясненні від 12 лютого 2013 року вказало, що "до спадкового договору не застосовуються норми спадкового права. Згідно з Цивільним кодексом України сутність спадкового договору полягає в тому, що за таким договором відбувається розпорядження належним відчужувачеві майном ще за життя, але із набуттям набувачем права власності на майно після смерті відчужувача. Істотною умовою спадкового договору є його предмет, яким виступає майно відчужувача. Інститут спадкового договору має більш тісний зв'язок з підгалуззю зобов'язального, а не спадкового права, оскільки виступає різновидом договорів про передачу майна у власність. Схожість спадкового договору із спадкуванням виявляється в спільності основної юридичної підстави виникнення права на спадкування у спадкоємців і права власності у набувача, якою є смерть фізичної особи – відчужувача". Але у підсумку Мін’юст зазначив, що  "спадковий договір має подвійну правову природу: він одночасно є і розпорядженням на випадок смерті (саме таке визначення у Цивільному кодексі має заповіт), і договором, змістом якого обумовлюються його істотні умови".

Державна фіскальна служба у своїх податкових роз’ясненнях "Щодо роз’яснень норм податкового законодавства при укладенні договору довічного утримання та/або спадкового договору між членами сім’ї першого та другого ступеня споріднення", розміщених на офіційному порталі ДФС, називає набувачів за спадковим договором спадкоємцями, а майно, що є предметом спадкового договору – спадковим майном. А вже в своєму листі від 14 лютого 2017 року № 2214/Л/99-99-13-02-03-14, також розміщеному на офіційному порталі, ДФС розглядає дохід, отриманий набувачем за спадковим договором, не як дохід, отриманий від спадкування, а як дохід за цивільно-правовим договором.

В оцінці правової природи спадкового договору слід керуватися постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", відповідно до пункту 28 якої "перехід майна від відчужувача  до  набувача  на  підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін   не поширюються відповідні правила про спадкування, в тому числі право на обов'язкову частку".

При розгляді інституту відповідальності набувача по боргах відчужувача виникає низка достатньо складних питань: чи має право набувач відмовитися від виконання умов спадкового договору після смерті відчужувача за мотивами, що йому стало відомо про зобов'язання відчужувача після смерті останнього; чи може набувач після смерті відчужувача у своєму заповіті зобов'язати своїх спадкоємців виконати зобов'язання по спадковому договору. Відповіді на ці питання містяться у положеннях вищевказаної постанови Верховного Суду України, а саме: "Набувач за спадковим договором не відповідає за зобов'язаннями відчужувача. На відміну від спадкоємця, який прийняв спадщину та відповідно до статті 1282 ЦК зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора, на набувача за спадковим договором такий обов'язок не покладається. Якщо відповідно до спадкового договору набувач зобов'язаний був вчинити певні дії після смерті відчужувача, то у разі смерті набувача обов'язок вчинити ці дії переходить до його спадкоємців."

Розглядаючи питання оподаткування доходів, що виникають в результаті укладення спадкового договору, необхідно зазначити, що порядок нарахування та сплати податків за цим договором законодавчо не врегульований. Чи має сплачувати відчужувач або інший вигодонабувач за спадковим договором податок з доходу, отриманого ним від набувача, який порядок визначення цього доходу, як його виміряти в грошовому еквіваленті? Чи має сплачувати набувач податок з доходу у вигляді майна, отриманого за спадковим договором? Якщо по першому питанню будь-які роз'яснення податкових органів відсутні, то по другому питанню ці роз'яснення, зміст яких наведений вище, суперечать одне одному. На мою думку, виходячи з того, що спадковий договір – це відплатна угода, тобто набувач для отримання у власність майна відчужувача несе певні витрати, передбачені договором, або, іншими словами, сплачує відповідну ціну за це майно, можна зробити висновок, що ніякого оподатковуваного доходу набувач не отримує. Ніхто ж не ставить питання про оподаткування доходу покупця, який за договором купівлі-продажу отримав у власність майно за ціною, значно нижчою за середню ціну, яка склалась на ринку на аналогічне майно.

І, нарешті, хочу звернути увагу на правовий режим майна, набутого за спадковим договором, з точки зору сімейного законодавства. Стаття 57 Сімейного кодексу, яка визначає майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, не містить серед підстав набуття такого майна спадковий договір, а положення цієї статті про те, що особистою власністю одного з подружжя є майно, набуте ним в порядку спадкування, не можна застосувати до спадкового договору з огляду на висновки Верховного Суду України, що містяться у наведеній вище постанові Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року. Таким чином, майно, набуте одним з подружжя за спадковим договором, є спільною сумісною власністю подружжя.

Отже, можна зробити висновок, що спадковий договір і його регулювання в українському законодавстві є недосконалим, що може створити проблеми при його укладенні та виконанні, а також при вирішенні питань оподаткування.

Більш досконалою юридичною формою врегулювання подібних відносин на відміну від спадкового договору є договір довічного утримання (догляду), юридична конструкція якого містить більше гарантій для захисту правового статусу сторін. Договір довічного утримання (догляду) детальніше регламентований діючим законодавством та відомий юридичній практиці з радянських часів. Договір довічного утримання був передбачений Цивільним кодексом Української РСР та нерідко застосовувався у відносинах між громадянами.

Договору довічного утримання (догляду) присвячена глава 57 Цивільного кодексу України. Статтею 744 Цивільного кодексу визначено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно, тобто до смерті відчужувача. Набувач може бути зобов’язаний утримувати та доглядати не відчужувача, а третю особу, яку назве відчужувач.

Аналізуйте судовий акт: Поки що єдина позиція ВСУ, яка досліджує договір довічного утримання, зокрема зобов’язує суди завжди встановлювати в чиїх інтересах такий договір укладався і чи виконувався він (ВСУ від 13 квітня 2016р. у справі № 6-2891цс15)

У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо проаналізувати визначення поняття договору довічного утримання (догляду), то конструкція "та (або)" дає змогу зробити висновок про те, що утримання і догляд можуть існувати як разом, так і самостійно, тобто договором можуть бути передбачені умови лише утримання (матеріального забезпечення), або лише догляду. Матеріальне забезпечення має надаватися відчужувачу щомісяця і підлягає грошовій оцінці та індексації. Як приклад, можна навести обов’язок набувача забезпечувати відчужувача щоденним харчуванням, необхідним одягом, оплатою медичного обслуговування та необхідних ліків, проводити ремонту житла та іншого майна відчужувача, оплачувати спожиті відчужувачем комунальні послуги, проводити прибирання житла та прання одягу і білизни тощо.

Договір довічного утримання, як і спадковий договір, є правочином двостороннім та відплатним.

На перший погляд може здаватися, що договір довічного утримання та спадковий договір дуже схожі, якщо їх порівнювати і брати до уваги права та обов’язки сторін, процедуру оформлення, виконання таких договорів. Так, у них багато спільних рис, але між ними існує суттєва різниця. Ця різниця в першу чергу полягає в моменті набуття права власності набувача на майно відчужувача. Якщо у спадковому договорі право власності на майно виникає у набувача тільки після смерті відчужувача, то за договором довічного утримання набувач набуває права власності на майно відчужувача або в момент нотаріального посвідчення цього договору, або, якщо предметом договору є нерухомість, в день проведення державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яку нотаріус здійснює невідкладно після посвідчення договору довічного утримання. Таким чином, набувач ще при житті відчужувача є власником майна, відчуженого за договором довічного утримання (догляду). І хоча це право власності є досить обмеженим, оскільки за законом набувач не має права до смерті відчужувача продати, подарувати, обміняти або іншим чином відчужити майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави (іпотеки), але все ж таки відчужувач перестає бути власником майна в день посвідчення договору.

На виконання норм Закону України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус, який посвідчив договір довічного утримання (догляду) щодо нерухомого майна, накладає заборону відчуження цього майна, яка знімається тільки у зв’язку з припиненням цього договору. А припиненим договір довічного утримання (догляду) може бути по причині його розірвання за згодою сторін чи в судовому порядку, або по причині смерті відчужувача. На відміну від спадкового договору смерть набувача чи припинення юридичної особи - набувача, не є підставою для однозначного припинення договору довічного утримання (догляду), оскільки обов’язки за договором переходять до спадкоємців (правонаступників) набувача. І тільки у випадку відсутності спадкоємців або їх відмови від прийняття спадщини та у випадку повної ліквідації (без правонаступників) юридичної особи договір довічного утримання (догляду) також припиняється.

Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може виступати фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я. Тобто, як і у спадковому договорі, відчужувачем може бути і недієздатна або обмежено дієздатна особа.

Набувач у договорі довічного утримання (догляду) – це повнолітня дієздатна фізична особа (громадянин) або юридична особа (підприємство, організація, установа). Якщо набувачем є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за цим договором, на праві спільної сумісної власності, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним, тобто вони однаково відповідають перед відчужувачем за виконання своїх обов’язків, і в разі невиконання обов’язків одним з набувачів, всі обов’язки за договором має виконувати інший (інші).

Цивільний кодекс вказує на те, що набувач може бути зобов’язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду). У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати. Ця норма закону, як правило, завжди застосовується в договорах довічного утримання, оскільки, як правило, предметом таких договорів є житлова нерухомість, у якій мешкає відчужувач, що бажає дожити у ній до кінця своїх днів. Дещо незрозумілим є положення закону про конкретне визначення частини помешкання для проживання відчужувача. Чому сторони мають визначати саме якусь частину, якщо вони домовляються, що у користуванні відчужувача залишається все помешкання без обмежень? Або як визначити цю частину в однокімнатній квартирі чи в кімнаті гуртожитку? Вважаю, що сторони в даному випадку вправі скористатися принципом диспозитивності, що випливає з норм статті 6 Цивільного кодексу України.

Закон захищає відчужувача від небезпеки втрати майна набувачем до припинення договору довічного утримання (догляду) за зобов’язаннями останнього, тобто кредитори набувача не мають права звернути стягнення на майно набувача, набуте ним за договором довічного утримання (простіше кажучи, забрати за борги), протягом життя відчужувача.

З правом власності на майно до набувача переходить і ризик випадкової загибелі речі. Втрата (знищення) або пошкодження майна не звільняє останнього від виконання в повному обсязі обов’язків, покладених на нього договором. 

У випадку, коли набувач у силу певних істотних обставин не в змозі надалі надавати відчужувачу належне матеріальне забезпечення або догляд, зобов’язання у відповідності до договору можуть перейти до членів сім’ї набувача або до іншої особи, але для цього необхідна обов’язкова згода як відчужувача, так і особи, яка виявить бажання взяти на себе обов’язки набувача. Відчужувач у свою чергу має право заперечувати передання обов’язків набувача  за договором довічного утримання іншій особі. У свою чергу набувач має право звернутися до суду для вирішення цього питання. Про перехід до осіб, які будуть виконувати обов’язки набувача, права власності на майно, передане за договором, мова не йде.

Сторони в договорі довічного утримання (догляду) в силу тих чи інших причин, які виникли у процесі дії договору, можуть домовитися (шляхом укладення додаткового договору або договору про внесення змін) про заміну майна, яке було передане набувачеві, на інше. У цьому разі обсяг обов’язків набувача в залежності від вартості нового майна може бути за домовленістю сторін змінений або залишений незмінним.

Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний на підставі рішення суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

У разі неможливості виконання набувачем своїх обов’язків за його позовом договір довічного утримання (догляду) також може бути розірваний у судовому порядку.

У випадках припинення договору довічного утримання (догляду), не пов’язаних зі смертю відчужувача, право власності на майно, що перейшло до набувача за договором, повертається відчужувачу.

У разі розірвання договору у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов’язки за договором.

Аналогічно зі спадковим договором майно, набуте за договором довічного утримання (догляду) одним із подружжя, є спільною сумісною власністю цього подружжя.

Оподаткування доходу, отриманого в результаті укладення договору довічного утримання (догляду), якщо предметом договору є нерухоме майно, регулюється пунктом 172.8 статті 172 Податкового кодексу України. За цією нормою перехід права власності до набувача, який відбувається в день посвідчення цього договору, прирівнюється до продажу. Тобто, для цілей оподаткування відчужувач є продавцем, а набувач – покупцем. Таким чином, оподатковується дохід, отриманий відчужувачем як продавцем від відчуження (продажу в розумінні статті 172 ПКУ) об’єкта нерухомого майна. Звичайно, договірної ціни цього об’єкта, виходячи з якої визначається оподатковуваний дохід, у договорі довічного утримання бути не може, але закон вказує, що такий дохід не може бути нижчим оціночної вартості об’єкта, розрахованої відповідним суб’єктом оціночної діяльності. Отже, податок за договором довічного утримання (догляду) справляється з оціночної вартості переданого за договором нерухомого майна та сплачується до бюджету відчужувачем. Такий дохід може взагалі не оподатковуватися, якщо предметом договору є житлова нерухомість або земельна ділянка за умови перебування такого майна у власності відчужувача понад три роки або успадкування майна незалежно від строку перебування у власності, а також за умови відчуження такого об’єкту вперше протягом звітного податкового року (з першого січня по тридцять перше грудня); під відчуженням слід розуміти будь-який перехід права власності (продаж, міна тощо), крім передачі майна в дарунок. Аналогічно оподатковується дохід, отриманий від передачі за договором довічного утримання (догляду) об’єкту рухомого майна, але в цьому випадку не оподатковується дохід від відчуження протягом звітного (податкового) року одного з об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда.

Отже, нами досить детально розглянуті особливості укладення, виконання та правового регулювання спадкового договору та договору довічного утримання (догляду), їх відмінність від договору дарування та заповіту. Роль нотаріуса у розумінні сторонами цих договорів їх правової природи є визначальною і досить нелегкою з огляду на юридичну неграмотність більшості громадян та відсутність в нашій країні доступної та кваліфікованої правової допомоги.

Автор консультації: нотаріус Посвятенко Юрій Дмитрович

Аналізуйте судовий акт: Заповіт визнається недійсним тільки у випадку, коли заповідач при складанні заповіту абсолютно неспроможний усвідомлювати значення своїх дій та не може керувати ними (Постанова ВСУ від 29 лютого 2012р.)

18
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення