Для отримання страхового відшкодування, звернення із відповідною заявою до страховика не є обов’язковим - якщо вимога про стягнення страхового відшкодування була в строк направлена до суду (ВС КГС №910/6013/20 від 12.02.2022 р.)

Фабула судового акту: Спір у цій справі виник між двома страховиками (страховими компаніями). Так, внаслідок ДТП, потерпіла особа звернулась до своєї страхової компанії про страхове відшкодування, і страхова компанія - на підставі заяви потерпілого (поданої своєчасно до цієї страхової) та страхового акта, акта огляду транспортного засобу (дефектна відомість), рахунку-фактури СТО - виплатила потерпілому відповідну суму. Оскільки винуватцем ДТП була інша особа - ця страхова компанія звернулась до страхової компанії винуватця про стягнення 24 825, 60 грн., в порядку зворотної вимоги до винної особи. Факт настання ДТП зафіксовано водіями в повідомленні про ДТП (європротоколі), зі змісту якого вбачалося, що аварія сталась саме у зв`язку з порушенням вимог ПДД клієнтом відповідача (винуватцем).

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову страховій потерпілого. Приймаючи зазначене рішення, суд посилався на відсутність звернення позивача (страхової потерпілого) до відповідача (страхової винуватця) із заявою про виплату страхового відшкодування. Водночас, апеляційним судом - позов задоволено, оскільки в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази завдання шкоди потерпілій особі, якій позивачем здійснено виплату страхового відшкодування а отже, враховуючи відсутність підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування та звернення страхової з цим позовом - позов підлягає задоволенню. Відповідач подав касаційну скаргу.

ВС КГС підтримав доводи позивача (страхової потерпілої особи). Щодо обов'язковості попереднього звернення страховика потерпілого до страховика винуватця ДТП із заявою про виплату страхового відшкодування, ВС вказав наступне:

Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон №1961) регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону № 1961).

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону №1961 у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи. У п. 35.1 ст. 35 Закону №1961 передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Отже, до числа юридично значимих дій потерпілого (іншої особи, яка має відповідне право), необхідних для отримання страхового відшкодування, належить, у тому числі, подання страховику заяви про страхове відшкодування.

Однак, ВС КГС вказало, що подання відповідної заяви як підстави для виплати страхового відшкодування не заперечує права потерпілого звернутися за судовим захистом у разі ігнорування страховиком такої заяви, незгоди із розміром визначеної страхової виплати чи із рішенням страховика про відмову у страховому відшкодуванні.

Поряд з цим, у постанові ВС ВП від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к - зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому:

• перша з них - передбачена ст. 35 Закону №1961, а саме шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування.
• інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

У вказаній постанові судом також зазначено, що у системному зв`язку зі ст. 36 положення пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 цього Закону - неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків є підставою для відмови - коли потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Отже - попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах встановленого строку.

Отже у цій справі: Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог, зокрема, через встановлення судом відсутності звернення страхової потерпілої особи до страхової винної особи із заявою про виплату страхового відшкодування.

Однак, враховуючи сталу судову практику Верховного Суду, викладену у постановах ВП ВС від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к та від 11.12.2019 у справі №465/4287/15, ВС КГС дійшов висновку про задоволення позовних вимог страхової потерпілої особи, оскільки в матеріалах справи наявні докази завдання шкоди потерпілій особі та виплати їй позивачем страхового відшкодування, а Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не визначено підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування саме звернення позивача з позовом безпосередньо до суду, а не в досудовому порядку.

Виникнення права на отримання страхового відшкодування - само по собі - пов`язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов`язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору.

Аналізуйте судовий акт: ДТП пасажира без вини водія є страховим випадком, тому моральна шкода (та витрати на поховання) матері загинувшого пасажира підлягає відшкодуванню в рамках закону (ВС КЦС справа №184/1461/20-ц від 26.04.2022 р.);

Основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик (страх.компанія) та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми (ВП ВС № 147/66/17 від 14.12.2021 р. (відступ від ПП);

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди на особу, яка уклала договір страхування із страховою і сплачує такій платежі, суперечить меті інституту страхування (ВС ККС справа № 310/7407/19 від 06.10.2021 р.);

Якщо поліцейський не зафіксував факту порушення ПДР, його вимоги про пред`явлення водієм документів, в тому числі страхового полісу, є неправомірними (2-й апеляційний адмінсуд від 29.07.2021 у справі № 524/7029/20).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/6013/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020

у справі № 910/6013/20

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"

доТовариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа Гарант"

простягнення 24 825, 60 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі - ПрАТ "СК"Уніка", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа Гарант" (далі - ТДВ СК "Альфа Гарант", відповідач) про стягнення 24 825, 60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ПрАТ "СК "Уніка", виплативши страхувальнику згідно договору добровільного страхування наземного транспорту страхове відшкодування, на підставі статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 27 Закону України "Про страхування" набуло право зворотної вимоги до винної особи, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована ТДВ СК "Альфа Гарант".

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

28.12.2019 між ПрАТ "СК "Уніка" (страховик за договором, позивач у справі) та ОСОБА_1 (страхувальник за договором) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО" №030410/4600/0000360,предметом якого є майнові інтереси страхувальника, які не суперечать чинному законодавству України та пов`язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом "Hyundai Creta", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Пунктом 18 договору визначено строк його дії: з 15.01.2020 по 14.01.2021.

15.03.2020 об 11:20 у м. Київ, по вул. Анни Ахматової, 22 відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участі застрахованого позивачем відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО" №030410/4600/0000360 від 28.12.2019 автомобіля "Hyundai Creta", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу "Маzdа СХ-5", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/146054313.

Факт настання дорожньо-транспортної пригоди зафіксовано водіями в повідомленні про ДТП (європротоколі), зі змісту якого вбачається, що аварія сталась у зв`язку з порушенням водієм транспортного засобу марки "Маzdа СХ-5", д.н. НОМЕР_2 Правил дорожнього руху України шляхом зіткнення із припаркованим на узбіччі авто "Hyundai Creta", д.н. НОМЕР_1 , під час здійснення повороту праворуч. Страховою компанією винуватця дорожньо-транспортної пригоди є ТДВ СК "Альфа Гарант".

Згідно отриманої інформації з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ за полісом № ЕР/146054313 встановлено ліміт відповідальності в розмірі 130 000,00 грн, франшиза 0.

17.03.2020 ОСОБА_1 подала до ПрАТ "СК "Уніка" повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку та виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу.

ПрАТ "Страхова компанія "Уніка" на підставі заяви страховика та страхового акта №00348323 від 25.03.2020, акта огляду транспортного засобу (дефектна відомість), рахунку-фактури СТО № 274 від 17.03.2020, здійснило виплату страхового відшкодування в сумі 33 228,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №143508 від 26.03.2020. У відповідності до розрахунку аварійного комісара ПрАТ "СК "Уніка", вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу з урахуванням зносу становить - 24 825,60 грн.

Вказані обставини щодо виплати потерпілій особі страхового відшкодування стали підставою для звернення із позовом щодо зворотної вимоги страховиком цієї особи (за договором добровільного майнового страхування) до страховика винної у ДТП особи (за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 (суддя Підченко Ю.О.) у справі № 910/6013/20 у задоволенні позовних вимог ПрАТ "СК "Уніка" відмовлено повністю.

Приймаючи зазначене рішення, місцевий господарський суд з посиланням на приписи статей 512 514 993 ЦК України, статті 27 Закону України "Про страхування", підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та встановлення відсутності обставин звернення позивача до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 (колегія суддів: Алданова С.О. - головуючий, Мартюк А.І., Корсак В.А.) апеляційну скаргу ПрАТ "СК "Уніка" задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №910/6013/20 скасовано, ухвалено нове рішення. Позов ПрАТ "СК "Уніка" до ТОВ СК "Альфа Гарант" про стягнення 24 825, 60 грн задоволено. Стягнуто з ТДВ СК "Альфа Гарант" на користь ПрАТ "СК "Уніка" 24 825, 60 грн страхового відшкодування та 2 102,00 грн судового збору. Стягнуто з ТДВ СК "Альфа Гарант" на користь ПрАТ "СК "Уніка" 3 153,00 грн судового збору, понесеного стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Доручено Господарському суду міста Києва видати накази на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду.

Постанова апеляційного господарського суду обґрунтована тим, що в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази завдання шкоди потерпілій особі, якій позивачем здійснено виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування, тому, враховуючи відсутність унормованих в статтях 32, 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування та звернення позивача з позовом безпосередньо до суду в межах річного строку, позовні вимоги про стягнення з ТДВ СК "Альфа Гарант", яким застраховано цивільно-правову відповідальність винуватця ДТП, страхового відшкодування в сумі 24 825,60 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судом апеляційної інстанції враховано правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15, від 21.08.2018 у справі № 227/3573/16-ц).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТДВ СК "Альфа Гарант" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскільки судом не враховано обставин необґрунтованості та недоведеності факту порушення відповідачем прав позивача, адже до моменту отримання позовної заяви відповідач не знав та не міг знати про намір позивача отримати страхове відшкодування, оскільки останній не звертався з відповідною заявою про виплату цього відшкодування, що передбачено статтею 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У якості підстави касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник обґрунтовує необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки тлумачення судом апеляційної інстанції положень закону та застосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №465/4287/15 та від 21.08.2018 у справі №227/3573/16-ц до спірних правовідносин за суброгаційними позовами страховиків потребує уточнення.

На думку заявника касаційної скарги, рішення у справі має фундаментальне значення для правозастосовчої судової практики, оскільки наразі в господарських судах першої та апеляційної інстанції, які розглядають дану категорію господарських спорів, виникла неоднакова судова практика.

Позиція інших учасників справи

ПрАТ "СК "Уніка" подало відзив на касаційну скаргу ТДВ СК "Альфа Гарант", в якому просить залишити скаргу без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 залишити без змін. Позивач вважає наведені в касаційній скарзі мотиви безпідставними та такими, що суперечать висновкам Верховного суду, викладеним в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к та від 11.12.2019 у справі №465/4287/15, а також у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.07.2020 у справі № 276/752/16-ц.

Касаційне провадження

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/6013/20 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 24.11.2020.

Ухвалою Верховного Суду від 14.12.2020, серед іншого, постановлено відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ СК "Альфа-Гарант" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 у справі №910/6013/20 та здійснити перегляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Спір у справі стосується питання стягнення страхового відшкодування незважаючи на те, що позивач (страховик потерпілої особи за договором добровільного майнового страхування) попередньо не звертався до страховика винної у ДТП особи із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду.

Як зазначено вище, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог, зокрема, через встановлення судом відсутності обставин звернення позивача до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Скасовуючи вказане рішення та приймаючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції врахував судову практику Верховного Суду, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к та від 11.12.2019 у справі №465/4287/15, та дійшов висновку про задоволення позовних вимог, оскільки в матеріалах справи наявні докази завдання шкоди потерпілій особі та виплати їй позивачем страхового відшкодування, а Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не визначено підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування саме звернення позивача з позовом безпосередньо до суду.

Таким чином, за касаційним розглядом справи підлягає з`ясуванню питання, чи є обов`язковим попереднє звернення страховика (за договором добровільного майнового страхування) потерпілого до страховика винної у ДТП особи із заявою про виплату страхового відшкодування для задоволення судом вимог про відшкодування шкоди внаслідок цього страхового випадку.

Право на звернення до суду закріплено у Конституції України.

Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Тобто, можливість звернення до суду пов`язується з дотриманням позивачем досудового порядку врегулювання спору, якщо такий порядок визначений законом як обов`язковий.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV).

Закон № 1961-IV регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).

За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.

При цьому, для здійснення страхового відшкодування у Законі № 1961-IV детально регламентовано дії суб`єктів таких правовідносин, зокрема потерпілого (іншої особи, яка має право на отримання відшкодування) та страховика.

У пункті 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

За змістом пункту 36.2. статті 36 Закону 1961-IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, а у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Отже, процедура отримання страхового відшкодування в порядку, передбаченому Законом 1961-IV, детально регламентована на законодавчому рівні та передбачає вчинення потерпілим і страховиком ряду взаємних, послідовних, кореспондуючих одне одному юридично значимих дій.

До числа юридично значимих дій потерпілого (іншої особи, яка має відповідне право), необхідних для отримання страхового відшкодування, належить, у тому числі, подання страховику заяви про страхове відшкодування.

Колегія суддів вважає, що подання відповідної заяви як підстави для виплати страхового відшкодування не заперечує права потерпілого звернутися за судовим захистом у разі ігнорування страховиком такої заяви, незгоди із розміром визначеної страхової виплати чи із рішенням страховика про відмову у страховому відшкодуванні.

Поряд з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена статтею 35 Закону № 1961-IV, а саме шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

У вказаній постанові судом також зазначено, що у системному зв`язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

За результатом дослідження судової практики щодо розгляду даної категорії спорів, судом встановлено, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи ухвалою від 03.07.2019 справу №465/4287/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважала, зокрема, за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19). При цьому, правовою проблемою визначено питання щодо права кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань, виключно після подання до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування).

Однак, переглянувши справу № 465/4287/15 в касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 підтримала власний правовий висновок (викладений у постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к) щодо порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначивши, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах річного строку.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

Вказане свідчить про сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону № 1961-IV, зокрема щодо відсутності обов`язку звернення потерпілого із відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

А тому відступати від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), у межах справи, що розглядається, підстав не вбачається.

З огляду на зазначене, аргументи скаржника про необхідність відступу від правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у правовідносинах за суброгаційними позовами страховиків колегією суддів визнаються необґрунтованими та підлягають відхиленню.

Крім того, заявник касаційної скарги стверджував, що ним не оспорюється право позивача на звернення до суду з позовом, а наголошував на відсутності порушеного права останнього.

На переконання колегії суддів Касаційного господарського суду, підставою вказаних правових висновків Великої Палати Верховного Суду є твердження того, що виникнення права на отримання страхового відшкодування пов`язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов`язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов`язку у МТСБУ.

Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 302 303 ГПК України і статей 13, 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", можна зробити висновок, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

Враховуючи наведене вище, а також висновки Великої Палати Верховного Судуу постановах від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 та від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к (щодо альтернативного порядку отримання потерпілим страхового відшкодування шляхом звернення із відповідною вимогою до суду), колегія суддів у цій справі дійшла висновку про законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Таким чином, доводи касаційної скарги про неправильне застосування і порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження під час її розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновків про те, що оскаржувана постанова у справі прийнята з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування законної та обґрунтованої постанови апеляційного господарського суду.

Враховуючи зазначене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 ГПК України, касаційна скарга ТОВ СК "Альфа-Гарант" підлягає залишенню без задоволення, а прийнята у справі постанова Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 у справі №910/6013/20 - залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 240 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1.Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 у справі №910/6013/20 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 у справі №910/6013/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко