Чи потрібна гуманізація адміністративної відповідальності?

Чому КУпАП має передбачити можливість звільнення від стягнення за аналогією з Кримінальним кодексом

Українське законодавство має забезпечувати не лише невідворотність відповідальності за правопорушення, а й справедливість, пропорційність та індивідуалізацію покарання. Особливо гостро ця проблема проявляється в умовах воєнного стану, коли адміністративне стягнення щодо військовослужбовця може мати наслідки, які виходять далеко за межі самого правопорушення.

Постає питання: чи повинен Кодекс України про адміністративні правопорушення містити механізми, які дозволяють суду врахувати конкретні обставини справи та, за певних умов, звільнити особу від адміністративного стягнення або замінити його іншим заходом?

Проблема чинного КУпАП

Наразі КУпАП не містить повноцінного механізму індивідуалізації адміністративного стягнення, аналогічного до тих можливостей, які передбачені Кримінальним кодексом України.

У кримінальному праві законодавець передбачив цілу систему механізмів, які дозволяють суду враховувати особу правопорушника, його поведінку, обставини вчинення діяння та інші істотні фактори — зокрема, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання, звільнення від покарання у зв'язку з хворобою, умовно-дострокове звільнення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, та інші правові інструменти.

Натомість адміністративне законодавство в багатьох випадках фактично залишає суд перед вибором, визначеним санкцією конкретної статті.

Особливо гостра проблема — військовослужбовці

У зверненні до Міністерства оборони України та Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності наведено конкретну ситуацію двох військовослужбовців, які були притягнуті до адміністративної відповідальності із позбавленням права керування транспортними засобами.

Проблема полягає в тому, що обидва військовослужбовці виконують службові обов'язки, пов'язані з перевезенням військових вантажів, матеріальних засобів та логістичним забезпеченням підрозділів. Тобто позбавлення права керування для них — це не просто обмеження можливості користуватися автомобілем у приватному житті. Це може безпосередньо впливати на можливість виконувати завдання військової служби.

У зверненні зазначено, що виконання покладених на них обов'язків об'єктивно потребує керування транспортними засобами, а позбавлення такого права створює додаткове навантаження на інших військовослужбовців та негативно впливає на спроможність підрозділів виконувати свої завдання в умовах воєнного стану.

Де виникає правова колізія?

З одного боку, держава повинна реагувати на адміністративні правопорушення та забезпечувати безпеку суспільства. З іншого — відповідальність не повинна перетворюватися на механізм, який автоматично створює нові проблеми для держави, особливо тоді, коли йдеться про військовослужбовців, які безпосередньо виконують завдання із забезпечення оборони України.

Саме тут виникає питання пропорційності адміністративного стягнення його реальним наслідкам. Якщо людина вчинила правопорушення, відповідальність має настати. Але чи завжди позбавлення права керування на визначений законом строк є єдиним можливим способом реагування?

І чи не повинна держава мати можливість у виняткових випадках врахувати, що позбавлення права керування фактично позбавляє військовослужбовця можливості виконувати покладені на нього бойові або службові завдання?

Європейський підхід: адміністративне провадження теж може мати «кримінальний» характер

Окрему увагу заслуговує практика Європейського суду з прав людини. ЄСПЛ застосовує так звані «критерії Енгеля», за якими питання про те, чи має провадження кримінальний характер у розумінні Конвенції, не визначається виключно національною класифікацією правопорушення.

У справі «Бантіш та інші проти України» ЄСПЛ розглядав провадження за статтею 130 КУпАП саме крізь призму гарантій статті 6 Конвенції.

Це важливий сигнал для українського законодавця: адміністративна відповідальність не повинна сприйматися як сфера, де принципи справедливості та індивідуалізації можуть бути менш захищеними лише тому, що правопорушення формально називається адміністративним.

Чому варто звернутися до досвіду Кримінального кодексу?

Кримінальний кодекс України демонструє, що відповідальність може бути одночасно невідворотною та індивідуалізованою. Законодавство дозволяє суду в установлених законом випадках враховувати конкретні обставини та застосовувати більш гнучкі механізми відповідальності. Подібний підхід доцільно передбачити й у КУпАП.

Йдеться не про те, щоб дозволити особам уникати відповідальності. Навпаки — необхідно створити чіткий законний механізм, за яким відповідальність зберігається, але суд отримує можливість обрати справедливий та пропорційний спосіб її реалізації.

Які зміни можуть бути запропоновані?

Одним із можливих варіантів є доповнення КУпАП нормою, яка дозволила б суду у виняткових випадках:

• звільнити військовослужбовця від адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами;
• замінити таке стягнення іншим передбаченим законом видом стягнення;
• врахувати характер військової служби, конкретну посаду та службові обов'язки особи;
• оцінити, чи є керування транспортним засобом об'єктивно необхідним для виконання завдань військової служби;
• врахувати позитивну службову характеристику, бойовий досвід, нагороди та відсутність попередніх дисциплінарних порушень;
• встановити чіткий порядок розгляду клопотань про дострокове припинення або заміну такого стягнення.

При цьому такі положення мають містити чіткі критерії, щоб виключити можливість довільного застосування та забезпечити однаковість судової практики.

Важливо: мова не про «поблажки»

Іноді будь-яку пропозицію про пом'якшення відповідальності сприймають як спробу уникнути покарання. Але запропонований підхід має зовсім іншу мету — йдеться про те, щоб закон дозволяв суду відповісти на просте питання: чи відповідає конкретне стягнення реальним обставинам справи та чи не створює його виконання непропорційних наслідків?

Якщо військовослужбовець має позитивну характеристику, виконує важливі завдання, а керування транспортним засобом є невід'ємною частиною його служби, держава повинна мати законний механізм для врахування цих обставин.

Це не скасування відповідальності. Це — індивідуалізація відповідальності.

Чому це особливо важливо під час війни?

У мирний час позбавлення права керування може бути серйозним обмеженням для людини. В умовах повномасштабної війни наслідки можуть бути іншими.

Якщо військовослужбовець відповідає за логістику, транспортування озброєння, матеріальних засобів чи особового складу, його позбавлення можливості керувати транспортом може означати необхідність залучення іншого військовослужбовця. У результаті покарання однієї особи може створити додаткове навантаження для всього підрозділу.

Саме тому законодавство має враховувати особливості проходження військової служби в умовах воєнного стану.

Якою може бути модель змін?

Оптимальним видається не автоматичне звільнення всіх військовослужбовців від такого стягнення, а винятковий судовий механізм, який застосовується лише тоді, коли доведено реальну необхідність керування транспортним засобом для виконання службових завдань.

Наприклад, військовослужбовець або його представник міг би подати до суду відповідне клопотання, додавши:

1. службову характеристику;
2. документи про займану посаду;
3. підтвердження службової необхідності керування транспортом;
4. інформацію про характер завдань;
5. документи щодо бойового досвіду та нагород;
6. інші матеріали, які характеризують особу та обставини справи.

Суд, своєю чергою, повинен був би оцінити всі обставини та прийняти мотивоване рішення.

Закон має бути справедливим не лише формально

Правова держава — це не тільки наявність норми, яка встановлює відповідальність. Це також можливість застосувати цю норму справедливо, пропорційно та з урахуванням конкретної життєвої ситуації.

Кримінальне законодавство вже демонструє, що українська правова система визнає необхідність індивідуалізації відповідальності. Тому логічним є питання: чому подібні механізми не можуть бути передбачені й у адміністративному законодавстві? Особливо тоді, коли йдеться про військовослужбовців, які продовжують виконувати завдання із захисту держави.

Що пропонується?

Пропонується розглянути можливість внесення змін до КУпАП, які передбачатимуть право суду у визначених законом випадках звільнити військовослужбовця від адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами або замінити його іншим видом стягнення.

Також запропоновано запровадити порядок розгляду питань щодо дострокового зняття такого стягнення.

Висновок

Україна потребує не послаблення відповідальності, а розумної та справедливої системи відповідальності. Якщо людина вчинила правопорушення — вона повинна нести відповідальність.

Але закон має дозволяти суду врахувати ситуацію, коли конкретний вид адміністративного стягнення може мати непропорційні наслідки не лише для самого правопорушника, а й для виконання державою своїх завдань. Особливо це актуально для військовослужбовців у період воєнного стану.

Тому внесення до КУпАП механізмів індивідуалізації адміністративної відповідальності, побудованих за логікою вже наявних інститутів кримінального права, — це питання не про «поблажки». Це питання про верховенство права, пропорційність покарання та справедливість.

І якщо українське законодавство прагне відповідати європейським стандартам захисту прав людини, такі механізми мають стати предметом серйозної законодавчої дискусії.

Відповідальність має бути невідворотною. Але покарання має залишатися справедливим.

Автор статті: Сергій Острик, адвокат