Безоплатно отримані товари, роботи, послуги: податкові наслідки

В оподаткуванні не має нічого безкоштовного. Платити потрібно завжди і за все. Різниця лише в тому, кому платити: контрагенту чи державній фіскальній службі. Розберемося на конкретних прикладах.

Податковий кредит після списання кредиторської заборгованості

Платник придбав у контрагентів товар. Задекларував податковий кредит. Проте він не повністю розрахувався зі своїми постачальниками. Тому у Платника виникла кредиторська заборгованість, що через сплив позовної давності, була списана ним як безнадійна.

ДФС вирішила: оскільки Платник не повністю розрахувався за поставлені товари, вказані товари після спливу позовної давності вважають безоплатно отриманими. А тому Платник втратив право користування податковим кредитом, сформованим за результатами купівлі вказаних товарів.

Так, відповідно до п. 14816/ed_2018_09_06/pravo1/T10_2755.html?pravo=1#14816" rel="nofollow" target="_blank">192.1 ПКУ, якщо після постачання товарів здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної.

Така позиція ДФС є безпідставною та незаконною. В той же час, вони її іноді навіть розширюють, посилаючись додатково на п. 198.5 ПКУ – обов’язок нарахувати податкові зобов’язання, у разі використання товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника. Як між собою пов’язано списання кредиторської заборгованості та відсутністю господарського використання товарів лише одному державному органу зрозуміло. Детальніше ознайомитися з цією абсурдною думкою фіскалів можна тут. https://news.dtkt.ua/taxation/pdv/54297

Але суди встали на бік Платника, зазначивши наступне.

По-перше, згідно пп. 14.1.13 ПКУ, безоплатно наданими вважаються товари, що надані згідно з договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення. Однак договори були оплатними, тому тут не може йти мова про безоплатні товари.

По-друге, в п. 14816/ed_2018_09_06/pravo1/T10_2755.html?pravo=1#14816" rel="nofollow" target="_blank">192.1 ПКУ мова йде про зміну суми компенсації вартості товарів. Проте указана норма не регулює операції визнання заборгованості безнадійною. Оскільки при цьому не відбувається зміна компенсації за товари. Тобто, списання безнадійної кредиторської заборгованості, на думку Суду, не є зміною компенсації вартості товарів.

По-третє, Податковий кодекс не містить норм, відповідно до яких платник ПДВ повинен нараховувати податкові зобов'язання при визнанні у покупця кредиторської заборгованості за товари безнадійною.

По-четверте, контрагенти Платника не зменшили власні податкові зобов'язання по відносинам із Платником по справі, що передбачено п. 14816/ed_2018_09_06/pravo1/T10_2755.html?pravo=1#14816" rel="nofollow" target="_blank">192.1 ПКУ. Напевно, тут Суд мав на увазі, що державний бюджет нічого не втратив, адже зменшення податкового кредиту Платника мало б відбуватися одночасно зі зменшенням податкових зобов’язань його контрагентів.

Повний текст рішення Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2018. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77966934#

Отже, списання безнадійної кредиторської заборгованості не має своїм наслідком зменшення суми податкового кредиту. Більше того, навіть у податківців є консультація з аналогічним висновком, з якою можна ознайомитися за посиланням. Так, зробити протилежні висновки з одного питання – це великий дар ДФС.

https://news.dtkt.ua/taxation/pdv/51333

Нажаль, судова практика щодо застосування п. 192.1 ПКУ під час списання кредиторської заборгованості також неоднозначна. В рішенні від 06.02.2018 Верховний Суд зробив протилежний висновок та прийняв рішення на користь фіскалів. Тому, про остаточне вирішення цього питання говорити ще рано.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72065008

Безоплатне користування торговою маркою – дохід

Один магазин імпортував з Туреччини одяг та взуття і продавав цей товар в Україні під торговою маркою турецької фірми. На території України відкритті магазини під цим брендом. Крім того, він використовувався на упаковці товарів, на бірках і тому подібне.

При цьому стовідсотковим власником українського магазину також є турецька фірмі, яка і володіє брендом. ДФС запросила у магазину інформацію про підстави використання ТМ та відповідні документи. У відповідь Платник повідомив, що політика турецької компанії не передбачає нарахування роялті за використання ТМ, тому магазин не здійснював жодних виплат роялті на користь нерезидента.

Тобто, власник ТМ надавав магазину право реалізовувати товар під своєю ТМ, розповсюджувати та популяризувати його на території України на безоплатній основі. Іншими словами, Платник безоплатно використовував ТМ у власній господарський діяльності.

Згідно з пп. 14.1.55 ПКУ, дохід, отриманий з джерел за межами України, - будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи роялті. Відповідно до пп. 14.1.225, роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності. Згідно з пп. 14.1.13 ПКУ, безоплатно надані послуги – послуги, що надаються без висування вимоги щодо компенсації їх вартості.

Тобто, фіскали зробили висновок, що не сплата роялті за використання ТМ – це безоплатно отримані послуги від нерезидента, що є доходом Платника. Після цього ДФС почала вираховувати суму роялті, яку Платник зекономив.

За базу роялті ДФС прийняла виручку від реалізації ліцензійної продукції, згідно з Національним стандартом № 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності", затвердженого постановою КМУ від 03.10.2007 № 1185.

За ставку роялті контролюючий орган взяв обмеження, передбачені пп. 140.5.6 ПКУ: фінансовий результат податкового періоду збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті на користь нерезидента, що перевищує суму доходів від роялті, збільшену на 4 відсотки чистого доходу від реалізації продукції за даними фінансової звітності за рік, що передує звітному. Підстави використовувати саме 4% для ставки роялті із судового рішення взагалі не зрозумілі.

Нажаль, суд апеляційної інстанції підтримав в даному спорі контролюючий орган та відмовив у позові про скасування ППР. Рішення від 04.12.2018. Сподіваюся, що Верховний Суд перегляне такі висновки та прийме протилежне рішення, адже позиція ДФС необґрунтована та незаконна, особливо в частині визначення розміру роялті.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78428170#

В той же час, безкоштовно отримуючи право використовувати торгову марку, треба бути готовим до нарахування доходу за безоплатно отримані послуги.

Нереальні операції – це безоплатно отримані товари/послуги?

Зазвичай, коли ДФС визнає господарські операції такими, що не відбулися, фіскали знімають платнику витрати по податку на прибуток на такі операції. Але в даному випадку, контролюючий орган вирішив донарахувати дохід.

Так, Товариство уклало з ФОПом договір про надання послуг по виробництву певного обладнання. Всі первинні документи наявні, як і оплата ФОПу від Товариства за отримані послуги у розмірі 730 тис. грн.

В ході перевірки ДФС вирішила, що у ФОПа відсутні трудові та технічні можливості виготовити замовлене обладнання, а також немає приміщення для цього та транспортних засобів для його перевезення.

Оскільки ФОП фізично не міг виконати умови договору, ДФС вирішило, що Товариство отримало такі послуги безкоштовно, але, напевно, від когось іншого ніж задекларований ФОП. Тобто, факт отримання платником обладнання фіскалами не заперечувався. Але, не ФОП таке обладнання виготовив, тому хтось безоплатно надав Товариству послуги на 730 тис. грн.

ДФС посилалося на п. 5 П(С)БО 15 «Дохід», згідно з яким дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу, за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

В суді Платнику вдалося довести реальність господарських операцій з ФОПом, тому суди першої та апеляційної інстанції скасували ППР.

Щодо доказів фіскалів Восьмий апеляційний адміністративний суд в постанові від 13.03.2019 зазначив: «… відомості з баз даних ДФС, на підставі яких зроблений висновок про відсутність реального походження послуг, можуть слугувати лише підставою для проведення перевірки податків у встановленому законодавством порядку. Автоматизоване співставлення, отримання даних з автоматизованих систем контролюючого органу задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов'язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватися належними».

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80630849#

Аналогічне рішення прийняв суд апеляційної інстанції 15.11.2018. При цьому Суд послався на визначення поняття «безоплатно надані товари, роботи, послуги», наведене у пп. 14.1.13 ПКУ. Цей термін передбачає укладання договору дарування або передачу товару взагалі без будь-якого договору.

Відтак, в судовому рішенні зазначено: «…під час розгляду справи судом встановлено факт сплати позивачем грошових коштів саме за поставлені товари та не встановлено укладання позивачем договорів дарування або отримання позивачем таких товарів без укладення таких договорів».

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77909892#

Ще два позитивних для платників судових рішень з цього питання прийняті 18.12.2019 та 28.01.2019.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78853133

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79637980

Отже, завжди, коли отримуєте чи надаєте безоплатно товари, роботи чи послуги, потрібно пам’ятати, що все безкоштовне також оподатковується.

Автор статті: Піддубко Євгеній