Для засудження кривдника за ст.390-1 КК (невиконання обмежувальних приписів - встановлених через домашнє насильство) - достатньо факту невиконання хоча б одного із визначених судом обов`язків. При цьому мета і мотив значення не мають. ВС ККС №686/10357/24 від 06.11.2025 р.)

Фабула судового акту: Згідно з рішенням суду щодо фігуранта цієї справи на шість місяців встановлено обмежувальні приписи, а саме заборонено: перебувати в місці проживання його матері; заборонено наближатися на відстань ближче 50 метрів до її місця проживання; заборонено вести з нею листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати матір; переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися з нею, яка за її бажанням перебуває у місці невідомому кривднику. Такі заходи були спрямовані для недопущення вчинення актів домашнього насильства сином щодо матері.

Водночас син, нехтуючи обов'язковими приписами та обмеженнями суду, два дні приходив до квартири матері, намагався спілкуватися з нею, судячи з матеріалів справи та показань матері - щоразу влаштовував сварку - на її зауваження не реагував та перебував у її квартирі до приїзду працівників поліції.

Тому суд засудив кривдника за ст.390-1 КК України - за невиконання обмежувальних приписів - до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. До призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за іншим вироком суду та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць. Ухвалою апеляційного суду, вирок місцевого суду - залишено без зміни.

Не погоджуючись із цими рішеннями, захисник подав касаційну скаргу, в якій аргументував тим, що в діях його підзахисного відсутній склад інкримінованого кримінального правопорушення, тому що він не мав прямого умислу на невиконання обмежувальних приписів, а приходив до матері з її дозволу, тож суди застосували закон, який не підлягав застосуванню, а саме ст.390-1 КК України.

Водночас, ВС ККС, визнав такі доводи захисника щодо не встановлення прямого умислу засудженого на невиконання обмежувальних приписів, такими що не заслуговують на увагу. Вирок було залишено без змін. Стосовно відповідальності за порушення обмежувальних приписів, ВС пояснив:

Статтею 390-1 КК України передбачено кримінальну відповідальність, зокрема, за умисне невиконання обмежувальних приписів. Безпосереднім об`єктом означеного кримінального правопорушення є інтереси правосуддя в частині забезпечення виконання призначених судом обмежувальних приписів. У диспозиції статті чітко визначено, що таке діяння може бути вчинене лише умисно, тому суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Склад цього кримінального правопорушення є формальним та вважається закінченим з моменту, коли хоча б один з обов`язків, встановлених відповідним обмежувальним приписом суду, було порушено зобов`язаною особою.

Позаяк склад кримінального правопорушення є формальним, то зміст умислу в такому випадку утворює ставлення особи до об'єкту - інтересів правосуддя в частині забезпечення виконання обмежувальних приписів, а також суспільно небезпечного діяння у виді невиконання обмежувального припису.

Сутність вини особи, яка вчиняє невиконання обмежувальних приписів, характеризується або негативним, або зневажливим її ставленням до інтересів правосуддя в частині забезпечення виконання обмежувальних приписів.

Винна особа, умисно не виконуючи ці заходи, усвідомлює протиправність своєї поведінки, а отже розуміє і суспільну небезпечність вчинюваного нею діяння, пов'язаного із посяганням на правосуддя - не виконує обмеження, встановлені рішенням суду, та бажає так діяти. При цьому мотив і мета для кваліфікації значення не мають.

Отже у цій справі: Із матеріалів кримінального провадження слідує, що суд заборонив сину перебувати в місці проживання (перебування) матері, наближатися на відстань ближче 50 метрів до місця її проживання та інше. Жодних винятків рішення суду не містить.

Захисник у касаційній скарзі акцентує увагу на тому, що засуджений не мав умислу порушувати встановлені судом заборони, а приходив до матері з її згоди, щоб вигуляти собаку.

Втім, ця версія була предметом належної перевірки судів попередніх інстанцій та обґрунтовано визнана такою, що висловлена з метою уникнення відповідальності. Як пояснила сама матір - два дні син приходив до її місця проживання з власної ініціативи, без її згоди. Він щоразу влаштовував сварку, обзивав її, на зауваження не реагував, тому вона була вимушена викликати працівників поліції. Ці показання узгоджуються з показаннями свідків, даними відеозаписів з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції.

Як наслідок син вчинив щодо матері нові випадки домашнього насильства, за що постановою суду був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Таким чином, засуджений попри обізнаність з встановленими щодо нього обмежувальними приписами, двічі умисно повернувся у простір контакту з матір'ю, ображав її, тим самим свідомо повернув ризик, якому обмежувальний припис мав запобігти. При цьому, кривдник не реагував на зауваження матері, яка вказувала йому про необхідність виконання встановлених судом обмежень, що безперечно свідчить про його бажання так діяти.

У контексті викладеного ВС ККС підтвердив правильність засудження його умисно за те що він не виконав обмежувальні приписи за ст.390-1 КК України.

Аналізуйте судовий акт: Нецензурна лайка в бік матері є домашнім насильством за яке передбачено адміністративну відповідальність (Бердичівський райсуд Житомирської області № 274/2052/20 від 26.03.2020);

Систематичне домашнє насильство є підставою для примусового виселення колишнього члена сім’ї без надання іншого житла (ВС/КЦС у справі № 128/2294/17 від 27.10.2021);

ВС нагадав: провадження у вчиненні кримінального проступку, пов'язаного із домашнім насильством - не може було закрите у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення, якщо обвинувачений мав можливість захищатися від обвинувачення (ВС ККС № 738/543/21 від 22.12.2021 р.);

Відсутність вироку, оголошеної підозри в домашньому насильстві, як і право власності на спільне майно не є підставою для відмови у вжитті обмежувального припису до кривдника (ВС КЦС, справа № 531/352/22 від 22.02.2023 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 686/10357/24

провадження № 51-1443 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024243060000051, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Требухівці Летичівського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого 19 січня 2023 року вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області за ч.1 ст.307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 390-1 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ст.390-1 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі статей 71 72 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької областівід 19 січня 2023 року та ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту звернення вироку до виконання.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Судами встановлено, що ОСОБА_7 умисно не виконав обмежувальних приписів, за наступних обставин. Так, будучи ознайомленим з рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 січня 2024 року, яким щодо нього на шість місяців встановлено обмежувальні приписи, а саме заборонено: перебувати в місці проживання матері ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 ; наближатися на відстань ближче 50 метрів до її місця проживання; вести з ОСОБА_8 листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; особисто і через третіх осіб розшукувати матір; переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися з нею, яка за її бажанням перебуває у місці невідомому кривднику, реалізуючи умисел, спрямований на порушення нормальної діяльності органів правосуддя по забезпеченню виконання рішення суду, нехтуючи обов`язковими приписами та обмеженнями суду, 29 січня 2024 року о 18:45 та 01 лютого 2024 року близько 15:00, приходив до квартири АДРЕСА_1 , де проживає його матір ОСОБА_8 , спілкувався з останньою, на зауваження не реагував та перебував у її квартирі до приїзду працівників поліції.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

Захисник у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та закрити кримінальне провадження.

Вважає, що в діях його підзахисного відсутній склад інкримінованого кримінального правопорушення, тому що ОСОБА_7 не мав прямого умислу на невиконання обмежувальних приписів, а приходив до матері з її дозволу, тож суди застосували закон, який не підлягав застосуванню, а саме ст.390-1 КК України.

Посилається на невідповідність оскаржуваних судових рішень вимогам ст.370 КПК України через їх незаконність та необґрунтованість.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги захисника, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст.433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону.

Доводи захисника щодо неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 390-1 КК України, внаслідок не встановлення прямого умислу засудженого на невиконання обмежувальних приписів, не заслуговують на увагу.

Статтею 390-1 КК України передбачено кримінальну відповідальність, зокрема, за умисне невиконання обмежувальних приписів.

Безпосереднім об`єктом означеного кримінального правопорушення є інтереси правосуддя в частині забезпечення виконання призначених судом обмежувальних приписів.

У диспозиції статті 390-1 КК України чітко визначено, що таке діяння може бути вчинене лише умисно, тому суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Склад цього кримінального правопорушення є формальним та вважається закінченим з моменту, коли хоча б один з обов`язків, встановлених відповідним обмежувальним приписом суду, було порушено зобов`язаною особою.

Позаяк склад кримінального правопорушення є формальним, то зміст умислу в такому випадку утворює ставлення особи до об`єкту - інтересів правосуддя в частині забезпечення виконання обмежувальних приписів, а також суспільно небезпечного діяння у виді невиконання обмежувального припису.

Сутність вини особи, яка вчиняє невиконання обмежувальних приписів, характеризується або негативним, або зневажливим її ставленням до інтересів правосуддя в частині забезпечення виконання обмежувальних приписів.

Винна особа, умисно не виконуючи ці заходи, усвідомлює протиправність своєї поведінки, а отже розуміє і суспільну небезпечність вчинюваного нею діяння, пов`язаного із посяганням на правосуддя - не виконує обмеження, встановлені рішенням суду, та бажає так діяти. При цьому мотив і мета для кваліфікації значення не мають.

Із матеріалів кримінального провадження слідує, що суд заборонив ОСОБА_7 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 ; наближатися на відстань ближче 50 метрів до місця проживання ОСОБА_8 та інше. Жодних винятків рішення суду не містить.

Захисник у касаційній скарзі акцентує увагу на тому, що засуджений не мав умислу порушувати встановлені судом заборони, а приходив до матері з її згоди, щоб вигуляти собаку.

Втім, ця версія була предметом належної перевірки судів попередніх інстанцій та обґрунтовано визнана такою, що висловлена з метою уникнення відповідальності.

Як пояснила сама ОСОБА_8 29 січня та 1 лютого 2024 року ОСОБА_7 приходив до її місця проживання з власної ініціативи, без її згоди. Він щоразу влаштовував сварку, обзивав її, на зауваження не реагував, тому вона була вимушена викликати працівників поліції.

Ці показання узгоджуються з показаннями свідків, даними відеозаписів з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції.

Як наслідок ОСОБА_7 вчинив щодо матері нові випадки домашнього насильства, за що постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 лютого 2024 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Таким чином, засуджений попри обізнаність з встановленими щодо нього обмежувальними приписами, двічі умисно повернувся у простір контакту з матір'ю, ображав її, тим самим свідомо повернув ризик, якому обмежувальний припис мав запобігти. При цьому ОСОБА_7 не реагував на зауваження матері, яка вказувала йому про необхідність виконання встановлених судом обмежень, що безперечно свідчить про його бажання так діяти.

У контексті викладеного місцевий суд, з висновками якого погодилась й апеляційна інстанція, на підставі сукупності безпосередньо досліджених та оцінених із дотриманням вимог ст.94 КПК України доказів, дійшов правильного висновку про те, що засуджений умисно не виконав обмежувальні приписи та правильно кваліфікував його дії за ст.390-1 КК України.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.

У зв`язку із цим та, керуючись статтями 434 436 442 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3