При розмежування колабораційної діяльності (ч. 4 ст. 111-1 КК) та пособництва державі-агресору (ч. 1 ст. 111-2 КК) має значення, КОМУ належали матеріальні ресурси, що передавалися: в першому випадку це власні ресурси, в другому - інших осіб. (ВС ККС №646/3927/23 від 31.07.2025 р.)

Фабула судового акту: У цій справі - колишнього бригадира, а нині начальника нафтобази, яка потрапила в окупацію було визнано винуватим та засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із виконанням функцій держави, місцевого самоврядування та на державних підприємствах залізничного транспорту України на строк 12 років та з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Так, засуджений - будучи громадянином України, перебуваючи на тимчасово окупованій території Куп`янського району Харківської області, яка з 26 лютого 2022 року по 10 вересня 2022 року була тимчасово окупована збройними формуваннями російської федерації, будучи спочатку бригадиром бази, потім, після окупації - надав добровільну згоду представникам окупаційної адміністрації держави-агресора щодо призначення його на посаду начальника так званої «Базы топлива и нефтепродуктов».

В подальшому, слідством було доведено, що він, виконуючи свої службові обов`язки, здійснював діяльність, спрямовану на забезпечення діяльності так званої «Базы топлива и нефтепродуктов», а також щодо забезпечення приймання, зберігання та подальшої передачі паливно-мастильних матеріалів представникам збройних формувань держави-агресора для подальшого забезпечення паливом військової техніки, яка використовується для ведення війни рф проти України, враховуючи розміщення «Базы..». Дана діяльність давала можливість представникам військових формувань окупаційних військ російської федерації приховувати паливо від його виявлення підрозділами авіарозвідки Збойних Сил України для подальшого знищення та швидко вирішувати логістичні питання для доставки палива в зону бойових дій з метою зміцнення бойових позицій окупаційних військ.

Враховуючи все це Суд кваліфікував дії “начальника” за ч. 1 ст. 111-2 КК України, а саме: пособництво державі-агресору, тобто у вчиненні умисних дій, спрямованих на допомогу збройним формуванням та окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинених громадянином України, з метою завдання шкоди Україні, шляхом реалізації рішень держави-агресора, збройних формувань та окупаційної адміністрації держави-агресора, а також підготовки та передачі матеріальних ресурсів представникам збройних формувань держави-агресора.

Проте його захисник в касаційній скарзі просив перекваліфікувати дії засудженого з ч. 1 ст.111-2 КК України на ч. 4 ст. 111-1 КК України, - на колабораційну діяльність. Захисник пояснював тим, що засуджений не писав заяви на співпрацю з представниками держави агресора, до окупації працював бригадиром бази, де теж займався прийомом та відпуском паливно-мастильних матеріалів. В його володінні були ці матеріали і при окупації, але він не міг самовільно ними розпоряджатися, приймав та відпускав матеріали по вказівці керівництва, що, на думку сторони захисту, зменшує умисел на співпрацю з державою-агресором.

ВС ККС, відхилив дані доводи захисника, і пояснив різницю між ст.111-2 КК України та ч.4 ст. 111-1 КК України, тобто між “пособництвом державі агресору” і “колабораційною діяльністю у вигляді передачі мат.цінностей”:

Так, частиною 4 ст. 111-1 КК України передбачена відповідальність за передачу матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Тому, для розмежування колабораційної діяльності (ч. 4 ст. 111-1 КК України) та пособництва державі-агресору (ч. 1 ст. 111-2 КК України) має значення, кому належали матеріальні ресурси, що передавалися створеним на тимчасово окупованій території збройним формуванням та окупаційній адміністрації держави-агресора.

Частина 4 ст.111-1 КК України передбачає відповідальність за передачу матеріальних ресурсів, якими особа безпосередньо володіє або користується. Це означає, що така особа має реальну можливість контролювати або використовувати ці ресурси. Натомість ст. 111-2 КК України охоплює передачу матеріальних ресурсів, які не перебувають у безпосередньому володінні або користуванні особи, тобто передача ресурсів, що належать іншим особам чи організаціям, або є у загальному обігу, але особа безпосередньо не має над ними контролю.

Отже у цій справі:

Як було встановлено судом першої інстанції, засуджений не мав статусу підприємця, не займався господарською діяльністю на окупованій території, не мав матеріальних ресурсів у своєму володінні та користуванні. Напроти, він передавав матеріальні ресурси, що належали державному підприємству «Укрзалізниця» (самі стаціонарні ємності, дизельне паливо, що в них зберігалося; мастило та вугілля) представникам збройних формувань держави-агресора, виконував рішення держави-агресора та її окупаційної адміністрації.

З огляду на наведене, його дії були правильно кваліфіковані судом першої інстанції за ч. 1 ст. 111-2 КК України, оскільки останній сприяв збройним формуванням держави-агресора шляхом передачі матеріальних ресурсів, що належали державному підприємству «Укрзалізниця». Це пособництво передбачало свідоме виконання дій, спрямованих на підтримку військової діяльності агресора, що спричиняло шкоду обороноздатності та національній безпеці України.

Суд апеляційної інстанції перевірив та визнав безпідставними доводи касаційної скарги захисника про те, що коли окупаційна влада завезла паливо, то всі резервуари були порожні і не містили палива, що належало Україні. При цьому суд зазначив, що вони спростовуються дослідженими під час судового розгляду доказами. Крім того вказав, що ця обставина не є вирішальною для кваліфікації злочину, оскільки засуджений передавав не лише паливо, а й інші матеріальні ресурси, що підтримували діяльність збройних формувань держави-агресора.

Перевірені були також і доводи захисника про те, що засуджений діяв під примусом погроз з боку збройних формувань держави-агресора та крайньої необхідності. Так, фізичний чи психічний примус і крайня необхідність є обставинами, які за певних умов виключають кримінальну протиправність діянь, а саме внаслідок:

• фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (йдеться про катування - в розумінні ст. 127 КК України, тобто спричинення сильного фізичного болю, побоїв, мучення тощо з певною метою);
• фізичного примусу, внаслідок якого вона могла керувати своїми діями, а також психічного примусу, за сукупності таких умов: такі дії цієї особи були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала їй чи охоронюваним законом правам її або інших осіб, або суспільним інтересам чи інтересам держави, цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності, і при цьому не було спричинено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці). Шкала видів шкоди відсутня, але є один виняток - шкода життю людини завжди є більш значною, ніж шкода, не пов`язана з посяганням на життя людини; при цьому життя однієї людини не може цінуватися вище, ніж життя іншої.

Але, засуджений діяв добровільно. Вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, тиску чи примусу, враховуючи, що вказане кримінальне правопорушення вчинене під час окупації населеного пункту, у якому проживав обвинувачений, належними та допустимими доказами не підтверджено.

Аналізуйте судовий акт: Готував вибух та передавав дані про військові частини. Суд засудив диверсанта-зрадника до 13 років позбавлення волі з конфіскацією (Гощанський районний суд Рівненської області справа № 557/60/21 від 31.03.2022 р.);

Суд призначив жінці 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки за пересилання відео руху військової техніки ЗСУ (Зарічний районний суд м. Суми, справа № 591/5179/23 від 05.07.2023 р.);

Чоловіка, який пропонував послуги з незаконного переведення через кордон, засудили до 5 років позбавлення років з конфіскацією (Балтський районний суд Одеської області, справа № 506/575/23 від 10.07.2023 р.);

Бажання обвинуваченого продовжувати вчинення зрадницьких та диверсійних дій за наказом російських спецслужб, було враховано судом для позбавлення його волі довічно. (ВС ККС у справі № 521/9656/23 від 11.03.2025р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2025 року

м. Київ

справа № 646/3927/23

провадження № 51-5461км24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № №22023220000000068, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого у АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 111-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із виконанням функцій держави, місцевого самоврядування та на державних підприємствах залізничного транспорту України на строк 12 років та з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_7 зараховано у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з моменту його фактичного затримання, а саме: з 22 лютого 2022 року по день набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Строк додаткового покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані із виконанням функцій держави, місцевого самоврядування та на державних підприємствах залізничного транспорту України ухвалено рахувати з моменту відбуття основного покарання.

Вирішено питання щодо арешту майна, процесуальних витрат, речових доказів.

За обставин, детально викладених у вироку, суд визнав ОСОБА_7 винуватим та засудив за те, що він, будучи громадянином України, перебуваючи на тимчасово окупованій території Куп`янського району Харківської області, яка з 26 лютого 2022 року по 10 вересня 2022 року була тимчасово окупована збройними формуваннями російської федерації, наприкінці червня 2022 року, більш точного часу та дати в ході судового розгляду не встановлено, продовжуючи здійснювати функції бригадира «Базы топлива и нефтепродуктов производственного подразделения Локомотивного депо Купянск» государственного предприятия «Купянская железная дорога» (далі - «База топлива и нефтепродуктов »), діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, надав добровільну згоду невстановленим представникам окупаційної адміністрації держави-агресора щодо призначення його на посаду начальника так званої «Базы топлива и нефтепродуктов».

У подальшому, не пізніше 01 липня 2022 року, більш точну дату та час в ході судового розгляду не встановлено, ОСОБА_7 ,перебуваючи на території м. Куп`янська Куп`янського району Харківської області, працевлаштувався та розпочав виконувати обов`язки начальника зазначеного вище підприємства.

Реалізуючи злочинний умисел, ОСОБА_7 , займаючи вищезазначену посаду, у період з 01 липня по 10 вересня 2022 року здійснював допомогу державі-агресору, збройним формуванням та окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинених громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації рішень держави агресора, збройних формувань та окупаційної адміністрації держави-агресора, а також підготовки та передачі матеріальних ресурсів представникам збройних формувань держави-агресора, а саме:

- організовував та контролював діяльність так званої «Базы топлива и нефтепродуктов», створеної окупаційною владою;

- вживав заходи щодо підшукування та залучення працівників до роботи у новоствореному окупаційною владою підприємстві, організовував роботу підлеглих йому співробітників, надавав їм обов`язкові для виконання вказівки;

- проводив облік, зберігання та використання паливно-мастильних матеріалів підрозділу;

- забезпечував паливно-мастильними матеріалами автотракторну техніку, тепловози, спеціальний самохідний рухомий склад, як «производственного подразделения Локомотивное депо Купянск» государственного предприятия «Купянская железная дорога», створеного окупаційною владою, так і інших підрозділів «государственного предприятия «Купянская железная дорога»»;

- приймав на зберігання паливно-мастильні матеріали від представників збройних формувань країни-агресора рф та вживав заходи щодо збереження зазначених паливно-мастильних матеріалів для потреб збройних формувань країни-агресора рф;

- здійснював передачу паливно-мастильних матеріалів представникам збройних сил рф для їх подальшого використання останніми з метою забезпечення власних потреб в ході ведення війни проти України.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_7 , виконуючи свої службові обов`язки, здійснював діяльність, спрямовану на забезпечення діяльності так званої «Базы топлива и нефтепродуктов», а також на приймання, зберігання, передачу паливно-мастильних матеріалів, екіпіровку (заправку) залізничного рухомого складу, автотранспортної техніки підрозділів так званого «государственного предприятия «Купянская железная дорога», без виконання якої функціонування вказаного незаконно створеного підприємства неможливо було забезпечувати.

Крім того, ОСОБА_7 , виконуючи свої службові обов`язки, здійснював діяльність щодо забезпечення приймання, зберігання та подальшої передачі паливно-мастильних матеріалів представникам збройних формувань держави-агресора для подальшого забезпечення паливом військової техніки, яка використовується для ведення війни рф проти України, оскільки, враховуючи розміщення «Базы топлива и нафтепродуктов» на незначній відстані від лінії бойових дій, дана діяльність давала можливість представникам військових формувань окупаційних військ російської федерації приховувати паливо від його виявлення підрозділами авіарозвідки Збойних Сил України для подальшого знищення та швидко вирішувати логістичні питання для доставки палива в зону бойових дій з метою зміцнення бойових позицій окупаційних військ.

Зокрема, у період з 28 по 29 липня 2022 року, більш точну дату та час судовим розглядом не встановлено, начальник «Базы топлива и нефтепродуктов » ОСОБА_7 , діючи умисно, перебуваючи за місцем розташування «Базы топлива и нефтепродуктов» за адресою: вул. Красна, буд. 65Е, м. Куп?янськ, Харківська область, передав невстановленим представникам збройних формувань держави-агресора рф матеріальні ресурси - дизельне паливо, загальною кількістю 122 000 літрів, що складає 101.016 тон.

Суд кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 111-2 КК України, а саме: пособництво державі-агресору, тобто у вчиненні умисних дій, спрямованих на допомогу збройним формуванням та окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинених громадянином України, з метою завдання шкоди Україні, шляхом реалізації рішень держави-агресора, збройних формувань та окупаційної адміністрації держави-агресора, а також підготовки та передачі матеріальних ресурсів представникам збройних формувань держави-агресора.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 28 листопада 2024 року вирок місцевого щодо ОСОБА_7 залишив без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити судові рішення стосовно ОСОБА_7 , а саме: перекваліфікувати дії засудженого з ч. 1 ст.111-2 КК України на ч. 4 ст. 111-1 КК України, - передача матеріальних ресурсів та ведення господарської діяльності з представниками незаконних збройних формувань та представниками держави-агресора, застосувати до засудженого положення статей 75 76 КК України. Захисник посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості.

Сторона захисту вважає, що суди при розгляді матеріалів кримінального провадження порушили вимоги статей 374, 404 і 407 Кримінального процесуального кодексу України.

Не погоджується з розмежування злочинів, передбачених ч. 4 ст.111-1 КК України та ч. 1 ст.111-2 КК України, про яке зазначено в судових рішеннях, посилаючись на відсутність закону чи підзаконного акту.

На думку сторони захисту, передача матеріальних ресурсів, які належать особі на праві власності збройним формуванням або ж незаконним органам держави - агресора є більш тяжким злочином, ніж участь в господарській діяльності з представниками держави-агресора, коли особа працювала в цьому підприємстві чи організації, як в нашому випадку знаходився обвинувачений ОСОБА_7 , який виконував свої обов`язки ще й у довоєнний час. Вважає, що передача своїх власних матеріальних ресурсів державі-агресору свідчить про добровільну з ним співпрацю і прямий умисел, направлений на передачу цих ресурсів ворогу.

Стверджує, що ОСОБА_7 не писав заяви на співпрацю з представниками держави агресора, до окупації працював бригадиром бази палива Локомотивного депо Куп`янської залізниці, де займався прийомом та відпуском паливно-мастильних матеріалів. Наголошує, що в його володінні були ці матеріали при окупації, але він не міг самовільно ними розпоряджатися, приймав та відпускав матеріали по вказівці керівництва, що, на думку сторони захисту, зменшує умисел на співпрацю з державою-агресором.

Не погоджується з тим, що у вироку суду вказано, що ОСОБА_7 , начебто, розумів, що паливо може бути використане російськими військовими, оскільки таких показань ОСОБА_7 не надавав.

Не погоджується із зазначеним у вироку твердженням, що ОСОБА_7 передавав матеріальні ресурси, що належали державному підприємству «Укрзалізниця» (самі стаціонарні ємності, матеріальні ресурси, дизельне паливо, що в них зберігалося; мастило та вугілля ) представникам збройних формувань держави-агресора та окупаційній владі, оскільки, на його думку, невідомо, кому ці матеріальні ресурси належали - державі Україна чи російській федерації.

Засуджений ОСОБА_7 на адресу Верховного Суду надіслав письмове клопотання, в якому просить перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 111-2 на ч. 4 ст.111-1 КК України і дав пояснення з цього приводу.

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу захисника.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_6 .

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Тобто касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду (відповідно до вимог ст. 438 КПК України) в касаційному порядку не підлягають.

Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

А тому, виходячи із зазначеного вище, колегія суддів Верховного Суду не перевіряє доводи захисника про те, що:

ОСОБА_7 не надавав показань, які зазначені у вироку, зокрема, що ОСОБА_7 начебто розумів, що паливо може бути використане російськими військовими;

ОСОБА_7 передавав матеріальні ресурси, що належали державному підприємству «Укрзалізниця» (самі стаціонарні ємності, матеріальні ресурси, дизельне паливо, що в них зберігалося; мастило та вугілля ) представникам збройних формувань держави-агресора та окупаційній владі, однак, на думку захисника, невідомо, кому ці матеріальні ресурси належали - державі Україна чи російській федерації.

Як визначено у ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, зроблено з додержанням приписів ст. 23 КПК України, на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

З рішення суду першої інстанції вбачається, що винуватість ОСОБА_7 у пособництві державі - агресору підтверджується:

показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_8 , який пояснив, що на момент початку військової агресії російської федерації він працював машиністом паливних установок на базі палива у м. Куп`янську Харківської області. Оскільки підприємство Південної залізниці перестало виплачувати працівникам заробітну плату, в червні 2022 року він був змушений укласти трудовий договір з так званою «Купянской железной дорогой», яка була створена окупаційною владою на території м. Куп`янська. Йому відомо, що обвинувачений ОСОБА_7 пішов працювати у вказане підприємство начальником бази палива, хоча до цього він був бригадиром. Останній запропонував свідку укласти трудовий договір з цим підприємством. ОСОБА_7 виконував вказівки начальника дороги Глєбова та начальника локомотивного депо ОСОБА_9 . ОСОБА_7 проводив наради з підпорядкованими йому працівниками (яких було близько 20 чоловік). У червні 2022 року, точний час він не пам`ятає, на базу палива російські військові з автоматами на бензовозах з військовими номерами почали завозити пальне, яке зливали в ємності на базі (було більше 10 бензовозів). Всього таких ємностей було 3, кожна могла вмістити приблизно до 60 тон палива, також підігнали цистерну, в яку також заливали паливо. ОСОБА_7 при цьому був присутній та опломбовував ці ємкості. В серпні місяці, коли ЗСУ почали наступ, це паливо російські військові почали вивозити. ОСОБА_14 була оператором та вела облік прийнятого та відпущеного палива. ОСОБА_10 був на підприємстві до початку роботи так званої «Купянской железной дороги», коли вони приходили для охорони майна та підтримання порядку на території. Будь-якого тиску на працівників з боку російських військових свідок не бачив, всі, хто пішов працювати, це робили добровільно, щоб отримувати заробітну платню;

показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_11 , яка пояснила, що під час військової агресії російської федерації вона працювала на так званій «Купянской железной дороге» прибиральницею. ОСОБА_7 під час окупації був начальником бази палива, це було відомо всім працівникам, але будь-яких документів щодо нього вона не бачила;

показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_12 , який пояснив, що на час окупації Куп`янська, він працював бригадиром бази палива локомотивного депо, керівником був ОСОБА_10 . Йому невідомо, яке було створено підприємство окупаційною владою. Він попросив ОСОБА_10 перевести його сторожем за станом здоров`я. ОСОБА_7 був бригадиром паливного складу. Свідок не бачив, щоб обвинувачений приймав-видавав представникам країни-агресора паливо чи будь-яке майно, йому не відомо, чи той підписував якісь документи чи отримував зарплату у представників окупаційної влади. Додав, що вони всі боялися за своє життя, бо російські військові були озброєні, а керівник депо ОСОБА_9 казав, що якщо не будете підкорятися - вас розстріляють;

показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_13 , який пояснив, що він працював машиністом у Локомотивному депо на момент окупації м. Куп`янська військами рф та продовжував працювати на тій же посаді. Спочатку керівником бази палива був ОСОБА_10 , але потім він кудись зник та замість нього залишився ОСОБА_7 . Колись він бачив, як на базу заїжджали бензовози під керуванням російських військових та зливали пальне в ємності. Якийсь водій сказав, що ОСОБА_7 відповідає за нього головою, на його адресу були погрози;

показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_14 , яка пояснила, що працювала на момент окупації м. Куп`янська роздавальником нафтопродуктів бази палива Локомотивного депо підрозділу Південної залізниці. ОСОБА_15 , який був керівником бази палива, запропонував їм продовжити працювати після захоплення міста. Влітку ОСОБА_15 десь поїхав, а керівником став ОСОБА_7 . Свідку невідомо, які в останнього були обов`язки, але він давав вказівки складати акти приймання-передачі палива кілька разів, ці акти підписували ОСОБА_9 , як начальник депо, ОСОБА_16 як головний інженер і ОСОБА_7 , останній давав вказівки, куди і скільки відпускати палива (тепловозам, енергодільниці, ПЧ, ШЧ). У червні 2022 року, дату вона не пам`ятає, видавали паливо представникам збройних формувань. Він відпускав паливо за вказівкою начальника Локомотивного депо ОСОБА_17 ;

показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_18 , який пояснив, що під час окупації він працював слюсарем на базі палива локомотивного депо. ОСОБА_7 працював начальником бази, зранку збирав підлеглих та надавав завдання на робочий день, займався обліком залишків паливно-мастильних матеріалів. Приблизно в липні 2022 року на базу заїхали російські військові на бензовозах та в присутності ОСОБА_7 зливали паливо в резервуари, а останній здійснював їх опечатування. Приблизно через місяць вказані бензовози заїхали знову та завантажили і вивезли пальне з бази. Свідок повідомив, що йому начальник локомотивного депо ОСОБА_17 також пропонував зайняти посаду начальника бази палива, але свідок відмовився, будь-яких погроз та примушування зайняти цю посаду з боку інших осіб або представників рф не було;

оглянутими у судовому засіданні флеш-носієм, який є речовим доказом у кримінальному провадженні та був наданий свідком ОСОБА_14 , електронними доказами - документами, за участю вказаного свідка ОСОБА_14 : таблиці різного змісту, акти вільної форми, які містять інформацію про передачу та залишки дизельного палива за період з 10 червня 2022 року;

витягом з ЄРДР № 22023220000000068 від 12 січня 2023 року;

довідкою начальника Куп`янської районної військової адміністрації від 09 листопада 2022 року № 240/в, з якої вбачається, що м. Куп`янськ Харківської області було тимчасово окуповано країною-агресором російською федерацією з 26 лютого по 10 вересня 2022 року;

повідомленням заступника командувача оперативного угрупування військ «Харків» від 28 квітня 2023 року за № 151, із якого вбачається, що на тимчасово окупованій території Куп`янського району Харківської області у період з липня по вересень 2022 року здійснювалися перевезення за допомогою залізничного транспорту представниками окупаційної влади;

повідомленням першого заступника директора регіональної філії Південна залізниця від 05 січня 2023 року за № НЮ -04-21/5 на ім`я начальника Управління СБУ у Харківській області;

даними протоколу огляду речей і документів від 12 січня 2023 року;

наданими органу досудового розслідування документальними матеріалами за висновком спеціаліста-помічника начальника (з кадрових питань) виробничого підрозділу «Локомотивне депо Основа» Південної залізниці АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_19 від 14 лютого 2023 року; за висновком спеціаліста- заступника начальника депо з матеріально-технічного постачання виробничого підрозділу «Локомотивне депо Основа» Південної залізниці АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_20 від 10 лютого 2023 року; за висновком спеціаліста- начальника відділу нормативно-правової роботи юридичної служби регіональної філії Південна залізниця АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_21 від 13 лютого 2023 року; за висновком спеціаліста-провідного інженера з організації та нормування праці виробничого підрозділу «Локомотивне депо Основа» регіональної філії Південна залізниця АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_22 від 14 лютого 2023 року; за висновком спеціаліста-головного технолога виробничого підрозділу «Локомотивне депо Основа» регіональної філії Південна залізниця АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_23 від 14 лютого 2023 року; за висновком спеціаліста - начальника технічного відділу виробничого підрозділу «Локомотивне депо Основа» регіональної філії Південна залізниця АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_24 від 13 лютого 2023 року;

документом з назвою: трудовой договор № 1146 від 01 липня 2022 року, який укладений «Государственным предприятием «Купянская железная дорога» і ОСОБА_7 ;

документом з назвою: «заявление от 01.07.2022», де ОСОБА_7 просив генерального директора «Государственного предприятия «Купянская железная дорога» ОСОБА_25 принять его на должность начальника базы топлива Государственного предприятия «Купянская железная дорога»;

документом з назвою: «приказ № 34 от 01.07.2022 государственного предприятия «Купянская железная дорога» о создании с 01.07.2022 производственного подразделения «Локомотивное депо Купянск» государственного предприятия «Купянская железная дорога» «на основании указа главы временной гражданской администрации Харьковской области от 01.07.2022 № уг-26/22, указа главы военно-гражданской администрации Харьковской области от 26.07.2022»;

документом з назвою: «Положение о производственном подразделении «Локомотивное депо Купянск» государственного предприятия «Купянская железная дорога», где установлены подразделения, входящие в его состав, в том числе база топлива и нефтепродуктов»;

документом з назвою: «трудовой договор № 1146 від 01.07.2022: между государственным предприятием «Купянская железная дорога» и ОСОБА_26 , который принимается на должность начальника базы, данный договор заключен с 01.07.2022 по 31.07.2022. В графе представитель работодателя генеральный директор Государственного предприятия «Купянская железная дорога» - підпис « ОСОБА_25 », в графі «работник» - підпис « ОСОБА_26 »., зазначено номер та серія паспорта, місце проживання»;

висновком експерта від 18 квітня 2023 року № СЕ-19/121-23/7193-ПЧ, із якого вбачається, що: підпис від імені ОСОБА_7 у графі «работник у «Трудовой договор Государственного предприятия «Купянская железная дорога» № 1146 от 01.07.2022», виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_7 у «заявлении» від 01 липня 2022 року виконаний не ОСОБА_27 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_7 у рядку «начальник базы топлива» в акті від 26 серпня 2022 року виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_7 у «заявлении» від 29 серпня 2022 року виконаний ОСОБА_7 , підписи від імені ОСОБА_7 у рядку «начальник базы топлива» в акті від 02 вересня 2022 року, у рядках « ОСОБА_26 » акта від 01 липня 2022 року, у рядку «начальник базы топлива» в акті «общей форми б/д, у рядку «начальник базы топлива» в акті від 29 липня 2022 року, в рядку «начальник базы топлива» в акті б/д виконані ОСОБА_7 .

Доводи сторони захисту про те, що дії ОСОБА_7 суд неправильно кваліфікував за ч. 1 ст. 111-2 КК України та необхідно перекваліфікувати дії засудженого на ч. 4

ст. 111-1 КК України, перевірялися судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними з огляду на таке.

Частиною 4 ст. 111-1 КК України передбачена відповідальність за передачу матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Так, для розмежування колабораційної діяльності (ч. 4 ст. 111-1 КК України) та пособництва державі-агресору (ч. 1 ст. 111-2 КК України) має значення, кому належали матеріальні ресурси, що передавалися створеним на тимчасово окупованій території збройним формуванням та окупаційній адміністрації держави-агресора. Частина 4 ст.111-1 КК України передбачає відповідальність за передачу матеріальних ресурсів, якими особа безпосередньо володіє або користується. Це означає, що така особа має реальну можливість контролювати або використовувати ці ресурси. Натомість ст. 111-2 КК України охоплює передачу матеріальних ресурсів, які не перебувають у безпосередньому володінні або користуванні особи, тобто передача ресурсів, що належать іншим особам чи організаціям, або є у загальному обігу, але особа безпосередньо не має над ними контролю.

Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_7 не мав статусу підприємця, не займався господарською діяльністю на окупованій території, не мав матеріальних ресурсів у своєму володінні та користуванні. Напроти, він передавав матеріальні ресурси, що належали державному підприємству «Укрзалізниця» (самі стаціонарні ємності, дизельне паливо, що в них зберігалося; мастило та вугілля) представникам збройних формувань держави-агресора, виконував рішення держави-агресора та її окупаційної адміністрації.

З огляду на наведене, дії ОСОБА_7 були правильно кваліфіковані судом першої інстанції за ч. 1 ст. 111-2 КК України, оскільки останній сприяв збройним формуванням держави-агресора шляхом передачі матеріальних ресурсів, що належали державному підприємству «Укрзалізниця». Це пособництво передбачало свідоме виконання дій, спрямованих на підтримку військової діяльності агресора, що спричиняло шкоду обороноздатності та національній безпеці України.

З такою кваліфікацією погодився суд апеляційної інстанції і погоджується колегія суддів Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції перевірив та визнав безпідставними доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що коли окупаційна влада завезла паливо, то всі резервуари були порожні і не містили палива, що належало Україні. При цьому суд зазначив, що вони спростовуються дослідженими під час судового розгляду доказами. Крім того вказав, що ця обставина не є вирішальною для кваліфікації злочину, оскільки ОСОБА_7 передавав не лише паливо, а й інші матеріальні ресурси, що підтримували діяльність збройних формувань держави-агресора.

Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_7 не підписував заяву про прийняття на посаду начальника бази палива підприємства «Купянская железная дорога», а тому не може нести відповідальність за пред`явленим обвинуваченням, також перевірялися апеляційним судом та визнані необґрунтованими. В ухвалі апеляційного суду зазначено, що, як було встановлено доказами, останній фактично виконував обов`язки на вказаній посаді та отримував за це винагороду у російських рублях, що підтверджує його участь у співпраці з окупаційною владою.

Перевірені судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними доводи захисника про те, що ОСОБА_7 діяв під примусом погроз з боку збройних формувань держави-агресора та крайньої необхідності.

Апеляційний суд зазначив, що фізичний чи психічний примус і крайня необхідність є обставинами, які за певних умов виключають кримінальну протиправність діянь, передбачених ст. 111-2 КК України, відповідно до статей 39 і 40 КК України, а саме внаслідок:

а) фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (йдеться про катування - в розумінні ст. 127 КК України, тобто спричинення сильного фізичного болю, побоїв, мучення тощо з певною метою);

б) фізичного примусу, внаслідок якого вона могла керувати своїми діями, а також психічного примусу, за сукупності таких умов:

- такі дії цієї особи були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала їй чи охоронюваним законом правам її або інших осіб, або суспільним інтересам чи інтересам держави,

- цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності,

- при цьому не було спричинено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці). Шкала видів шкоди відсутня, але є один виняток - шкода життю людини завжди є більш значною, ніж шкода, не пов`язана з посяганням на життя людини; при цьому життя однієї людини не може цінуватися вище, ніж життя іншої.

Дослідивши і перевіривши надані в ході судового розгляду докази, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 діяв добровільно. Вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, тиску чи примусу, враховуючи, що вказане кримінальне правопорушення вчинене під час окупації населеного пункту, у якому проживав обвинувачений, належними та допустимими доказами не підтверджено.

Захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_7 внаслідок суворості, просить застосувати стосовно останнього статті 75 76 КК України.

Відповідно до статей 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Як убачається з вироку суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_7 , місцевий суд врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, конкретні обставини та наслідки, особу винного, відсутність обставин, які пом`якшують чи/та обтяжують покарання.

При призначенні покарання місцевий суд врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України належить до особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має зареєстроване місце проживання, за місцем проживання характеризується задовільно, одружений, має двох неповнолітніх дітей, відсутність обставин, які пом`якшують чи/та обтяжують покарання. Враховуючи викладене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення основного покарання у мінімальному розмірі, який вважав необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових кримінальних правопорушень, без застосування положень статей 69 75 КК України.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьоюстатті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Водночас з огляду на те, що Верховний Суд не знайшов підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 111-2 КК України на ч. 4 ст. 111-1 КК України і призначене ОСОБА_7 основне покарання за ч. 1 ст. 111-2 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років відповідає приписам статей 50 65 КК України, відсутні підстави для застосування стосовно ОСОБА_7 положень статей 75 76 КК України, оскільки положення зазначеної статті можуть бути застосовані у випадку призначення покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог статей 404 405 КПК України. При цьому, залишаючи апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і підстави, з яких скарги апелянтів визнав необґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, касаційна скарга захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3